Для боротьби з недопалками французька влада застосовує не лише закони, а й рекламу
Як зазначає RFI, цей закон стосується не лише недопалків, а й собачих екскрементів, а також жувальної гумки, і є частиною програми боротьби за чистоту довкілля. Але саме недопалки викликають найбільше роздратування та найбільшу увагу в суспільстві. Аж надто міцна та складна традиція існує в Парижі, зламати яку не так вже й просто.
Недопалок, як відомо, забруднює не лише безпосередньо довкілля в «особі» тротуару. Він потрапляє у стічні води і там отруює нікотином, свинцем та миш'яком воду. Потім її, правда, очищають, і ми знову її п'ємо, а все це зайві витрати. Зі свого боку, мерія встановила додатково 30 тисяч урн з пристосуваннями для гасіння сигарет. В середньому вони розташовані на кожних ста метрах з 2 тисяч 900 метрів загальної довжини паризьких тротуарів.
Паризька мерія давно намагається боротися зі згубною звичкою парижан кидати недопалки на тротуар. Марно. Мабуть, ця традиція сягає ще того часу, коли з'явилися перші тротуари (Новий міст) або перші сигарети (сигари). Кажуть, їх завезли солдати Наполеона з Іспанії (Піренейська війна, 1808-1814 роки). Але явно й очевидно одне – з тих пір, як парижани дізналися, що таке сигарети і почали їх палити, вони завжди кидали недопалки прямо на тротуар або куди попало. Мода стала поширюватися з появою у Франції першої мануфактури з виробництва сигарет у 1842 році в Гро Кайу (Gros-Caillou).
І завжди парижани кидали недопалки на тротуар. Це була їхня привілея, відмінна риса, свого роду шик порівняно з більш акуратною та чистоплотною провінцією.
Згадаймо, як іронізує чоловік над Терезою Дескейру, яка ретельно гасить недопалки (Ф.Моріак «Тереза Дескейру»). Головна героїня, яка виросла в Ландах і нарешті зуміла звідти вирватися до Парижа, зберігає провінційні звички – ретельно гасить недопалок. Для парижанина це безглуздя. У Ландах може загорітися ліс, а тут у місті на кам'яному тротуарі нічого не загориться. Це ще й знак того, що вона не стає тією вільною жінкою, якою їй хотілося б стати.
Недопалки на тротуарах Парижа викликали і викликають постійні нарікання з боку туристів. Це та деталь, яка ніяк не відповідає образу столиці світу, столиці моди, столиці культури, міста світла тощо. Перше розчарування починається з того, що турист, – як би добре і прихильно він не був налаштований до Парижа – бачить на тротуарі гору недопалків. І даремно ми будемо виправдовуватися, говорити, що така в нас хай і не дуже хороша, але традиція, що ввечері всі недопалки спочатку зметуть з тротуарів на узбіччя дороги, а потім водою з каналізації змиють у стічні канави і все буде чисто. Це не допоможе. Негативне враження залишиться. До речі, якщо почитати мемуари, то в дуже багатьох з них перше враження від Парижа – негативне. Особливо якщо цим першим враженням був Північний вокзал десь у 20-30-ті роки.
Паризька мерія не один раз проводила кампанію, щоб переконати жителів міста в тому, що кидати недопалки на тротуар – це погано. Вантажівки, що прибирають сміття, довго возили плакат, на якому було зображено жахливу купу димлячих недопалків і не менш жахливу цифру, яка говорить про те, що за рік з вулиць Парижа бідним муніципальним робітникам з прибирання паризьких вулиць доводиться змітати і вивозити 350 тонн недопалків. А один недопалок може легко отруїти 500 літрів чистої питної води.
Мерія намагалася ввести звичку та моду на індивідуальні попільнички і навіть стала їх випускати та продавати за символічною ціною, але нічого не допомагало. Згубна традиція існує не лише на вулиці, а й на терасах кафе, де – і це теж дещо дивує і навіть спантеличує приїжджих – всі відвідувачі струшують сигаретний попіл і кидають недопалки прямо на землю. До повної заборони курити в кафе, біля бару було те саме.
Логіка тут була проста. Закон про те, що попільничку треба міняти щоразу, коли там з'являється недопалок, ніхто не скасовував. Отже, офіціант у кафе повинен чинити саме так, якщо він, звісно, претендує на звання порядного офіціанта. Але якщо він цим займатиметься, то на це піде левова частка його часу. А йому потрібно обслужити якомога більше відвідувачів. А недопалки… з недопалками просто. Увечері столики та стільці на терасі прибираються, місце підмітається і так просто проблема вирішується.
Коли ще можна було курити в кафе, а особливо біля стійки бару, то бармени паризьких кафе міркували так само. На жодній стійці в барах паризьких кафе попільничок не було. Всі недопалки та паперові обгортки з-під цукру кидали прямо на підлогу, а ввечері все підмітали. Один бармен навіть казав мені, що, підмітаючи перед закриттям увечері підлогу в кафе, за кількістю недопалків на підлозі він на око приблизно може визначити виручку. І зараз, коли там більше не палять, мабуть, він зміг би визначити виручку і за кількістю обгорток з-під цукру для кави, але це вже не ті суми й не ті масштаби. Змінюються традиції…
Тепер же – з новим законом про недопалки – на терасах кафе, де ще можна курити, з'явилися попільнички. Виявилося, що в першу чергу закон про недопалки позначається на поведінці та звичках офіціантів. Тепер за недопалок, кинутий на підлогу на терасі кафе, можуть стягнути не з клієнта, а з власника кафе. Клієнт завжди може послатися на те, що на його столі немає попільнички, і винним у тому, що недопалок опинився на землі, виявиться не він, а офіціант.
Тютюн у Франції пройшов складний шлях: спочатку його представляли як засіб від мігрені і навіть називали посольською травою, оскільки він був привезений до Парижа французьким посланником при португальському дворі Жаном Ніко (Jean Nicot, 1530-1604). А оскільки він був подарований королеві Катерині Медічі (Catherine de Médicis), то називався також «травою Королеви» («l' herbe à la Reine»), а згодом точніше – травою Ніко (l'herbe à Nicot). І ще пізніше – в 1753 році – Карл Лінней (Carl Linnaeus) для позначення тютюну обрав ім'я Жана Ніко і назвав рослину Nicotiana Tabacum. Але спочатку тютюн нюхали. Курити його почали лише за Людовіка XIII. Це стало модним саме тоді. Тютюн курили і мушкетери, будучи елітою суспільства. На нещодавній виставці, присвяченій мушкетерам у Музеї армії (Інваліди), була представлена колекція люльок, що їм належали.
Перший податок на тютюн був введений у Франції в 1621 році. Зараз французька держава успішно продовжує традиції Рішельє та Кольбера, які використовували тютюн для збагачення королівської скарбниці. А висловлювання Кольбера щодо тютюну – це взагалі чи не пророцтво. Введення у Франції державної монополії (1674 рік) остаточно утвердило принципи ставлення держави до тютюну як до стабільного засобу збагачення. Тоді, до речі, тютюн і став одним із контрабандних товарів, яким залишається і зараз.
І зараз тютюн приносить до державної скарбниці чимало грошей. Тільки за 2014 рік від податку на додану вартість на тютюнові вироби скарбниця Франції отримала 14 мільйонів євро.
І останнє. У Франції існує таке поняття – «усвідомлення» (prise de conscience). У метро заборонили курити дуже давно, а реально перестали курити порівняно недавно. Мабуть, і з недопалками буде щось подібне. Поки муніципальна поліція байдужа до порушення параграфів закону про недопалки на тротуарах, але думається, що щойно настане стадія «усвідомлення» (усвідомлення того, що слід чинити саме так, а не інакше) то тут усе зміниться. Як казав один гуморист, французів не можна змусити щось робити, але їх можна привчити.