Ще якихось 50 років тому японські годинники продавали «на вагу» через їхню феноменально низьку якість, а сьогодні ця країна стала лідером у виробництві роботів, комп'ютерів і всіляких хитрих приладів, начинених електронікою. Тепер майже в кожній квартирі японця - робот-пилосос irobot, у руках кожного - новітні гаджети, а найпросунутіші замовляють собі говорячих механічних друзів.
По колах «екзаменаційного пекла»
Мабуть, уся справа в тому, що японці люблять і вміють вчитися. Система освіти в Країні вранішнього сонця вибудувана досить жорстким чином. Японські дітки проходять найжорстокіший відбір, який дозволяє виявити серед них найрозумніших, найталановитіших і найпрацездатніших. Час, коли випускники шкіл складають іспити до вищих навчальних закладів, у Японії називають «екзаменаційним пеклом». Адже від вступу до того чи іншого навчального закладу залежить майбутнє місце роботи. Система «довічного найму» забезпечує японців роботою до самої пенсії, але що це буде за робота і як складеться кар'єра, часто залежить від того, який навчальний заклад закінчив випускник. Так, студентам Токійського університету заздалегідь відомо, що вони працюватимуть у найпрестижніших фірмах і банках Японії.
Для студента-іноземця Японія приваблива не лише унікальною можливістю вивчити життя та звичаї японців «зсередини», але й тим, що йому не доведеться мандрувати по колах «екзаменаційного пекла». Звичайно, для вступу до будь-якого японського університету потрібен сертифікат про знання японської мови, але погодьтеся, вивчити японську набагато легше, ніж складати всілякі тести та іспити, які доводиться складати бідним японцям! Адже підготовка до вступу до університету там починається задовго до школи. Перші іспити маленькому японцю потрібно витримати, щоб вступити до престижного дитячого садка. Далі – початкова школа, середня школа першого та другого ступеня, численні приватні школи «дзюку», де абітурієнтів готують до іспитів, як пілотів-камікадзе – до польоту. І, нарешті, – «екзаменаційне пекло» на вступних до вищих навчальних закладів. Порівняно з цими випробуваннями курси японської прості, як легка розминка в порівнянні зі справжнім боєм. Тим більше, що японська мова з кожним роком стає все більш популярною. Та й взагалі, все японське зараз у моді. І якщо ви любите відвідувати японські ресторани та можете відрізнити суші від хокку, то чому б не спробувати вступити, наприклад, до Токійського університету – одного з найстаріших і найшанованіших навчальних закладів Країни вранішнього сонця.
Перший у Японії
Походить він від Інституту з вивчення китайської цивілізації, заснованого в 1789 році, коли японські правителі вирішили вивести країну з добровільної ізоляції. Цей інститут злили з двома іншими, і в результаті 12 квітня 1877 року було офіційно оголошено про створення Національного університету в Токіо.
Спочатку він включав чотири відділення: право, природничі та гуманітарні науки і медицину. У 1890 році відділення були перетворені на коледжі та доповнені ще двома підрозділами – інженерних наук та сільського господарства. Поступово розростаючись, університет приєднував до себе все нові й нові структури: обсерваторію, Інститут землетрусів, Інститут радіації тощо.
Поразка у Другій світовій війні тільки сприяла зростанню університету. В результаті радикального реформування до нього приєднали Імперський університет і на цій базі відкрито загальноосвітній коледж, педагогічний факультет, Інститут техніки, а також Інститут журналістики та зв'язку. У липні 1949 року відбулася перша церемонія посвяти новоприйнятих абітурієнтів у студенти структурно оновленого Токійського університету.
Відтоді води спливло багато, науково-технічний прогрес привів до відкриття нових підрозділів, але принципово вже нічого не змінювалося. Поступово випускники університету, зміцнюючи його престиж, захоплювали все більше крісел у керівництві японських корпорацій, ставали відомими політичними діячами та вченими. Два випускники літературного відділення – письменники Ясунарі Кавабата та Кендзабуро Ое – були удостоєні Нобелівської премії.
Зараз Токійський університет являє собою справжнє «місто в місті», що складається з двох «кварталів» – кампусів Комаба (Komaba) та Хонго (Hongo). У сукупності вони займають площу близько 40 гектарів. На ній розташовані навчальні корпуси, дослідницькі центри та лабораторії – аж до таких екзотичних об'єктів, як ботанічний сад або експериментальна станція ландшафтного дизайну.
Структура університету включає об'єднаний коледж гуманітарних і природничих наук, а також дев'ять факультетів (права, медицини, інженерно-технічних наук, гуманітарних наук, природничих наук, сільського господарства, економіки, педагогічний та фармацевтичний) і 11 післядипломних шкіл. Студенти можуть отримати японські ступені, аналогічні ступеням бакалавра, магістра та доктора наук, за широким спектром дисциплін. Наприклад, лише магістерська підготовка ведеться за 104 напрямами.
При університеті діють 11 дослідницьких інститутів. У них проводять наукові дослідження в таких галузях, як східна культура, молекулярна та клітинна біологія, космічне випромінювання та ін. Частина наукових підрозділів університету – наприклад, Центр дослідження атмосфери, Міжнародний центр фізики елементарних частинок, Центр комп'ютерного дизайну – відкриті для всіх учених Японії.
Навчання на ступінь бакалавра в Токійському університеті триває 4–6 років залежно від факультету і ділиться на два етапи: загальноосвітній та професійний. Перші два роки всі студенти навчаються в коледжі гуманітарних і природничих наук, де вивчають курси загальноосвітніх дисциплін і знайомляться з вступними курсами спеціальних дисциплін.
Навчальний рік у Токійському університеті починається 1 квітня і закінчується 31 березня наступного року. Вступник повинен подати документ про закінчення повної середньої школи (для іноземців – атестат про середню освіту, тобто завершення 11–12-річного повного циклу навчання). Наприклад, підходить атестат International Baccalaureate. Претендент має бути не молодше 18 років. Усі вступники зобов'язані скласти перший рівень тесту з японської мови (The Japanese Language Proficiency Test (Level 1), який приймається японською Асоціацією міжнародного навчання (Association of International Education) та Японським фондом (Japan Foundation). Ще один обов'язковий іспит – тест на загальні знання для іноземців (The General Examination for foreign students), що приймається тією ж Асоціацією. Вас також попросять написати невелике есе та проведуть усний іспит. І після цього ви зможете, нарешті, відчути себе справжнім японським студентом.
У гостях у «азіатського тигра»
Якщо японці віддають перевагу навчанню у себе на батьківщині або в європейських країнах та США, то південнокорейських студентів можна зустріти практично в будь-якому вітчизняному виші. Вони відрізняються працьовитістю, акуратністю та наполегливістю.
Але якщо їх так тягне до нас, то чому б і нам не заглянути до них? У корейців, яких називають «євреями Далекого Сходу» є чому повчитися. Наприклад, субординації та дисципліні. Есеїст та соціолог Лі Кю Тхе, який у сучасній Кореї вважається одним з провідних авторитетів у питаннях національного характеру, пише у своїй книзі, присвяченій свідомості сучасних корейців: «Ієрархічність – спосіб існування корейця, а вихід з ієрархічної структури рівносильний виходу з корейського суспільства». Знайомлячись, корейці не випадково одразу починають розпитувати один одного про місце роботи, посаду, вік і навіть сімейний стан. Відповіді на всі ці запитання допомагають вперше зустрінутим людям визначити статус один одного в пронизуючій усе суспільство ієрархії і, відповідно, зрозуміти, як же їм слід будувати взаємні стосунки, хто з них є старшим, а хто – молодшим.
Як відомо, ідеалом конфуціанства була меритократія («влада кращих»). Відповідно до неоконфуціанських принципів шлях до кар'єрного просування, до чинів та безпосередньо пов'язаного з ними матеріального благополуччя має бути відкритий перед будь-якою людиною, незалежно від її походження. Єдиним критерієм відбору слід вважати наявність індивідуальних здібностей та освіти, причому не спеціальної, а досить широкої. Втіленням конфуціанського меритократичного ідеалу стала екзаменаційна система, яка проіснувала в Кореї близько тисячі років (в Китаї – вдвічі довше) і давала вихідцям з низів принаймні формальні можливості запаморочливої кар'єри. В цих умовах в Кореї та інших країнах конфуціанської цивілізації склався справжній культ як власне освіти, так і різного роду наукових ступенів та звань.
Характерною рисою сучасної корейської свідомості, як і раніше, залишається культ вищої освіти, насамперед, отриманої в одному з престижних університетів. Наявність університетського диплома є практично необхідною умовою успішної кар'єри для чоловіків і вдалого шлюбу для жінок. Хоча більшість корейських жінок не працює, але диплом необхідний і для них: лише дипломовані наречені можуть розраховувати на вдалу партію.
Головне завдання, яке ставить перед собою корейська шкільна система – не тільки підготовка учня до вступу до вишу, але й набуття при цьому абітурієнтами приблизно рівних шансів. Можливість успіху на іспитах має максимальною мірою залежати від працьовитості, знань і здібностей абітурієнта, і мінімальною – від матеріальних можливостей його сім'ї. Цим пояснюється підозріле ставлення влади та громадської думки до будь-якої елітарності в середній освіті. Шкільна програма єдина для всієї країни, спеціалізованих шкіл з поглибленим вивченням тих чи інших предметів майже немає. Немає і платних шкіл, бо в Кореї вважається, що всі молоді громадяни країни, незалежно від доходів своїх батьків, повинні мати рівне право на отримання якісної освіти.
Іншим проявом характерного для Південної Кореї егалітарного підходу в забезпеченні доступу до вищої освіти є порівняно низька плата за навчання в корейських вишах, що можливо завдяки помітним державним дотаціям. Зазвичай ця плата становить $3-4 тис. на рік, що при середньому заробітку $1.200 на місяць видається цілком помірною сумою, доступною навіть для небагатої сім'ї. До того ж, в Кореї дорогий університет – це не обов'язково найкращий. Навпаки, провідні та найпрестижніші державні університети, в тому числі і Сеульський державний університет, «виш №1», якраз є найдешевшими (плата за навчання там у 1,5-2 рази нижча, ніж у приватних).
Однак слід пам'ятати, що корейські університети вельми відрізняються один від одного як за рівнем підготовки своїх студентів, так і за тим статусом, на який у перспективі можуть розраховувати їхні випускники. Як і в Японії, в Кореї існує чітка ієрархія вищих навчальних закладів. Ієрархія ця формально не закріплена, однак, вона загальновідома. На самій вершині ієрархічної піраміди в гордій самоті знаходиться Сеульський державний університет. Другий ешелон утворюють кілька провідних приватних університетів столиці (Корьо, Йонсе), третій – державні університети, четвертий - численні приватні університети Сеула. П'ятий - провінційні приватні університети.
До речі, щоб стати студентом корейського університету, зовсім не обов'язково вчити корейську мову. Достатньо добре знати англійську. Більше того, багато південнокорейських університетів навчають наших студентів безкоштовно і навіть виплачують їм стипендію. Тож, якщо ви хочете ближче познайомитися з країною, яку називають «азійським тигром», ласкаво просимо! Не забудьте тільки про те, що згадувалося на початку статті: схід – справа, все-таки, дуже тонка. Потрібно добре розуміти та відчувати «загадкову азійську душу».