Деякі англійські вирази застають іноземців зненацька
Проблема стоїть надзвичайно гостро – деякі стверджують, що ніхто так погано не висловлює свої думки, як носії англійської мови. В результаті все більше людей змушені повертатися до шкільних уроків, щоб вивчити англійську заново – навчитися говорити нею так, щоб їх розуміли англомовні іноземці.
BBC Capital опитав своїх читачів, які слова та вирази найбільше збивають їх з пантелику в інших варіантах англійської і що можна зробити, щоб спростити спілкування. Відповідей вистачило на цілу статтю.
Що це за мова?
«Якщо та чи інша мова є рідною як для мовця, так і для його аудиторії, то людина впевнена, що її зрозуміють усі, що б вона не сказала, як би швидко не говорила і які б вирази не використовувала», – пише Майк Конрой.
Що ж доставляє нашим читачам незручності? Наприклад, те, що англійці та американці називають ручний ліхтарик двома різними словами: одні кажуть «torch», інші – «flashlight». Та ж проблема і з гайковим ключем: у Великобританії він – «spanner», в Америці – «wrench».
Деякі скаржаться на те, що для них виявилися незнайомими такі вирази, як «the umpteenth time» («н-цатий раз»), «like watching paint dry» («наче спостерігати, як сохне фарба» – іншими словами, дуже нудно) та «taking the mickey» (дражнити, сміятися з когось). В інших ситуаціях складнощі можуть виникнути навіть через відмінності в написанні – «centre» чи «center».
«Їздив до Америки у відпустку, так люди мене там розуміли гірше, ніж колеги та клієнти в континентальній Європі, – пише британець Рей Глостер. – До речі, в Європі, коли говориш англійською, можна добирати слова з латинським або германським корінням, вони зрозумілі більшій кількості людей».
«У британському та американському варіантах такі відмінності трапляються повсюдно, – коментує Мартін Гокінс. – Як британець, що живе в США, можу підтвердити, що «дві культури, розділені спільною мовою» – це про нас».
Власна мова – найскладніше
Мартін Серл, носій англійської мови, що живе в Азії, дає три поради, як адаптувати своє мовлення для місцевих: «По-перше, ніколи не ставте запитань із запереченням на кшталт «ви сьогодні не були в офісі?». За відповіддю співрозмовника ви, швидше за все, не зможете зрозуміти, що він має на увазі – «так» чи «ні». По-друге, у багатьох азійських мовах немає прямого еквівалента словам «так» і «ні», тому кажіть щось на кшталт «вірно».
По-третє, навіть ті, хто вивчив англійську досконало, часто висловлюються більш прямолінійно, ніж хотілося б, – усі нюанси ввічливості й такту, властиві цій мові, іноземцям даються дуже нелегко. Але вони навіть не думають вам грубити – тому ображатися на них безглуздо».
Австралієць Ерран Ерс працював в англійському пабі, де серед 22 співробітників були представники 14 різних національностей, і всі вони говорили англійською. І не-носії англійської мови чудово розуміли один одного. А от Еррана, для якого англійська рідна, – ні. «Вони не могли розібрати мою вимову та різні австралійські звороти. Постійно просили, щоб я говорив чіткіше і не поспішав. Це навіть стало місцевим жартом. Але з часом я навчився говорити повільніше – тепер мене, мабуть, зрозуміють навіть у Штатах!».
До чужого монастиря
Деяких читачів жахнула думка про те, що хтось, живучи в рідній країні, може намагатися змінювати своє мовлення заради зручності інших. «Для мене англійська не рідна, і я не хотіла б, щоб носії мови розмовляли зі мною якось по-особливому – це принизливо. Ніби вони одразу вирішили, що мого знання мови не вистачить, щоб їх зрозуміти», – пише Ізабелла Чань.
Джон Сміт висловлює схожу позицію: «Вивчаючи іноземну мову, ти хочеш піднятися до її носіїв, а не використовувати якусь вихолощену версію «простіше», яку вони винайшли спеціально для тебе».
Інші читачі також зазначили, що ставити запитання і досліджувати лінгвістичні нюанси при вивченні іноземної мови дуже корисно.
Допоможи мені допомогти тобі
При цьому багато з читачів, які говорять англійською з дитинства, сказали, що з радістю адаптують своє мовлення для іноземців. Це «обов'язкова умова ефективної комунікації в багатонаціональному середовищі», – вважає британка Деніс Віллмотт-Грін, яка живе в Бельгії. Вона також додала, що, спілкуючись із представниками інших культур у невимушеній обстановці, використовує свою рідну мову у всій її повноті – зі сленгом, ідіомами та культурними алюзіями.
«Але коли налагоджуєш професійні контакти, виступаєш з презентацією або говориш з кимось на роботі, потрібно вміти висловлюватися так, щоб більшість людей тебе зрозуміли. Якщо ж ти не хочеш або не вмієш це робити, то якісь можливості будуть для тебе закриті, – додала вона. – Та англійська, якою говорять у Брюсселі, не така багата й різноманітна, як та, якою я говорила щодня, поки не поїхала з Великобританії».
Деякі зазначили, що необхідність в адаптації часто продиктована специфікою конкретного завдання. Наприклад, укладачці технічних посібників Тарі Белланс нещодавно довелося замінити ідіоматичний вираз «rule of thumb» (орієнтовне правило) на простіше слово «guideline».
«Зрештою, мета мого тексту – просто передати думку», – розсудила вона.