Гонконг – це вікно у світ, через яке в обидва боки дме живильний грошовий вітер, підбадьорюючи і китайську, і світову економіку
Як зазначає оглядач Бі-бі-сі, західні компанії багато інвестують у Китай: збирають телефони, шиють одяг. А Китай активно вкладається на Заході: будує електростанції, дороги та мости, купує компанії та банки. Рахунок іде на сотні мільярдів доларів на рік, і більша частина цих грошей проходить через Гонконг: майже 60% китайських зовнішніх прямих інвестицій та понад 70% залученого капіталу.
Але через 20 років після повернення під владу Пекіна над колишньою британською територією згущуються хмари: Китай все тісніше стискає автономію у своїх обіймах, вирощує їй конкурентів і демонструє силу, стягуючи танки для острастки незадоволених цим зближенням.
Китайське вікно у світ загрожує зачинитися. Це загрожує проблемами не лише для найнаселенішої країни планети, але й для всієї світової економіки. Чому Гонконг життєво важливий для Китаю саме в тому вигляді, в якому він існує зараз?
«Одна країна – дві системи»
Повернувши Гонконг наприкінці минулого століття, Китай не став перекроювати життя острова за комуністичними лекалами і залишив усе як є, слідуючи заповітам батька китайського економічного дива Ден Сяопіна. У Гонконзі інші закони, політична система, паспорти і навіть мова. Судова система незалежна і діє за зразком англійської. Жителям автономії зберегли свободу слова, віросповідання та зборів.
До того ж Гонконг – окремий і рівноправний член Світової організації торгівлі, у нього своя валюта, торгова політика та фінансове регулювання.
Завдяки цьому Гонконг, як шлюз, з'єднує дві радикально протилежні політичні системи – комуністичну китайську та демократичну західну. Він дозволяє їм торгувати одна з одною та інвестувати одна в одну, оскільки живе за правилами, які забезпечують збереження грошей, конкуренцію та захист від свавілля краще, ніж політбюро та народний суд Китаю.
Цього достатньо для того, щоб Гонконг був третьою світовою фінансовою столицею після Нью-Йорка та Лондона і вже чверть століття щорічно визнавався найвільнішою економікою у світі.
Китай займає лише 100-е з 180 місць у рейтингу економічної свободи від Heritage Foundation, на два рядки нижче Росії. Традиційне перше місце Гонконгу давно оскаржує Сінгапур, і в останні роки розрив між ними скоротився до мінімального.
«Без міцної та незалежної судової системи Гонконг втратить свої унікальні переваги, які зробили його фінансовою столицею. В Азії чимало міст з низькими податками та мінімальними бар'єрами для інвестицій, – попереджає експерт Heritage Foundation Террі Міллер. – А якщо погіршиться ситуація із захистом інвесторів та їхньої власності, міжнародний бізнес почне йти з Гонконгу. Це підірве його економіку та позбавить Китай унікального фінансового мосту на Захід».
Другий фронт війни зі США
І це вже відбувається: економіка Гонконгу страждає від торговельної війни, яку розв'язав президент Дональд Трамп у розрахунку скоротити дефіцит торговельного балансу США з Китаєм. Дефіцит тільки виріс, і кінця війні не видно.
Гонконг безпосередньо в цій сутичці не бере участі, оскільки США ставляться до нього як до окремого від Китаю економічного партнера. Окрім того, що Гонконг самостійно входить до СОТ, особливі відносини закріплені ще й у спеціальному американському законі, який Конгрес США схвалив ще в 1992 році – за п'ять років до повернення британської території Китаю.
Тому антикитайські мита Трампа не поширюються на Гонконг. І не тільки мита, але й інші обмеження: на передачу капіталу та технологій, наприклад. Однак він все одно страждає від війни. Потік грошей через Гонконг скорочується: західні компанії переносять бізнес з Китаю в інші країни і притримують інвестиції, а у китайців все менше вільного капіталу через гальмування економіки та скорочення кредитування.
І якщо по охоплених протестами вулицях одного з найбільш густонаселених міст світу покотяться китайські танки, Гонконг може стати другим фронтом війни зі США. У Конгресі давно лежить проект закону, який позбавить автономію всіх торговельних та економічних привілеїв. Придушення свобод у Гонконзі різко підвищить його шанси бути затвердженим. І до того ж позбавить Трампа можливості знизити вже введені мита, через які страждає не тільки Китай, але й США: умиротворяти тиранів поступками в торгівлі проблематично для країни, яка претендує на роль лідера вільного світу.
Для світової економіки це погані новини. Торговельний конфлікт уже підірвав її, і чим далі, тим більше стримує приріст багатства та скорочення бідності у світі.
Чи проживе Китай без Гонконгу?
Гонконгу і без воєн доводиться непросто. Колись найбільший контейнерний порт світу спочатку поступився позиціями Шанхаю після приєднання Китаю до СОТ, а тепер і зовсім сповз на сьоме місце. Економіка Китаю зростає, і частка Гонконгу в ній скорочується: на момент приєднання наприкінці 1990-х вона перевищувала чверть ВВП Китаю, тепер – лише близько 3%.
І населення постійно бунтує, незадоволене утиском свобод. Протести ще більше підривають економіку. Вони відлякують туристів та покупців нерухомості, а компанії під тиском влади намагаються приборкати політичну активність співробітників, що виливається у страйки та звільнення.
Якщо від Гонконгу все менше вигоди і все більше головного болю, а відносини зі США і так зіпсовані, чи не вирішить Китай скористатися моментом і усунути проблему раз і назавжди?
Для цього доведеться порушити міжнародний договір. При передачі території Китай зобов'язався зберегти всі вольності Гонконгу на півстоліття. Минуло лише 20 років, і Пекін жодного разу не виявляв бажання прискорити цей процес. Більше того, на останньому з'їзді голова Сі Цзіньпін хвалив принцип «одна країна, дві системи», що багато хто сприйняв як натяк на готовність зберегти автономію і після 2047 року.
Головна функція Гонконгу – фінансового центру, перевалочного пункту для капіталу – життєво важлива для китайської економіки, впевнений голова місцевої біржі Чарльз Лі. «Останні 20-30 років Китай залучав капітал. Але якщо зазирнути в майбутнє, найближчі 20 років стануться великі зміни. Тепер у самого Китаю досить капіталу, і його швидке та надійне розміщення стає дедалі актуальнішою проблемою», – вважає Лі.
Гонконгська біржа – одна з п'яти найбільших у світі – поступово поступається позиціями Шанхайській, однак залишається основним місцем залучення іноземного акціонерного капіталу для китайських компаній. Минулого року вони продали в Гонконгу акцій на 35 млрд доларів США – у півтора раза більше, ніж на біржах материкового Китаю. І хай китайський гігант Alibaba п'ять років тому обрав Нью-Йорк для первинного розміщення, вторинний домашній продаж своїх акцій на 20 млрд доларів США він збирається проводити на біржі Гонконгу, а не Шанхаю.
Мати західний фінансовий центр у комуністичній країні вигідно. Там можна залучити грошей більше й дешевше, оскільки ризики нижчі завдяки регулюванню та судовій системі. І досить професіоналів з усього світу, які легше й швидше знайдуть і переконають інвесторів. До того ж для розміщення акцій у Гонконгу достатньо просто зареєструвати випуск за чіткими правилами, тоді як на материку потрібен дозвіл влади. Пекін поступово пом'якшує обмеження, але до лібералізації ще далеко.
І головне, вкладені в китайську компанію через Гонконг гроші можна завжди забрати назад, оскільки гонконгський долар – вільно конвертована валюта, і курс його прив'язаний до долара американського. Тоді як курс юаня в руках китайської влади, а вивезення капіталу з материка жорстко контролюється.
Це заважає юаню стати валютою для міжнародних розрахунків. Ним дедалі частіше розраховується Китай у двосторонніх угодах зі своїми партнерами, однак для вільного обігу потрібен ринок із цілим набором фінансових інструментів. На його роль ідеально підходить Гонконг, впевнений голова біржі Лі.
Становлення ринку та перехід до вільної конвертованості юаня – довгий процес. Без Гонконгу він затягнеться ще сильніше, віддаляючи мрію Пекіна обійти США та кинути виклик долару як світовій резервній валюті.