Як пише Lenta.ru, протягом десятиліть «понаїжджі» органічно вбудовувалися у шведське суспільство, заповнюючи нестачу робочих рук і не руйнуючи при цьому культурну цілісність країни. Але те, що відбувається зараз, «нове велике переселення народів», змушує підданих королівства та його владу замислитися, скільки ще мігрантів готова прийняти країна.
Демократи такі демократи
У вересні національний мовник «Радіо Швеції» повідомив, що радикальну партію «Шведські демократи», яка вимагає скорочення кількості прийнятих біженців на 90 відсотків, підтримують понад 20 відсотків населення. Лише за місяць цей показник виріс на півтора відсотка. У серпні у зв'язку з заворушеннями, влаштованими мігрантами, «Шведські демократи» розмістили в стокгольмському метро плакати з текстом: «Наш уряд не робить того, що потрібно. А ми зробимо, і ми зростаємо з рекордною швидкістю». Це призвело до конфліктів з лівими, які звинуватили партію в ксенофобії.
Але «Шведських демократів» скандалами не злякаєш. Активістка партії Гунілла Шмідт нещодавно запропонувала найрадикальніший спосіб вирішення проблеми біженців, які добираються до Швеції через Данію. «Допоможе тільки кулемет, поставлений на Ересуннському мосту!», – написала вона у Facebook. Пізніше Шмідт довелося виправдовуватися в ЗМІ, пояснюючи свою витівку «тимчасовим божевіллям». Запис, звісно, було видалено.
Чинний уряд меншості, сформований соціал-демократами та зеленими, продовжує політику відкритих дверей. Основні політичні партії та ЗМІ дотримуються неписаного правила, згідно з яким обговорювати проблеми, що виникають через міграційне питання, вважається поганим тоном, а то й взагалі проявом расизму та ксенофобії.
Тільки в серпні цього року у Швеції було зареєстровано близько 11,7 тисяч біженців. Однак, схоже, навіть у такої великодушної країни закінчується терпіння. Міністр міграції Морган Йоханссон заявив, що так не може тривати вічно. «Не можна, щоб половина всіх біженців зупинялися в Німеччині та Швеції. Всі країни повинні взяти на себе відповідальність», – пояснив він на радіо «Бі-бі-сі».
Карлсон, Пеппі, Абдулла і Махмуд
Країна з десятимільйонним населенням, яка приймає близько 100 тисяч мігрантів щорічно, рано чи пізно неодмінно зіткнеться з проблемами. Політика мультикультуралізму останніх років, яка проголошує всю Швецію «одним домом», стикається з труднощами, настрої в суспільстві змінюються, все частіше чуються заклики до зміни міграційних правил.
Множаться конфлікти на расовому та міжнаціональному ґрунті. Окремо стоїть проблема циган. На відміну від біженців з Північної Африки та Близького Сходу, вони – громадяни ЄС і можуть вільно пересуватися шенгенською зоною. Приїжджаючи до Швеції, мігранти з Румунії, Болгарії та інших країн Східної Європи не претендують на державну допомогу. Вони жебракують на вулицях, намагаються отримати роботу на чорному ринку. Середня заробітна плата у Швеції – 2800 євро. У Румунії, звідки родом більшість європейських циган, зарплата приблизно в чотири рази нижча. Поява тисяч циган-бродяг, які жебракують біля магазинів IKEA, станцій метро та супермаркетів, шокує шведів. Були відмічені випадки нападу на мігрантів, підпалу їхніх наметів.
Серед біженців з Африки та Близького Сходу розвивається етнічна злочинність. У серпні двоє вихідців з Еритреї напали на відвідувачів магазину IKEA у місті Вестерос (приблизно за 100 кілометрів від Стокгольма), завдавши ножових поранень 55-річній шведці та її 28-річному сину. У відповідь активізувалися крайні праві. Так, у місті Арбога біля наданого біженцям будинку було виявлено два контейнери із займистою рідиною, а у Вернаму невідомі вчинили спробу підпалу притулку для дітей-біженців, які залишилися без батьків. Поліція різко посилила заходи безпеки в центрах розміщення мігрантів.
Зла іронія полягає в тому, що сама IKEA в рамках свого Благодійного фонду надає підтримку Управлінню верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ). Основна мета цього фонду – зміна на краще життя дітей-біженців. Таким чином компанія, яка прагне забезпечити благополучне майбутнє та комфортне життя мігрантам, у реальності стикається з небажанням приїжджих соціалізуватися в прийнятому їх суспільстві.
Початок початків
Так чому ж Швеція, чому не сусідня Фінляндія або Норвегія? Швеція сьогодні – це Saab і Volvo, телекомунікації Ericsson і Telia, рітейл IKEA і Heins&Morris, «домашня» Electrolux. Жодна інша країна Скандинавії у себе не створила нічого порівнянного за масштабами (за винятком хіба що фінської Nokia).
А почалося все після Другої світової війни. Нейтральна Швеція не зазнала руйнувань і зберегла промисловий потенціал, економіка бурхливо розвивалася. Країна потребувала робочої сили, тому імміграційне законодавство було максимально пом'якшено.
У 1952 році скандинавські країни підписали торговельну угоду про спільний ринок праці та відкриті кордони. Це дозволило створити широку податкову базу, яка стала основою для злагодженої роботи державного сектора. Шведський уряд, який потребував робочої сили, видавав трудові візи – тоді, головним чином, громадянам країн Південної Європи. У 1970-ті роки збільшився потік мігрантів з країн Латинської Америки та Близького Сходу.
Ситуація змінилася у 1992 році. Через війну в Югославії майже 700 тисяч осіб звернулися до країн Західної Європи з проханням про надання притулку. Швеція прийняла близько 80 тисяч осіб, але посилила свою імміграційну політику у зв'язку з безробіттям та інфляцією, обмеживши можливості отримання посвідки на проживання та в'їзду до країни.
Зараз іммігрувати до Швеції можна кількома способами. Найпоширеніший – отримання статусу біженця. Для цього необхідно підтвердити обмеження релігійних, соціальних, політичних чи інших прав, а також загрозу життю на батьківщині. Крім того, можна вступити у законний шлюб з підданим Швеції, пред'явити запрошення на роботу або навчання в університеті. Є ще бізнес-міграція – щоб осісти в країні, достатньо заснувати акціонерне товариство зі статутним капіталом не менше 11 тисяч євро. Але керуючим бізнесу може бути лише громадянин ЄС.
Соціалізм. Надовго чи?
Підтримуючи статус соціальної держави, Швеція приймає мігрантів на душу населення більше, ніж будь-яка інша країна Європи. Іноземців, які приїжджали до Швеції, завжди приваблювали високі зарплати, соціальні виплати, страховка та можливість оренди квартир за низькими цінами у держави. Але з кожним роком навантаження на систему соцзабезпечення зростає.
Добробут шведського суспільства забезпечується високими податками на доходи. Однак якщо у 2000 році іммігранти, які довго проживають на території країни, заробляли стільки ж, скільки й корінні шведи, то сьогодні новоприбулим не варто розраховувати на високооплачувану роботу. Їм складно інтегруватися на ринку праці, особливо в період економічної кризи, яка, хоч і не так явно, як, наприклад, у Греції, але все ж позначається і у Швеції.
Для нормального функціонування соціальної держави необхідно, щоб щонайменше 80 відсотків дорослого працездатного населення країни мали роботу. Для корінного населення це правило дотримується (84 відсотки), але серед мігрантів зайнятість не досягає і 50 відсотків. Саме у Швеції за цим показником спостерігається найбільший у Європі розрив між місцевими та «понаїхалими».
42 відсотки постійних безробітних – мігранти; 45 відсотків дітей з низькими оцінками на екзаменах – діти мігрантів; більшість злочинців, засуджених за тяжкі злочини, – мігранти. Не можна сказати, що Швеція не намагається інтегрувати іноземців, проте ринок праці тут вимагає дуже високої кваліфікації. А де її взяти біженцям з Африки та країн Близького Сходу?
Уряд збільшив фінансування програм інтеграції приїжджих. Вони отримали право на перепідготовку за рахунок держави. Однак за останній рік лише 30 відсотків біженців, які пройшли програму інтеграції, змогли знайти роботу або продовжити навчання. Загалом Швеція витрачає на приїжджих близько чотирьох мільярдів доларів на рік. Ще нещодавно ця сума не перевищувала мільярда. Для країни, чия економіка перебуває у стагнації, найближчим часом такі витрати можуть виявитися непідйомними.
Підліткам, які прибувають без супроводу батьків, притулок у Швеції надається автоматично. Стокгольм вірить, що якщо правильно соціалізувати дітей мігрантів, у майбутньому вони стануть добропорядними громадянами. Однак на практиці виходить не зовсім так. Країна заповнена гетто, у яких день за днем зростає соціальна напруженість.
Переломний момент
У короткостроковій перспективі шведський уряд мало що може зробити. Правила ЄС, що гарантують вільне пересування всередині союзу, не дозволяють просто розгорнути біженців на кордоні. Навіть якщо європейські сусіди погодяться прийняти у себе більше мігрантів, потік до Швеції навряд чи зменшиться.
Мігранти інших національностей і віросповідань не бажають перетворюватися на шведів. Вони не збираються відмовлятися від своїх традицій і хочуть жити по-своєму. Щоб якось вирішити цю проблему, Швеції необхідно переглянути міграційну політику, навіть якщо підданим корони здасться, що запропоновані зміни – надто жорсткі та негуманні. Спроба зберегти нейтралітет у цьому питанні загрожує обернутися для країни колапсом.