Все частіше випускники шкіл або вишів беруть тайм-аут і вирушають у тривалу подорож за життєвим досвідом
Лібретто
За іншомовним терміном gap year (дослівно – «пропущений рік») ховається вельми популярне на Заході явище, коли випускники шкіл або вишів беруть тайм-аут між навчанням і роботою та вирушають у тривалу подорож, цілей у якого кілька: набратися життєвого досвіду, відірватися від маминої спідниці, а можливо, знайти роботу...
Появою такої течії суспільство завдячує британській молоді 60-х років минулого століття. Покоління, народжене під час демографічного вибуху та зачароване вільницею хіпі, сформувало незалежний туристичний ринок, який і став основою gap year.
У 1967 році громадський діяч Великобританії Ніколас Маклін-Брістоль вирішив надати сенсу цьому всесвітньому броунівському руху молоді та заснував фонд Project Trust. Фонд займався тим, що відправляв юнаків та дівчат до інших країн у справі: для тривалої роботи та знайомства з чужою культурою. Того ж року троє перших студентів вирушили до Аддіс-Абеби, практично ставши піонерами руху. У 70-ті роки популярність gap year зростала як снігова куля, до того ж у руху розвинувся так званий волонтерський напрям. Вже у 1977 році виникла британська організація GAP Activity Projects, яка пропонувала волонтерські програми тим, хто вирішив пропустити рік між школою та інститутом.
«Подорож для роботи» з'явилася як третій основний елемент із введенням студентських віз «Робочої відпустки» у 80-х. Саме тоді gap year набув популярності не лише у нащадків забезпечених батьків, але й у вихідців із робітничого класу. Для них стали виникати програми, що дозволяли ще й заробляти на чужині. У 90-х програма Gap Year Travel та Gap Year Volunteering почала набирати обертів. Прикладом стали молоді австралійці, які хотіли вчитися та працювати в Британії. З настанням ери високих технологій, коли спланувати маршрут за допомогою Інтернету стало легкою справою, gap year перетворився на всесвітній рух.
Наша країна до нього повільно, але впевнено приєднується. Тим більше, що в нинішні важкі часи втрачати нічого, а от придбати можна багато. Прощальна гастроль перед початком трудового шляху може стати трампліном для майбутньої кар'єри або школою виживання, що дає безцінний досвід і дозволяє зрозуміти, чого взагалі хочеться від життя. «Итоги» з'ясували, що ж таке gap year по-російськи.
Сценарій перший: зачаровані мандрівники
Тетяна, 24-річна випускниця одного з пітерських вишів, свій gap year почала планувати ще в рідному місті. Дівчина поставила за мету – поїхати до Австралії, аби покращити свою англійську.
Щоб накопичити грошей на оплату занять і житла на Зеленому континенті, вона паралельно з навчанням багато працювала. Встигла спробувати себе в ролі помічника організаторів найбільших російських змагань з віндсерфінгу та кайтбордингу, попрацювати в офісі одного з великих піар-агентств Москви, примірятися до великої транснаціональної компанії. На момент отримання диплома вона вже накопичила солідну суму, що дозволяла оплатити півроку навчання.
Стартувала дівчина на кілька тижнів раніше, ніж починалися заняття в Сіднеї, – вона проїхала кількома країнами Азії, зокрема Малайзією та Сінгапуром. Потім півроку вдосконалення англійської та робота в кейтеринговій компанії за сумісництвом. Коли іспити залишилися позаду, Таня, влаштувавши прощальний автопробіг по Тасманії, вирушила до Москви – в самий розпал кризи. На жаль, усі спроби знайти роботу закінчувалися нічим, кожна співбесіда – фразою «ми вам зателефонуємо» та подальшим мовчанням телефону.
Тут-то рішення підказала сама доля. За старими контактами вдалося знайти місце керуючого серф-станцією в Чорногорії, і дівчина знову почала пакувати валізи. «Я вирішила, раз все складається саме так, потрібно йти на поводу у долі, – згадує Таня, – а тут така пропозиція. Боюся лише, що остаточно втрачу здатність працювати від дзвінка до дзвінка, як раніше: вільний графік розбестив».
Втім, за час своєї чорногорської зміни дівчина в ролі керуючого освоїла місцеві особливості укладання договору оренди, отримання численних дозволів та погоджень. «Так що я тепер ще й трохи спеціаліст із земельної справи, – сміється вона, – так і писатиму в резюме». Щоправда, розсилати його вона почне не скоро – у творчих планах уже намітилася поїздка до Намібії.
Сценарій другий: у вільному плаванні
Ірина Морхова сьогодні провідний спеціаліст однієї американської компанії, яка відкрила в Росії свій офіс. Робота зі стабільною заробітною платою, сім'я – взірець буржуазного життя. Кілька років тому вона була просто розгубленою випускницею інязу, яка потрапила на стажування до Америки.
Та легкість, з якою вчорашні американські школярі зривалися з місця, збентежила її ще більше. За час стажування Ірина чітко для себе засвоїла: схема «школа – виш – робота – сім'я» не єдиний варіант. «У мене педагогічна освіта, – каже вона, – і після Штатів я з трепетом думала про перспективу роботи шкільним учителем. Вирішила дати собі відстрочку, попрактикувати англійську мову…»
Переривши інтернет-сайти, Ірина знайшла відповідний варіант – роботу офіціанткою на круїзному лайнері «Королева Єлизавета II» і підписала перший контракт на п'ять місяців. «Спочатку було страшно, – згадує Ірина, – відкритий простір, жодного берега на горизонті, морська хвороба під час качки. Потім пристосувалася, запам'ятала, що шлунку кисле перед штормом протипоказано, пила таблетки».
Робота виявилася не з легких – практично без вихідних з ранку до вечора. Невеликі перепочинки були на стоянках, коли пасажирам сервірували тільки сніданок та вечерю. Вільний час вдавалося витратити на огляд визначних пам'яток та шопінг. «З весни до зими ми плавали Середземномор'ям – Іспанія, Італія, Хорватія, іноді захоплювали Туреччину, – розповідає вона. – З зими до квітня починалася так звана кругосвітка. Ми стартували з нашого порту приписки в Англії, перетинали Атлантику, потім рухалися вздовж узбережжя Південної Америки в бік Нової Зеландії та Австралії і через Індію поверталися назад».
Кругосвітки виявилися справжнім випробуванням не тільки у фізичному, але й психологічному плані. «Уявіть собі, що ви довгий час перебуваєте в замкнутому просторі, навіть якщо відпочиваєте, – пояснює Ірина. – Звичайно, все це набридає, починаються капризи, причіпки. Нам же, щоб не зіпсувати реноме компанії, доводилося весь час знаходити компроміси, вирішувати проблеми. У результаті я навчилася знаходити ключик до зовсім різних людей та стала набагато терпимішою».
Gap year Ірини розтягнувся на півтора роки, а потім прийшло усвідомлення того, що хочеться твердого ґрунту під ногами. Ірина повернулася, почала розсилати резюме і практично моментально потрапила на своє нинішнє місце роботи як перекладач. Коли роботодавець побачив у послужному списку півтора року роботи на британському судні, одразу ж запропонував дівчині місце в компанії з хорошою зарплатою.
Сценарій третій: стиляги
На Заході gap year – це практично святе право кожного громадянина, на яке не сміють зазіхати навіть його батьки. 20-річний Ігор відмовляється називати своє прізвище, щоб його мама не дізналася, що чадо її вже не перший місяць знаходиться за океаном. Вона по простоті своїй впевнена, що нащадок підкорює Москву. Ігор же працює стилістом у салоні краси в Нью-Йорку і впевнений, що мати його зміну місць не оцінить.
Її можна зрозуміти: у Першопрестольній у юнака все було, як кажуть, на мазі. Ще в рідному Омську він марив професією перукаря і з малих років тренувався на іграшках, а пізніше на родичах і сусідському йоркширському тер'єрі. Освоювати майстерність стиліста вирушив до Москви і вже під час навчання в коледжі досяг успіху в практиці. За пару років у юнака набралася солідна клієнтська база, його почали запрошувати обслуговувати модні покази. Одним словом, репутацію заробив. Ось тільки разом з успіхом його почали долати сумніви – а чи варто?
«Десь у лютому я зі своєю дівчиною поїхав на фільм «Стиляги», – згадує Ігор. – Там є сцена, де батько-дипломат одного з героїв умовляв того кинути все і поїхати робити кар'єру в США. Мене ця ідея зачепила, я багато про неї думав і вирішив – хочу в Штати». Накопичених Ігорем грошей вистачало на те, щоб зняти житло. Він оформив візу і вирушив до Нового Світу в пошуках свого покликання. Треба було перетинати океан, щоб саме в Нью-Йорку усвідомити, що без ножиць і гребінця в руках він прожити не зможе. Ігор влаштувався в невеликий салон і незабаром став практично місцевою зіркою.
«Минуло десь місяць, як я почав працювати в салоні, – згадує Ігор курйозний випадок із практики, – до нас зайшла жінка, у якої на вечір були заплановані урочистості з нагоди десятиліття спільного життя з чоловіком. Вона попросила царську зачіску, ось тільки спеціаліст, вибілюючи локони, передержав хімію і спалив її пишну шевелюру. Клієнтка, природно, була поза себе. У Штатах подібне закінчується судовим позовом, але тут наша керуюча сказала, що до них приїхав супермайстер із Росії. Я діловито оглянув її і запропонував зробити коротку стрижку, переконавши даму, що це останній писк моди. Вона запитала, чи не стриг я в Москві Людмилу Путіну, на що я віджартувався – мовляв, звичайно. У результаті це й стало вирішальним аргументом – клієнтка пішла з салону зі стильною стрижкою і абсолютно щасливою, а наступного дня привела подругу».
При такій малині не гріх і залишитися, але Ігор не має наміру перетворювати свій gap year на еміграцію. Головне, він для себе зрозумів, що з вибором професії не помилився, та й на батьківщину зможе повернутися вже не просто випускником коледжу, а справжнім майстром міжнародного класу.
Із гнізда
Такі історії більше схожі на казки – якісь із щасливим кінцем, якісь із відкритим фіналом. Усе залежить від того, чим ти готовий заповнити паузу, що несподівано виникла на стику безшабашного та дорослого життя. Британський принц Гаррі, наприклад, вирушив волонтером до Африки, а Олександра Толстая – нащадок російського класика, що живе у Великобританії, у свій gap year побувала в Росії, дізнавшись по максимуму про своє коріння. Більше того, під час поїздки дівчина познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком.
Одним словом, це безцінний досвід, який у нас, на жаль, великим попитом не користується. Це в Європі та Америці переважна більшість молодих людей рано починають жити самостійно, і їм залишати батьківський дім простіше. Нам же, щоб зважитися на подібний крок, необхідно мати справжню сміливість або чималу частку пофігізму. Gap year потрібен і для того, щоб вирватися з-під батьківської опіки та попрощатися з інфантильністю. Інше питання – чи зрозуміє потенційний роботодавець, що ти весь рік не бив байдики, а гартував характер?
«Багато компаній в Європі та Америці більш охоче беруть на роботу молодих людей, які подорожували рік після навчання, набираючись життєвого досвіду та вражень, – каже директор рекрутингового агентства HeadHunter Юрій Віровець. – Деякі навіть дають «відгул на рік» своїм співробітникам. У Росії ж ситуація кардинально інша. По-перше, у нас всі починають працювати за спеціальністю якомога раніше. По-друге, роботодавці віддають перевагу працівникам з безперервним стажем роботи. Тому в Росії поки проблематично пояснити на співбесіді, що ви не втратили рік професійного життя, подорожуючи Латинською Америкою, а набули безцінного досвіду, покращили комунікативні навички та навчилися швидко приймати життєво важливі рішення».
Втім, тепер ситуація може змінитися. Рецесія не нескінченна, і через якийсь час з'являться нові вакансії для молодих і зухвалих. І не виключено, що роботодавець з ряду претендентів обере найзаповзятливішого, у якого в резюме буде зазначено, що він зумів наодинці перетнути всю Азію. Адже в русі життя. А коли у професійному плані нічого втрачати, цей рух може виявитися творчим.