Іноді школа відкривається, щоб задовольнити суто місцеві потреби, наприклад, поруч із підприємствами, де працює багато іноземців, а потім поступово розростається, відкриваючи все нові філії. Якщо попит на ту чи іншу мову падає, деякі школи зникають. Потім ринок оживає, і виникають нові компанії, доля яких може виявитися будь-якою - від світового успіху до повного банкрутства. Таким чином, цикл не припиняється.
В останні роки зростає тенденція до утворення міжнародних мереж мовних шкіл. Це має певний сенс. При настанні важких часів така компанія може закрити або призупинити роботу найменш прибуткових філій і продовжувати свою діяльність там, де наплив слухачів, як і раніше, великий. Є також можливість перекупити або поглинути менш успішних конкурентів - придбати готову школу нерідко виявляється менш затратною і клопітною справою, ніж відкрити нову.
Зі зрозумілих причин найширші мережі розкинули по світу школи англійської мови. Філії таких компаній, як Berlitz, International House, EF та інших, можна знайти в будь-якому куточку світу. Інші надають перевагу тому, щоб «гора йшла до Магомета», і чекають слухачів у рідних англомовних країнах. Так, американська компанія Kaplan має відділення в багатьох містах США, а також у Канаді. Компанія Embassy CES, створена в 1972 році, є мережею цілорічних мовних центрів вивчення англійської мови в цілій низці країн: у Великій Британії (Лондон, Единбург, Кембридж, Брайтон, Гастінгс), США (Нью-Йорк, Бостон, Сан-Франциско, Орландо, Форт-Лодердейл) та Австралії (Сідней, Мельбурн, Кернс, Брісбен, Золотий Берег). А заснована в 1962 році Language Studies Canada (LSC) володіє чотирма мовними школами в Канаді і, за словами директора Гейл Форлер, пишається тим, що є «стопроцентно канадською».
Початок був так далеко...
Основний бум створення мовних шкіл припав на 50-60-ті роки минулого століття. Однак початок було покладено набагато раніше. Засновником усієї індустрії викладання мов іноземцям по праву можна вважати американця Максиміліана Берліца. Його перша школа відкрилася в 1878 році в місті Провіденсі. Саме там Берліц уперше застосував винайдений ним прямий метод викладання, який виявився вельми дієвим. І поїхало: друга школа відкрилася в Бостоні, третя в Берліні. До травня 1900-го школи Berlitz існували вже в 16 європейських країнах, а до 1914 року - на чотирьох континентах. Незважаючи на появу безлічі конкурентів, компанія і сьогодні залишається однією з найпопулярніших у світі і має понад 500 філій у 63 країнах.
Треба сказати, що конкуренти у Berlitz з'явилися досить швидко. Одна з перших британських мовних шкіл - London School of English - була заснована в 1912 році вчителем зі школи Berlitz Альфредом Парком, якого не влаштовували методика викладання та стиль навчання, прийняті у Берліца. Що ж, його починання мало успіх: Лондонська школа англійської процвітає й сьогодні, хоча, виправдовуючи свою назву, за межі Лондона - ані кроку.
Після Другої світової війни англійська мова почала стрімко набувати статусу міжнародної. Треба сказати, що пояснювалося це не лише економічними, а й психологічними причинами. До війни основною другою мовою для європейців слугувала німецька. Після війни вона опинилася ніби скомпрометованою (хоча, звісно, мова не була винна в тимчасовому масовому божевіллі її носіїв); англійці ж з американцями розглядалися як визволителі, рятівники світу. Уже мало хто пам'ятає, що в радянських довоєнних середніх школах під предметом «іноземна мова» розумілася виключно німецька. А після вона ніби зникла - була повсюдно замінена англійською, і лише через багато років почала знову вводитися в деяких школах, нерідко на правах факультативу. І в ряді інших країн спостерігалося таке ж різке неприйняття німецької мови, зате англійська пішла вгору.
Ідеали інтернаціональної дружби
Метою перших британських мовних шкіл було «сприяти міжнародному взаєморозумінню, забезпечивши якісне викладання англійської для людей з усього світу», як це сформулював Френк Белл, який у 1955 році заснував у Кембриджі школу Bell International, що сьогодні має філії в 25 країнах світу та «оборот» у 30 тис. слухачів щороку.
«У 50-ті роки було досить легко створити мовну школу. Ви знаходили приміщення, відчиняли двері - і слухачі йшли потоком. Попит на англійську мову був дуже великий у всіх європейських країнах, а вчити її було ніде, крім Британії», - каже Джон Екерслі, інший піонер викладання англійської іноземцям, який відкрив у 1953 році Eckersley School of English в Оксфорді. До речі, Джон Екерслі не має жодного стосунку до автора популярного підручника з англійської, за винятком того, що і той, і інший зробили чималий внесок у процес перетворення англійської мови на міжнародну.
Серед перших шкіл, відкритих у Британії, крім уже згаданих, можна назвати International House Джона та Брити Хейкрафт (1953), Eurocentres Ерхарда Веспі (1948), St Giles Пола та Діани Ліндзі (1955), King's Фредеріка Кінга та Роберта Уотса (1957), у 1964 році виникла Regent, у 1965-му - EF English First. Сьогодні все це - уславлені мережеві школи з безліччю філій і високою репутацією.
У ті роки знання іноземної мови вважалося престижним не лише серед людей з вищою освітою, а й серед студентів. Тому в Оксфорді та Кембриджі швидко з'явилося кілька мовних шкіл, які призначали свої короткострокові курси саме студентам-іноземцям. Такі ж курси працювали при деяких університетах США і Канади.
А ось в Австралії перша приватна мовна школа була відкрита дещо з інших мотивів: тут хотіли привернути студентів-іноземців до австралійських вишів. Першою такою школою австралійці називають Woods English Teaching Laboratory - сіднейський приватний коледж, відкритий у 1965 році для тих, хто збирався вступати до університетів Австралії. За неперевіреними чутками, ініціатором створення коледжу був австралійський уряд.
«На 50-ті роки припадає і створення першої мовної школи на Мальті - це була NSTS. А в наступні десятиліття на Мальту прийшли й мережеві гіганти - від Berlitz, Bells, Inlingua та інші, які сьогодні мирно співіснують з невеликими центрами суто мальтійського масштабу.
Піонером викладання англійської мови в Ірландії вважається Language Centre of Ireland (1964), у Новій Зеландії - Dominion (1969), а зовсім нещодавно - у 1990 році - відкрився перший мовний центр у ПАР - Саре Town School of English.
Історія з географією
Тенденції розвитку мовних шкіл Британії та США почасти служать зразком для інших країн, але з поправкою на національні особливості. Наприклад, Волтер Мілнер, директор Milner International College of English в Австралії та власник мовної школи в Британії, стверджує, що в Британії відкрити нову школу набагато простіше й дешевше, ніж в Австралії. А Дам'єн Рено (французька мовна школа BLS) каже, що й у Франції це зробити нелегко. «Мережеві школи розвиваються здебільшого в англомовних країнах, тому що там набагато простіше отримати з них прибуток. У Франції ж утримувати мовну школу набагато складніше з погляду законів і податкової політики». До недавнього часу BLS мала центр для дорослих у Бордо та дитячий літній табір у Біарріці, а у вересні 2003 року Дам'єну вдалося-таки відкрити в Біарріці й цілорічний філіал для дорослих.
Попит на англійську залишається незмінним, що ж до інших мов, то він не лише менший, але може коливатися від сезону до сезону. Причому коливання можуть бути викликані найнесподіванішими причинами, на кшталт футбольного чемпіонату в якійсь країні. Саме тому мережеві школи у сфері викладання німецької, французької та інших не так поширені й не такі великі - вони узгоджуються зі своїми можливостями на ринку. Взяти, наприклад, Німеччину. Тут лише небагато хто може похвалитися «щупальцями», розкинутими по всьому світу - хіба що Goethe Institut, Carl Duisberg Centren (CDC) та DiD. Так, мережа мовних шкіл Carl Duisberg Centren понад 40 років навчає студентів усього світу німецької мови та має вісім відділень на території Німеччини - у Кельні, Берліні, Мюнхені, Саар-брюкені, Дортмунді та Радольфцеллі. Вона була створена як дочірня фірма урядового фонду «Товариство Карла Дуйсберга». CDC входить до консорціуму з розробки екзамена на сертифікат PWD (ділова німецька). Школа має філіали і за межами Німеччини, зокрема в Іспанії, а також у Москві, де можна вивчати не лише німецьку, а й англійську мову.
Флоріан Маєрхофер, представник школи BWS German-lingua з центрами в Берліні та Мюнхені, стверджує, що в Німеччині лише небагато великих міст можуть «дозволити» собі мовну школу - у невідоме село за німецькою просто ніхто не поїде. Тому експансія німецьких шкіл навіть на внутрішньому ринку проблематична, не кажучи вже про міжнародний - адже попит на німецьку мову, порівняно з англійською, обмежений. Те саме стосується і Франції, де найбільшим гравцем є Alliance Francais (12 філіалів у різних французьких містах і десятки - по всьому світу).
Серед «мережевиків» Іспанії найвідомішими є Don Quixote (відділення в Саламанці, Мадриді, Гранаді, Севільї, Барселоні, Валенсії, на Тенеріфе на Канарських островах і в перуанському місті Куско), Enforex (Мадрид, Барселона, Марбелья, Саламанка, Гранада та низка країн Латинської Америки) та Еstudio Internacional Sampere (Мадрид, Саламанка, Ель-Пуерто, Аліканте Кіто - столиця Еквадору).
Філіалами в кількох містах можуть похвалитися й деякі італійські мовні школи, такі як Leonardo da Vinci. Яскравий приклад італійської мережевої школи - Linguaviva, що з'явилася 1976 року у Флоренції. Через десять років Linguaviva відкрила філіал в Японії, ще через три роки - в Ізраїлі, потім у Мілані. А 1994 року Linguaviva з'явилася в Люксембурзі з досить незвичною на ті часи пропозицією: навчати членів Європарламенту всіх мов Європейського Союзу (на щастя, їх тоді було не стільки, скільки сьогодні). Тоді ж відкрився центр у Швейцарії, де викладалися всі державні мови Альпійської республіки, включно з ретороманською. Останнім за часом акордом було відкриття молодіжного мовного центру в Пугано. Сьогодні в Linguaviva щороку навчається понад вісім тисяч осіб. Це досить багато для італійської школи, хоч і не густо для міжнародної.
Багатоверстатники
Найвідоміші та успішні мовні школи не обмежуються викладанням однієї мови. Це дозволяє їм чи не безмежно розширювати поле діяльності й освоювати все нові та нові території. Так, Eurocentres, відкрита однією з перших у 1948 році в Борнмуті як школа англійської мови, благополучно переступила і мовний бар'єр, і державні кордони, і сьогодні навчає шести мов у 11 країнах Європи, а також у Північній Америці, Австралії та Японії.
Спочатку французька Ceran Lingua International запропонує вам курси англійської, французької, голландської, німецької, японської, іспанської в таких країнах, як Британія, Ірландія, Франція, Іспанія, Бельгія, США, Нідерланди, Японія. International House, яка прославилася тим, що «принесла» англійську мову в найвіддаленіші куточки світу (останнім досягненням був Улан-Батор), відкриває в багатьох із освоєних країн і курси місцевої мови - для іноземців.
Британська мережа OISE, що почалася з однієї школи в Оксфорді та бере звідти назву (Oxford Intensive School of English), сьогодні володіє десятками центрів у Британії, США, Австралії, Німеччині, Іспанії та Франції. Останнє придбання OISE - добре відома група Regent, що зробила компанію, мабуть, найбагатшою та найпотужнішою на ринку вивчення англійської у Сполученому Королівстві.
І, здається, немає такої мови, яку не можна було б вивчити в Berlitz, Sprachcaffe, Inlingua, а філій цих грандіозних компаній ви не знайдете хіба що в Антарктиді.
Програми та курси
Мовні школи починаючи з «Берліца» здійснили справжню революцію у викладанні, докорінно змінили підхід до іноземних мов. Адже люди вивчали мови протягом усієї своєї історії, але лише у XX столітті центром навчання стало розмовне мовлення. Діяльність мовних шкіл мала і має суто прагматичну спрямованість: якомога швидше навчити слухачів спілкуватися іноземною мовою. Для цього не годилися старі методи та програми.
З'явилася принципово нова навчальна модель: десять-дванадцять різномовних слухачів, які не розуміють ні одне одного, ні — спочатку — викладача. І цей викладач має навчити їх за лічені тижні. Не дивно, що мовні школи стали передовим фронтом методики. У них було розроблено більшість сучасних методів, підходів і програм, зокрема поширений комунікативний підхід — найбільш придатний саме для такої ситуації. Методи продовжують удосконалюватися, а кількість програм і курсів — зростати.
Перші мовні центри розпочинали свою діяльність з однієї й тієї ж програми, яка зараз носить назву «загальний курс», до якої згодом почали додаватися нові — у міру зростання попиту. Так з'явилися курси мови для ділового спілкування, професійних цілей, передвузівської та екзаменаційної підготовки, розроблено короткострокові інтенсивні програми, програми для дітей та юнацтва, курси для вчителів та інші. Як правило, у великих міжнародних мережевих школах спектр програм максимально широкий, і в цьому одна з їхніх переваг перед маленькими центрами, які нерідко спеціалізуються на двох-трьох різновидах курсів.
У мережевих шкіл є й інші плюси, хоча злі язики нерідко називають їх «конвеєрами» та «фабриками». Так, кількість слухачів тут велика, і, звичайно ж, директор не знає всіх на прізвища, як буває в маленьких, сімейних школах. Зате великі центри, як правило, можуть похвалитися передовою навчальною технікою, наявністю мовної лабораторії, комп'ютерних класів, великої бібліотеки. При них зазвичай працює цілий штат методистів, які розробляють та вдосконалюють курси. Кваліфікація викладачів найчастіше висока — такі школи можуть дозволити собі найбільш «дорогих» спеціалістів. Ось уваги до вас тут виявлять, швидше за все, менше, ніж у маленькій школі, — власне, саме в цьому основний недолік «потокового методу» шкіл, через які на рік проходять тисячі слухачів. Але і з цього становища є вихід — додатково до групових замовити індивідуальні заняття, а вже тут ви точно будете в центрі уваги.