Людина початку третього тисячоліття потребує міфів - так вважають сучасні етнографи та фольклористи, які зібралися в невеликому румунському містечку Сігішоара, де в середині травня відбувся III Міжнародний конгрес дослідників Дракули. Кореспонденти тижневика Итоги побували на цьому незвичному заході і дізналися про Дракулу, мабуть, більше, ніж знав про нього навіть Брем Стокер.
Прототипи Дракули
Виявляється, знаменитий ірландець у Румунії ніколи й не був. Він бачив її лише на карті. За написання роману він узявся під враженням від розповідей, почутих від солдатів австрійської армії, які в XIX столітті пройшли переможним маршем по Трансільванії. Місцеве сільське населення тоді вдосталь почастувало солдатів страшилками про домовиків, злих духів, чортів, вампірів та іншу нечисть. Недобра слава про Трансільванію пронеслася по всій Європі. Найдивовижніше те, що й через півтора століття в румунському фольклорі живі перекази про злі сили. Сьогодні ви, опинившись у цій країні, дізнаєтеся приблизно те саме, що колись почули австрійські солдати. Місцеві жителі неохоче, але розкажуть про домовиків, які тероризують їхні будинки, а також про те, як їхні предки в середні віки поводилися з померлими людьми, підозрюваними у зв'язках із нечистою силою.
Професор історії, доктор етнології Йоан Превяну, ретельно вивчивши це питання, стверджує, що в звичаї було перед похованням проколювати таким людям серце ножем. Якщо цього не робили, вважали, що похований не помер навіть під землею. Він просто засинав, а його душа вночі виходила на волю. Це й були вампіри.
У Румунії досі існує звичай, мабуть, дикий для нашого розуміння, але тим не менше прижився з давніх часів: через сім років після смерті людини її могилу розкопують, а збережені кістки обприскують святою водою. Нібито інакше людина стає домовиком. Так от, за словами професора Превяну, старі люди розповідали йому, що коли відкривали деякі могили, мерці в них лежали перевернутими. Люди не сумнівалися, що небіжчик мав зв'язок із дияволом.
Коли чуєш такі речі від серйозного вченого, чудово починаєш розуміти й Брема Стокера, який під враженням написав моторошний роман. Але для будь-якого роману потрібен герой. Позитивний чи негативний - це вже питання другого плану. І Стокер шукає такого героя, в результаті чого все перевертається з ніг на голову, а Трансільванія отримує статус вотчини нечистої сили.
Стокер вивчив (правда, поверхово) історію Трансільванії, і йому на очі потрапила згадка про заможного пана Влада Дракулу. Румунською dracule означає «чорт, диявол». Звідки таке прізвисько? Виявляється, цей воєвода, який жив у XV столітті, проявив себе справжнім звіром у битвах із турками, що дошкуляли румунам. За бойові заслуги він був прийнятий до Драконського ордена і удостоєний такого страшного імені. Але, звичайно, кров він не пив, по прямовисних стінах не видирався і помер природною смертю. Стокера це не збентежило. Досить того, що далекий історичний персонаж мав таке відповідне ім'я.
Стокер не знав також про те, що Влад Дракул справив на світ вельми-вельми «достойного» нащадка, який отримав при народженні на честь батька ім'я Влад. У народі пізніше він отримав прізвисько Влад Цепеш (той, хто саджає на кіл). Синок, прямо скажемо, батька перевершив. Це ж як треба було постаратися, щоб завоювати серед народу таке визнання! У 20-25 років він стає господарем Волощини і, наче Іван Грозний, починає розправлятися з неугодними йому боярами, які так і чекали будь-якого зручного моменту, щоб усунути молодого господаря або всіляко нашкодити йому. Влад Цепеш пощади не знав. Він б'є в боях турків, захищає інтереси вітчизняних купців, саджає на кіл за бандитизм і корупцію своїх же громадян і таким чином наживає собі ворогів - і внутрішніх, і зовнішніх, що стало сприятливим ґрунтом для створення навколо нього всіляких домислів. Зате зі злодійством було покінчено, і, мабуть, не випадково деякі члени сучасного румунського парламенту мріють про те, щоб на їхню землю повернувся Влад Цепеш.
Він утихомирював ворогів вельми непопулярними методами. Наприклад, запросить боярина до столу, напоїть його вином і накаже відрубати захмелілому голову. При цьому існувала певна градація. Багатих громадян і громадян середнього достатку Цепеш позбавляв життя по-різному. Багатого змушував копати собі могилу - в цей час читалася заупокійна молитва, - а коли могила була викопана на достатню глибину, нещасному відрубували голову і штовхали вниз. Менш забезпечених Цепеш, не особливо церемонячись, саджав на кіл або сам особисто протикав залізним колом прямо через серце. Поки нещасні корчилися в передсмертних муках, жорстокий правитель запрошував своїх солдатів до бенкетного столу і пригощав вином. У тих від страху, як стверджують літописи, тремтіли в руках склянки.
Цепеш уже більше підходив на роль кровопивця, природно, не в прямому розумінні цього слова. Більше того, сучасні дослідники вважають, що саме господар Влад Цепеш послужив моделлю для написаного Стокером роману. Але, повторимо, Стокер нічого не знав про таку людину, як Влад Цепеш, хоча весь світ упевнений, що йому відомо про нього все.
Як народжуються міфи
Ми вже сказали, що ірландець бачив Румунію лише на карті. Розмірковуючи над питанням, де саме має відбуватися дія його книги, Стокер ткнув пальцем у карту навмання. Палець потрапив у містечко Бистриця на півночі Румунії. І ось що з цього вийшло.
Розповідає Ніколае Педурару, голова трансильванського товариства «Дракула»: «Приблизно в 60-ті роки ХХ століття роман Стокера здобув шалену популярність. І до Румунії потягнулися люди, які бажали особисто побувати в тих місцях, що описуються на сторінках книги. Вони приїжджали до Бистриці, але, на своє розчарування, не бачили там ні страшного замку, ні готелю «Золота корона». Туристи ображалися на нас, румунів, кажучи: «Ви просто глузуєте з нас, самі все знаєте, але нічого нам не розповідаєте». Зрештою така ситуація всім набридла. Попит на екзотику зростав, а втамувати жагу людей, які прагнули знати все про нечисту силу, не могли ні місцеві турфірми, ні краєзнавці, ні етнологи, ні історики. Фахівці інституту етнографії та фольклору й інституту історії в Бухаресті почали з'ясовувати, наскільки обґрунтовані твердження про Румунію як колиску нечистої сили».
Поки вчені проводили свої дослідження, організації, відповідальні за прийом туристів, часу даремно не гаяли. Директор бюро подорожей та екскурсій у Бистриці, втомившись відбиватися від настирливих питань типу «де тут у вас жив Дракула?», одного чудового дня прийшов до міської влади й виклав свій хитромудрий план: «Панове, у нас у місті лише один готель. Чому б нам не перейменувати його на «Золоту корону»?»
Так і зробили. Туристи були надзвичайно задоволені. Але бракувало найголовнішого - похмурого замку. На що тільки не підеш заради клієнта, тож у ХХ столітті в Бистриці вирішили звести середньовічний замок. Поки будівля зростала, невгамовні прихильники стокерівського роману з усього світу продовжували колесити Румунією в пошуках лігва вампіра. І в результаті цих пошуків на світ з'явився новий міф. Розповідають, що одного разу група американських шанувальників Дракули заїхала до маленького містечка Бран, де туристи мало не збожеволіли від захвату, що переповнив їх. На горі, біля підніжжя якої тулиться Бран, їхнім поглядам постав чудовий середньовічний замок, суворий і загадковий, що пригнічує своєю величністю та неприступністю. «Ось він - замок Дракули!» - вигукнули екзальтовані янкі. І відтоді замок Бран інакше як замком Дракули й не називають.
Як ви розумієте, цей замок не має жодного стосунку ні до Дракули, ні до його можливих історичних прототипів. Щоправда, за одним невеликим винятком. Історики вважають імовірним, що Влад Цепеш міг бути в замку Бран пару разів проїздом, оскільки відомо, що за його наказом двічі спалювалося розташоване за 20 кілометрів звідси місто Брашов. Цепеш міг керувати своїми діями із замку.
Однак ніщо не заважає замку Бран сьогодні вважатися резиденцією Дракули. Принаймні, у всіх рекламних туристичних проспектах по Румунії він так і значиться. Натовпи туристів їдуть сюди з однією метою - побувати в гостях у Дракули. Замість цього вони опиняються в літній резиденції румунських королів, найстрашнішим експонатом якої є опудало ведмедя, розпластане на підлозі.
Тим не менш служителі замку запевняють, що атмосфера тут містична. У подробиці вони не вдаються, і в чому, власне, полягає містика, не зовсім зрозуміло. Іоан Превяну, який 17 років пропрацював директором замку, каже: люди вірять у те, що нібито в замку мешкають привиди. Сам він, щоправда, їх не бачив, але не виключено, що їх бачили мешканці замку. Наприклад, історики запевняють, що одна з принцес, які проживали в замку в ХХ столітті, одного разу вночі побачила щось таке, від чого її розум остаточно й безповоротно пошкодився.
Будні конгресу
Відокремити правду від вигадки в міфах про Дракулу покликаний конгрес дослідників цього персонажа, який проводиться раз на чотири роки, обов'язково в травні. Річ у тім, що дія роману розгортається саме в цьому місяці. Хто ж збирається на подібні заходи? Коли ми приїхали до Сігішоари, були чимало здивовані тим, що конгрес проходить у стінах мерії, а сам мер міста Дорін Данесан виступив на конгресі з привітальним словом. Склад учасників конгресу - суцільно професори та академіки з усього світу.
Основна тема всіх доповідей була присвячена обговоренню теми страху у всіх його проявах. Хочеш - розмірковуй про Дракулу, хочеш - про клаустрофобію. Кожен був вільний обрати будь-яку тему, що сподобалася. Наприклад, англійська професорка Вікторія Амадор поміркувала про страх старіння серед американських акторок. Іспанський професор Жуліо Анджел Оліварес Мерино цілу годину розповідав про те, як, мабуть, страшно бути похованим живцем. Чекали на приїзд японського професора з університету Ріцумейкан Машимо Ацуши, який довгі роки вивчав тему нечистої сили в літературі та фольклорі Японії, однак його плани на візит до Румунії зірвав страх перед атиповою пневмонією.
Виступи румунських учених так чи інакше витали навколо їхнього національного героя - Дракули. Професор Сільвіо Анджелеску з інституту історії мистецтва в Бухаресті намагався розібратися, хто страшніший - вампіри чи домовики. Докторка Сільвія Хітимія з інституту етнографії та фольклору запевняла слухачів, що страх перед вампірами переслідує людей і донині.
Голова трансильванського товариства «Дракула» Ніколае Педурару, який знає роман Стокера напам'ять, керував роботою конгресу. «Хочете вступити до нашого товариства? - звернувся він із пропозицією до кореспондента «Итоги». - Для цього потрібно небагато: лише мати ікла, як у вампіра. Жарт!» Але жартувати йому особливо було ніколи. Він постійно кудись телефонував, утікав, вривався до зали засідань, потім опинявся в барі, де на ходу випивав чашку кави, і тікав, забувши заплатити, потім знову вбігав у бар, платив за каву і лише тут згадував, що кава для учасників конгресу була безкоштовною. Принаймні на цьому прикладі можна собі уявити, наскільки напруженою була робота конгресу. Промовці між доповідями судомно викурювали в коридорах мерії по дві-три цигарки, на підвіконнях тим часом власники ноутбуків демонстрували один одному на моніторах комікси про Дракулу. По вечорах учасники конгресу розслаблялися. Хтось вирушав на нічну екскурсію старовинними будинками Сігішоари, що мають стосунок до Влада Дракула та його сина Влада Цепеша, хтось ішов слухати органну музику, а хтось віддавався гастрономічним утіхам у ресторані «Дракула». Кажуть, особливою популярністю користувався коктейль «Трансильванський» із таких інгредієнтів: 50 мл крові I групи, 30 мл крові II групи, 20 мл крові III групи, лимон і лід. Так написано в меню. З чого насправді змішується коктейль, вам не скаже жоден бармен у Сігішоарі.
Кажуть, на попередньому конгресі його учасники бавилися таким чином: на місцевому кладовищі вони вили на Місяць. Цього разу, на щастя, до цього не дійшло - завадила хмарна погода.
Загальна «дракулізація»
«Ми пишаємося, що роман Стокера має такий успіх», - каже Ніколае Педурару. І цю гордість можна зрозуміти. Експлуатувати ім'я Дракули на повну котушку вигідно в усіх відношеннях. Міністр туризму Румунії Матей Агатон Дан запропонував побудувати поблизу Сігішоари «Парк Дракули» або «Дракулаленд». Наразі в Румунії вже розпочався продаж акцій цього проєкту. Їхня емісія на суму в $5 мільйонів - перший крок до фінансування проєкту зі створення парку страшних розваг. Одним із перших власників акцій, до речі, став прем'єр-міністр країни Адріан Нестасе. Передбачається, що на площі в 130 гектарів розмістяться ще один замок Дракули та величезна кількість всіляких атракціонів і розважальних закладів.
Трансильванське товариство «Дракула» у перспективі бачить можливим створення в Сігішоарі міжнародного інституту вампірології з бібліотеками та конференц-залами для зустрічей шанувальників Дракули.
Румунська громадськість до подібних проєктів ставиться неоднозначно. Розуміючи, що їхня реалізація, з одного боку, може принести країні немалі гроші, румуни побоюються, що, з іншого боку, «дракулізація» іміджу Румунії за кордоном - це зовсім не те, чого потребує країна, що прагне інтегруватися в європейські структури. Зрештою, самим румунам вирішувати, яким шляхом піти, однак їм слід пам'ятати, що ігри з нечистою силою - заняття вельми й вельми ризиковане.