З пияцтвом за кермом у Штатах борються зокрема за допомогою новомодних гаджетів: у руці поліцейського зовсім не ліхтар, а сканер, що дозволяє виявити пари алкоголю в салоні авто
ПІД ГРАДУСОМ
Чи трапляються в Америці п'яні за кермом? На жаль, так. Але одна з відмінностей цієї країни від Росії та Європи полягає в тому, що американські законодавці відмовилися від принципу абсолютної тверезості, визнавши цю формулу практично нереалізованою. Остання спроба «обнулити проміле» була зроблена кілька років тому в столичному федеральному окрузі Колумбія – і благополучно зійшла нанівець.
Зараз на всій території США діє одна і та ж допустима норма – 0,08 відсотка (0,8 проміле). У дуже усередненій мірі для дуже усередненого індивідуума це відповідає вживанню чарки горілки, віскі або коньяку, келиху (130 грамів) вина або маленькій пляшечці слабкого пива. Це, звісно, не так вільно, як було в 1939 році, коли Індіана першою в Америці запровадила законодавче обмеження ступеня сп'яніння – 0,15 відсотка (1,5 проміле). Але все одно залишається предметом заздрості і російських, і європейських автомобілістів, часом вводячи їх у непрощенну спокусу.
Втім, американці теж податливі на спокуси. Статистика свідчить, що щорічно в США до відповідальності за керування автомобілем у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння притягується до 1,5 мільйона осіб. Це і пересічні громадяни, і голлівудські знаменитості, і представники бізнесу. Трапляються і політики. Але й тут можна легко виявити разючий контраст між тим, як застосовуються закони в США та Росії. На американській дорозі ні для кого немає винятків. Пам'ятаєте, як говорив один із героїв «Особливостей національного полювання»: «Перед ведмедем ми всі рівні...»
Для всіх одна і та ж стандартна процедура, хоча й висміювана за показну театральність. Вийти з машини. Стати рівно перед поліцейським. За його командою водити очима за його рукою: вгору, вниз, в сторони... Торкнутися вказівним або якимось іншим пальцем кінчика власного носа. Постояти на одній нозі. Назвати по порядку літери алфавіту або порахувати – від тисячі до тисячі п'ятнадцяти, наприклад. Зрештою, дихнути в алкотестер. Почути результат і грізну формулу: «Ви заарештовані». Потім у наручниках попрямувати до найближчої дільниці для повторного стаціонарного аналізу та отримати повістку для явки до суду...
І якщо для зірок та зірочок Голлівуду типу Перис Гілтон або Ліндсі Лохан арешт і поява на слуханнях у суді – це щось на кшталт безкоштовної реклами, то для безлічі інших людей – початок суворого життєвого випробування.
Одним із таких людей виявився знаменитий російський хокейний воротар Микола Хабібулін із клубу НХЛ «Едмонтон ойлерс». 8 лютого 2010 року його зупинили на шосе в Аризоні. Чорний «Феррарі» хокеїста летів зі швидкістю 112 км на годину в зоні з допустимою швидкістю 70 км. До того ж з'ясувалося, що вміст алкоголю в нього вище норми. Справа закінчилася штрафом у 5 тисяч доларів і 30 днями в'язниці. З них Микола відбув половину терміну і був відпущений відбувати решту під домашнім арештом за зразкову поведінку.
Окрема історія з політиками, які потрапили в подібну халепу. Приховати інцидент в Америці неможливо. Залишається тільки каятися, посипати голову попелом і просити поблажливості у виборців, як це свого часу було з конгресменом Патріком Кеннеді, сином відомого, нині покійного, сенатора Едварда Кеннеді.
Менш вдалим виявився член палати представників, 43-річний республіканець Віто Фоселла. Законодавця від штату Нью-Йорк глибокої ночі в травні 2008 року за водіння в нетверезому стані зупинила поліція Вірджинії. Забрати бідолаху з дільниці приїхала якась дама, яку він назвав своєю дружиною. Через пару днів преса розкопала, що дружина Фоселли тієї ночі перебувала в їхньому домі в штаті Нью-Йорк і про інцидент дізналася з газет. Ну, далі – більше.
З'ясувалося, що конгресмен фактично двоженець: від вірджинської дами в нього народилася позашлюбна дитина. Після цього, звісно, про переобрання не могло бути й мови. Єдине, на що в суді намагався тиснути екс-конгресмен, так це на те, що ступінь сп'яніння була не такою вже великою і не вимагала тюремного ув'язнення. Але суддя вирішив інакше.
РОЗОРИТИ І ПРИСОРОМИТИ
Загалом закони Вірджинії відрізняються особливою суворістю. Знаю це, на жаль, не з чужих слів, а з власного досвіду. 8 березня 2006 року повертався від друзів, з якими відзначили Міжнародний жіночий день. А у вірджинської поліції була в розпалі чергова декада боротьби з випиваючими водіями. Зупиняли всіх підряд. У мене, ясна річ, після прощального «на коня» трохи зашкалило. І далі пішло-поїхало по накатаному шляху трамбування владою, доларом, педагогікою, соромом і суспільним впливом. У деяких випадках усе це химерно перепліталося.
Спочатку про матеріальні витрати. Перші 40 доларів довелося заплатити за таксі, щоб уночі повернутися додому. Потім 260 доларів пішло на визволення машини з евакуаційного пункту. Майже дві тисячі вимагав адвокат (і це був не найдешевший). Без нього спілкуватися з суддею та прокурором, щоб отримати дозвіл на виїзди в інші міста або за кордон, було б дуже важко. 250 доларів становив мінімальний штраф, 150 – відновлення прав на водіння машини в штаті, а ще 720 – примусове збільшення автомобільної страховки на 20 доларів протягом трьох років. Отак одразу й набігло близько 3,5 тисячі. І це при мінімальних заходах покарання.
Сюди ж слід додати ще 300 доларів на педагогічні витрати – обов’язкове відвідування занять з «Вірджинської програми безпеки руху» – дюжина, здається, чотиригодинних щотижневих уроків без права хоча б єдиного пропуску. Стандартна брошурка в мене досі зберігається. У ній детально розписано згубний вплив алкоголю і наркотиків на організм людини та її здатність керувати машиною – з одного боку. З іншого – при проходженні кожної теми викладачі вимагали від мене то усно, то письмово аналізувати мої дії, іншими словами, я слізно каявся у власному легковажності, що штовхнула сісти за кермо після прийняття на груди. І нічого вдіяти не можна було.
Періодично під час занять на світ божий діставався алкотестер: різномастим і різновіковим учням (у групі нас було 24 особи) пропонувалося дихнути в нього. Велике горе чекало порушника – повторне направлення до судді та багаторазове посилення попереднього вироку. На «випускних» ми були зобов’язані написати твір, у якому порівняли свої уявлення про DUI – «керування автомобілем у стані сп’яніння» – до знайомства з програмою та після її вивчення, виклавши зроблені для себе висновки. А під завісу було щось на кшталт конференції, на якій виступали водії, що вчинили в стані сп’яніння за кермом серйозні злочини – зі значним матеріальним збитком і людськими жертвами. Ініціатор цієї ідеї – громадська організація «Матері проти пияцтва за кермом» (MADD), яка працює в тісному контакті з місцевою владою.
Паралельно з заняттями в суді мені видали квитки на обов’язкове відвідування зборів ще однієї суто громадської організації – «Анонімні алкоголіки» («АА»). За це, правда, грошей платити не вимагалося. Це добровільні збори людей, які схильні до згубної звички, розбавлені випадковими порушниками на кшталт мене. Знову ж у моєму випадку все було по мінімуму: два збори, а звичайна норма – від 6 до 12. На першому нас було всього п’ятеро, і ми по черзі читали один одному глави з величезного, як Біблія, фоліанту під назвою «Анонімні алкоголіки».
На другому занятті, в церковному підвалі в Александрії, все було серйозніше. Людина вставала, називала своє ім’я, правда, без прізвища, і вимовляла сакраментальне: «Я алкоголік». І далі сповідався. Лунали душераздираючі історії – бажання після таких заходів було одне: не потрапляти туди більше ніколи! Але треба мати на увазі, що рецидивістів відправляють не до «Анонімів», а до спеціалізованих клінік до лікарів. А це вже платні програми, і дуже дорогі – від двох до шести тисяч доларів.
НЕ ПИЙ
І, тим не менш, все це тільки частина випробувань. Після суду якось дуже добре розумієш вислів колишнього російського президента: «Свобода краще, ніж несвобода». Адже, крім усього іншого, суддя призначає вам випробувальний термін – від року до трьох років. У легких випадках на кшталт мого це щомісячне заповнення рапорту про зустрічі, поїздки, покупки та рахунки, випрошування дозволу на виїзди з міста.
У більш серйозних ситуаціях – позбавлення водійських прав на різні строки або встановлення обмежень по них, наприклад, на поїздки тільки на роботу (школу), до суду або на заняття за програмою безпеки. Або обмеження території виїзду – у одного побратима по нещастю я бачив таку карту: він ще радів, що місце його роботи опинилося в межах дозволеної зони.
Офіцери зі служби виправних робіт не обмежуються вашими рапортами – вони мають право нагрянути до вас у будь-який час доби та вимагати дихнути в алкотестер. Відкрита пляшка пива або склянка вина, з яких ви навіть самі й не пили, вийдуть вам боком.
Серед інших заходів – носіння спеціального браслета, що показує ваше місцезнаходження, перебування під домашнім арештом або п’ять днів тюремного ув’язнення, якщо рівень алкоголю перевищував 0,15 відсотка (1,5 проміле). Друге порушення протягом п’яти років карається позбавленням прав водіння на чотири місяці з можливим відновленням обмежених прав і тюрмою на 10–20 діб незалежно від рівня сп’яніння. Додатково обов’язково ставиться жучок блокування запалювання на півроку: щоб запустити двигун, необхідно бути абсолютно тверезим. Гаджет коштує 480 доларів. Третє порушення трактується законом як надзвичайно серйозне, строк ув’язнення може становити до п’яти років, причому три місяці – це обов’язкова відсидка.
Закон також приписує винному водієві ставити до відома всіх своїх родичів, друзів, старих і нових знайомих про свій статус порушника закону, щоб кожен із них міг виробити свою лінію поведінки.
Відтоді закони Вірджинії посилилися ще більше – тут наша Дума з американцями, можна сказати, йде нога в ногу. Зокрема, з липня блокування запалювання наказано встановлювати вже після першого випадку водіння в стані сп’яніння. Щоправда, вірджинські бюрократи виявилися недалекогляднішими за російських: ті, кому належить виконувати це рішення, скаржаться, що пристроїв у такій кількості просто немає в наявності й у найближчі роки неможливо заповнити їхній дефіцит.
Словом, після такого масованого та скоординованого пресингу держави та громадськості у громадянина пропадає всяке бажання пройти цей шлях ще раз. Це не лише моє переконання. У боротьбі з пияцтвом за кермом у США помітні відчутні позитивні результати. Принаймні, так заявили «Итогам» найпристрасніші учасники цієї кампанії – «Матері проти пияцтва за кермом».
Згідно з даними вашингтонського офісу MADD з моменту заснування цієї організації в 1980 році кількість загиблих в автокатастрофах, пов’язаних із вживанням алкоголю та наркотиків, зменшилася вдвічі. Та й кількість притягнутих до відповідальності за водіння під градусом теж демонструє помітне зниження, не більше 1,4 мільйона у 2010 році. Тенденція, однак! Нам би таку.
Микола ЗІМІН.
