Як повідомляє «Німецька хвиля», кілька знімків та інтерв'ю стали частиною виставки під назвою «Tattoo», з експонатами якої до 6 вересня 2015 року можна ознайомитися в гамбурзькому Музеї прикладного мистецтва (Museum für Kunst und Gewerbe Hamburg).
Робити татуювання в австрійських в'язницях заборонено, але їхні мешканці йдуть на будь-який ризик, використовуючи цегляний пил, сигаретний попіл, звичайні скріпки та інші підніжні та підручні засоби для наколювання наколок, – аби лише отримати на тілі бажаний малюнок. Навіщо такі жертви? За словами одного з героїв книги Піхлера, біль повертає людину до життя, вириваючи хоча б на час з монотонної течії, даючи можливість інтенсивно відчути себе сильним і вільним приймати рішення.
Чи не з тих самих міркувань роблять татуювання і звичайні громадяни? Адже кожен з нас певною мірою запертий у власному тілі, у цій індивідуальній «в'язниці» зі шкіри, м'яса та кісток. То чи не краще прикрасити місце свого ув'язнення за повною програмою, причому зробивши свій вибір самостійно, а не підкорившись волі генетики або, наприклад, сонця, що дарує нам пігментні плями на найнесподіваніших місцях?
Татуювання, чи то мініатюрна наколка на щиколотці, чи різнокольорова картина на півспини, говорить про свого власника, що він здатний прийняти рішення, може витерпіти біль і готовий випробувати себе заради того, щоб вирватися з тісноти своїх природних рамок. Татуювання – шрам свідомості, яка рішуче забажала вчинку. Воно не буде раною, заробленою в бою, зате, хоч і ілюзорно, стане доказом насиченості життя. Татуювання мимоволі говорить про біль, свідомо випробуваний людиною, і про певний досвід, набутий чи то в емоційному пориві, чи то від необхідності відчути себе.
За словами керівника проектів гамбурзького Музею прикладного мистецтва та куратора виставки Денніса Конрада, татуювання в наші дні стало масовим явищем, чимось загальновизнаним і абсолютно нормальним. «Сьогодні не ставиться питання, можна чи не можна. Сьогодні головним є фактор особистої мотивації, – зазначає Конрад. – Хтось просто хоче виділитися, прикрасити себе за допомогою малюнка на шкірі. Інші хочуть підкреслити свою належність до тієї чи іншої соціальної групи. Для багатьох татуювання – пам'ятна зарубка на власному тілі, вічне і надійне нагадування про важливу подію, можливо, яка змінила життя».
Гамбурзька виставка детально знайомить відвідувачів з ритуальними татуюваннями новозеландських маорі, з магічними малюнками, яким у Таїланді приписується особлива сила впливу на долю людини, а також з інструментами, за допомогою яких татуювання наносилися на шкіру в минулі часи і наносяться в наші дні.
Окремий розділ експозиції – фотографії Аркадія Броннікова, який досліджував особливості радянської тюремної татуювання у другій половині минулого століття. Ці малюнки багатошарові, кожен з елементів має певне смислове значення.
Двоголовий орел, антипод радянської державної символіки – серпа і молота, свідчить про відверту нелюбов до СРСР. Статуя Свободи зліва оповідає про намір рано чи пізно покинути місце ув'язнення. Темна фігура, що спрямовує зброю на того, хто дивиться, – про готовність до будь-якої форми насильства, в тому числі й до вчинення вбивства. Хрест і церква свідчать не про глибокі релігійні почуття ув'язненого, а про те, що він є «злодієм у законі» і представникам світської влади підкорятися не має наміру, йдеться у дослідженні Броннікова.
Чучело татуйованої свині на ім'я Доната привертає увагу кожного з відвідувачів виставки в Гамбурзі. Вона – частина проекту, який прославив бельгійського художника-неоконцептуаліста Віма Дельвуа, який створював «шедеври» на тілі свиней, попередньо приспаних за допомогою наркозу. Своїх перших «героїнь» він експонував у 1997 році в одному з парків Антверпена, чим викликав невдоволення захисників тварин.
Згодом Дельвуа відкрив арт-ферму для вирощування та татуажу свиней під Пекіном. Саме цю тварину для свого провокаційного проекту він обрав свідомо: свиня за своїми фізіологічними якостями дуже близька до людини. За словами художника, він був упевнений, що провокація спрацює, а на нападки щодо «мучення тварин» він відповідає приблизно так: на бійню їх відправляти вважається нормальним, а татуювати безнравственно?!
Мабуть, у відповідь на критику з боку захисників тварин у 2006 році з'явився ще більш провокаційний арт-проект Віма Дельвуа під назвою «Тим». Швейцарець Тим Штайнер дозволив бельгійському художнику нанести татуювання на свою спину. У 2008 році цей витвір мистецтва був куплений одним гамбурзьким колекціонером, який тепер має право, наприклад, продавати його, успадковувати, а також законсервувати після смерті Штайнера.
Татуйований Тим час від часу з'являється на публіці, демонструючи свою «художню» спину. Так, у квітні та червні він на кілька днів приїде до Гамбурга, де стане живим експонатом виставки. Природно, поява «Тима» спровокувала широку громадську дискусію про цінність людської свободи, про неможливість купівлі-продажу людських органів та інші етичні аспекти сучасного мистецтва.