Насправді, багато з лауреатів Ігнобелівської премії зовсім не збиралися жартувати і з усіх сил намагалися вирішити якусь серйозну наукову проблему. Але одне одному не заважає. Наприклад, троє хронобіологів з Буенос-Айреського університету дійсно були стурбовані проблемою пошуку препарату від джет-лагу - різкої зміни часових поясів при далеких перельотах. В результаті на світ з'явилася наукова робота про те, як силденафіл допомагає відновленню порушеного добового ритму. Все серйозно: згадується гіпоталамус, супрахіазматичне ядро (це все є в нашому мозку і якось пов'язане з тими самими ритмами), а в якості піддослідних тварин використовувалися хом'ячки. Але одна-єдина тонкість перетворює статтю на жарт: адже силденафіл - це основна діюча речовина знаменитої віагри для жінок або чоловіків, що підвищує потенцію. Загалом, вийшло як у тому анекдоті про вчених, які схрестили слона зі слоном: користі для науки ніякої, але подивитися цікаво. Але Ігнобелівську премію в галузі авіації аргентинці заслужили чесно.
Премія в галузі фізики дісталася гарвардському вченому Л. Махадевану та чилійцю Енріке Вільябланке. Вони працювали на стику опору матеріалів і топології та досліджували, за якими законами зминається «еластичний лист». В результаті в серйозних наукових виданнях виходили роботи під назвами типу: «Геометрія та фізика зминання», що здалося ігнобелівському комітету цілком гідним повноцінної премії. А нагорода в галузі медицини була віддана британцю Брайану Віткомбу та американцю Дену Мейеру за роботу «Ковтання шпаг та його побічні ефекти». Виконавчий директор Міжнародної асоціації шпагоковтачів Мейер виступав тут у ролі наукового консультанта. А Віткомб, мабуть, просто займався своєю справою: він працює в Національній системі охорони здоров'я і за посадою займається всілякими хворобами та пошкодженнями британців. До речі, вивчивши досвід 46 шпагоковтачів, співавтори дійшли вельми цікавого висновку: виявилося, що ризик пошкодити стравохід або шлунок у цих циркачів вищий, ніж у звичайної людини, зате такі рани загоюються швидше, ніж банальні виразки.
Доктор Йоганна Бронсвейк з Ейндховенського університету в Нідерландах удостоєна премії в галузі біології. Сфера інтересів дослідниці вельми обширна - це і комахи, і павукоподібні, і навіть гриби. Головне, щоб вони жили там, де людина спить, - у наших ліжках. На думку ігнобелівської спільноти, професорка з Ейндховена провела «перепис усіх кліщів, павуків, комах, псевдоскорпіонів, ракоподібних, бактерій, водоростей» тощо, «з якими ми щоночі ділимо ліжко». З іншого боку, дослідження цілком академічне: мало де водяться живі істоти, хай навіть у простирадлах, і чому б біологу не вивчити цю, за висловом Йоганни Бронсвейк, «екосистему ліжка»?
Але «хітом» ігнобелівського сезону, звичайно, стала премія миру. Її присудили дейтонській лабораторії Райта, що входить до структури американських ВПС. Місцеві уми запропонували (зауважимо, лише запропонували, до розробки, здається, справа не дійшла) винайти «гомо-бомбу». Ця зброя мала бути хімічною речовиною, що змінює сексуальну орієнтацію солдатів противника. Після її застосування, на думку військових вчених, в окопах і траншеях має статися щось на кшталт масового гомосексуального психозу, і особовий склад ворога замість бойових дій впритул зайнявся б один одним. Хіпі 60-х років, які вигадали гасло Make love not war, і не снилася настільки цинічна реалізація цієї безумної ідеї.
Але дейтонські дослідники розважалися не лише військово-еротичними фантазіями. У службовій записці, на яку посилаються організатори Ігнобеля, є й інші, не менш захоплюючі ідеї. Наприклад, пропонувалося використовувати хімічні сполуки, які приваблювали б до позицій ворога різних «набридливих істот», як-от: кусачих комах, гризунів або великих тварин. Не виключено, що лабораторії Райта варто було б об'єднати зусилля з доктором Бронсвейк, яка собаку з'їла на кліщах і псевдоскорпіонах і могла б надати неоціненну допомогу американським військовим хімікам.