Але давайте більш уважно придивимося до цього твердження та з'ясуємо, в яку суму виллється горезвісна безкоштовність. Чесно кажучи, я сам, будучи співробітником одного з провідних освітніх агентств, охоче підтримував цей міф, розповідаючи потенційним студентам про те, де за отримання вищої освіти платити не потрібно.
Однак інформація, опублікована німецьким журналом «Шпігель», змусила мене глибоко засумніватися в «безкоштовному сирі». Буквально місяць тому це відоме видання висловило свою стурбованість запровадженням федеральними землями плати за навчання у вищих навчальних закладах (тепер у деяких землях за навчання в університеті необхідно платити в середньому €1.000 на рік) та опублікувало статтю, в якій були наведені витрати, пов'язані з отриманням вищої освіти за різними спеціальностями. Журнал підрахував витрати на харчування, оренду житла, опалення, одяг, підручники, гроші на проїзд, а також на невідкладні потреби за весь період навчання у вузі.
У землях Західної Німеччини цінова картина виглядає наступним чином (в євро): філософія – 67.900, медицина – 63.900, теологія – 61.900, психологія – 61.500, германістика – 61.100, будівництво – 60.700, інформатика – 57.100, політологія – 56.300, машинобудування – 55.900, математика – 54.700, електротехніка – 53.900, біологія – 53.500, природничі науки – 51.100, юриспруденція – 50.300, хімія – 49.900, фармацевтика – 49.000, автомеханіка – 47.900. Витрати на навчання в університетах Східнонімецьких земель нижчі на €10.000-12.000, але цифри виходять все одно значними.
Вважається, що для життя французькому, іспанському та італійському студентам достатньо мати €800 на місяць, а скандинавським – $1.000. Але, як розповідають студенти, на практиці витрачається приблизно на 30-50% більше через відвідування місць дозвілля та розваг: кіно, театрів, молодіжних клубів. Виняток може становити, мабуть, тільки Чехія, вартість проживання в якій у межах $500 на місяць.
Розглядаючи варіанти навчання в країнах з формально безкоштовною вищою освітою, також слід пам'ятати, що вступити до закордонного вузу одразу після шкільної лави досить проблематично. Для того щоб стати студентом першого курсу німецького вузу, необхідно або закінчити два курси вітчизняного університету, або після першого курсу вступити на річну підготовчу програму, так званий Штудієнколлег (Studienkolleg). Таким чином, повний термін отримання диплома про вищу освіту або ступеня бакалавра становитиме 6-7 років замість 4-5.
У Франції та Скандинавських країнах нашому сімнадцятирічному випускнику знадобиться опікун. Самі вузи опікунські послуги не надають, а приватні опікунські фірми беруть за свою роботу серйозні гроші.
Втім, є два варіанти, як з користю використати рік, що залишився до повноліття. По-перше, якщо абітурієнт не дуже добре володіє мовою країни навчання, то можна витратити цей рік на її вивчення. А по-друге, провчитися рік вдома і спробувати зробити перезалік кредитів, отриманих у місцевому вузі, щоб продовжити навчання за кордоном з другого курсу. Але це можливо тільки в тому випадку, якщо вуз, в якому ви навчаєтесь, зможе видати вам грамотний документ, що відповідає вимогам Болонських домовленостей. Незважаючи на те, що наше міністерство освіти і науки підтримує Болонську угоду, яка передбачає перехід на англосаксонську модель вищої освіти, в самих вузах ще багато плутанини, пов'язаної з правильним оформленням документації.
А в Скандинавських країнах теж є підводний камінь, пов'язаний з вивченням мови. Справа в тому, що місцеві лінгвістичні курси, як правило, безкоштовні, але вони розраховані на людей, які отримали посвідку на проживання, що не володіють національною мовою цієї держави. Після певної наполегливості іноземного студента можуть зарахувати на свої курси, але ось з отриманням студентської візи будуть серйозні труднощі.
Проблему знання національної мови можна обійти, обравши програму навчання англійською мовою. Вони називаються дипломні програми, що викладаються англійською мовою, або English-Language-Taught Degree Programmes (ELTDP). Навчатися англійською можливо у всіх вищезгаданих країнах, але з дуже великою кількістю обмежень. Згідно з дослідженням, проведеним європейською асоціацією з академічного співробітництва (Academic Cooperation Association - АСА), ELTDP поки не є широко поширеним явищем у середовищі західної вищої освіти. Всього 2% програм від наявних у конкретному вузі читаються англійською мовою, а кількість студентів, які навчаються на подібних програмах, становить менше 1%.
За часом створення ELTDP – програми молоді. Майже половина з них були організовані після 1998 року. Та й самі освітні установи, що пропонують отримати ступінь англійською мовою, не набагато старші за програми. Більшість з них були створені після Другої світової, а третина й того пізніше – після закінчення холодної війни.
Цікавою також є географія розвитку дипломних програм англійською мовою. Найбільше їх у Німеччині (180), Нідерландах (115), далі йде Фінляндія (85), Франція (33), Скандинавські країни, а ось більш південні країни – Італія, Іспанія, Португалія, Греція таких програм або не мають зовсім, або пропонують зовсім обмежену кількість (5-10 програм).
Що спонукає вищі навчальні заклади відкривати дипломні програми, що викладаються англійською мовою? Основна причина – участь у процесі інтернаціоналізації освіти, що стало особливо актуальним при об'єднаній Європі. Наявність ELTDP дозволяє місцевим студентам вивчати ряд дисциплін, не виїжджаючи з країни, а іноземцям, які не володіють корінною мовою, наприклад, фінською або голландською, можливість вчитися англійською, оскільки вона має в порівнянні з іншими європейськими мовами найбільше поширення.
Вигоди для всіх очевидні. Університет отримує студентів, країна, обрана студентами як місце навчання, - значне вливання в економіку (наприклад, бізнес-школи США приносять країні $7 млрд прибутку на рік, що є четвертою за дохідністю статтею експорту, а в Австралії освіта дала бюджету дохід у $4 млрд – значно більше, ніж від вирощування овець і виробництва м'яса). Самі студенти підвищують свою привабливість на ринку праці, причому часом за рахунок приймаючої держави, тому що за ряд програм платити не потрібно (оплачуються лише проживання та побутові витрати).
Слід зазначити, що студентам із країн, що входять до Євросоюзу, переміщуватися з вузу до вузу набагато простіше, ніж студентам інших країн. Спеціально для них були розроблені такі програми, як Socrates, Leonardo da Vinci, Nordplus, що дозволяють починати навчання у вузі однієї країни та закінчувати в університеті іншої.
Якщо брати до уваги спеціалізацію ELTDP, то тут явно домінують два напрямки – бізнес та менеджмент. Треті за поширеністю - інженерні дисципліни.
Так у Німеччині відсоток навчальних закладів, що пропонують вивчення інженерних дисциплін, дорівнює 44%, за ними слідують бізнес – 35%, природничі науки – 24%, математика та комп'ютерні дисципліни – 15%. Франція – 44% бізнес, інженерні дисципліни – 28%, Фінляндія – бізнес 59%, природничі науки – 26%, Нідерланди – бізнес 63%, інженерні дисципліни – 44%.
Важно також взяти до уваги те, що в переважній більшості випадків ELTDP пропонують як післядипломну освіту, тобто для осіб, які мають ступінь бакалавра. А у Франції програми англійською мовою викладають в основному у Вищих школах. Це означає, що за навчання доведеться платити, причому тим більше, чим престижніша школа. Наприклад, у Гренобльській школі менеджменту (Grenoble Ecole de Management), яка цього року посіла четверте місце в рейтингу найкращих майстерських програм з управління за версією «Файненшел Таймс», перший рік навчання на бакалаврській програмі в галузі міжнародного бізнесу коштуватиме €11.500. А в менш відомій Бургундській школі бізнесу (Burgundy School of Business) рік навчання коштує €8.000.
Тепер давайте подивимося, в якій англомовній країні з традиційно платною вищою освітою навчатися дешевше. Команда з організації IDP Education Australia, яка є найвідомішим австралійським рекрутером студентів-іноземців, вивчила шляхом прямих опитувань низки респондентів витрати, пов'язані з навчанням та проживанням студентів у п'яти англомовних країнах (США, Канада, Великобританія, Австралія, Нова Зеландія), які є найпривабливішими для іноземних студентів. Дослідження охопило вартість навчання, оплату житла, витрати на харчування, підручники, страховки, комунальні послуги, транспорт, одяг та зв'язок. Було опитано 39 австралійських університетів, 8 новозеландських, 50 американських, 47 англійських та 24 канадських. Було розглянуто вартість 3.146 бакалаврських та майстерських курсів навчання.
На основі результатів дослідження можна зробити висновок: вартість навчання в новозеландських університетах на бакалаврських програмах (за винятком медицини, яку дешевше вивчати в Канаді) менша, ніж в інших країнах, що брали участь в опитуванні. Однак якщо врахувати вартість авіаперельоту, то виявиться, що витрати на навчання та проживання в Канаді та Новій Зеландії цілком порівнянні. Як приклад можна навести ранжування вартості за спеціальністю бакалавр бізнесу (див. таблицю).
Хоча зусилля IDP полягали в тому, щоб шляхом порівняльного аналізу перенаправити потік студентів, що традиційно орієнтуються на США та Великобританію, до Австралії, в кінцевому виграші від цього залишилися Країна ківі та Країна кленового листа, як зазвичай називають Нову Зеландію та Канаду. Таким чином, можна зробити висновок, що при всій безкоштовності навчання в ряді країн Європи витрати на проживання та побутові послуги є суттєвими. Тому отримання вищої освіти за кордоном для переважної більшості наших громадян залишається нездійсненною мрією.
За матеріалами ЦМК «Парта»