Варто одразу пояснити, що практично у 100% випадків розпад країни, незважаючи на всю глобалізацію та взаємопроникнення культур, відбувається за етнічними та (або) релігійними кордонами. А розвалюються держави, як правило, через наростання конфліктів між різними народами чи релігійними громадами.
Європа
Найгарячішим регіоном Старого Світу вже 20 років є Балкани. Найтуманніше складаються перспективи розвитку у Боснії і Герцеговини – керівництво Сербської автономії, що входить до її складу, останнім часом все голосніше заявляє про право боснійських сербів на самовизначення і збирається провести на своїй території референдум про вихід зі складу БіГ. Треба сказати, що якщо плебісцит дійсно відбудеться, то його результат майже напевно виявиться не на користь єдиної країни – соціологічні опитування показують, що за утворення власної незалежної держави висловлюються до 95% боснійських сербів.
Анітрохи не простіша ситуація в сусідній Македонії – там самостійності вимагають албанці, які проживають на заході та півночі країни. Збройні міжетнічні зіткнення, що почалися в 2001 році, миротворцям з НАТО вдалося погасити, але бажання поділити Македонію на частини у місцевих албанців не пропало – тепер вони намагаються зробити це законним шляхом, провівши через парламент закон про федералізацію країни за етнічною ознакою.
Однак найближче до незалежності знаходиться край Косово, поки що формально входить до складу Сербії. На думку більшості експертів, населене албанцями Косово стане самостійною державою вже навесні 2007 року.
Крім того, потенційні шанси на зникнення з політичної карти світу у своєму нинішньому вигляді мають Іспанія та Бельгія (при всій уявній фантастичності подібних прогнозів) – в обох країнах з кожним роком зміцнюються позиції локальних націоналістів, які вимагають надання державності своїм етнічним областям, таким як Країна Басків та Фландрія відповідно. До речі, не можна забувати про те, що баски так і не відмовилися поки що від збройної боротьби за свій суверенітет, а в Бельгії «сепаратисти» з кожним роком отримують все більше голосів на виборах.
Азія
У цій частині світу найбільші побоювання викликають Ірак та Афганістан. Ці держави через не припинювані бойові дії та іноземну окупацію вже фактично розпалися. Так, іракські курди відмовляються визнавати видані багдадським урядом документи і вже давно встановили на кордонах іракського Курдистану прикордонні пости. Аналогічно справи йдуть і в Афганістані – багато районів на півдні та сході країни контролюють лояльні руху «Талібан» пуштуни, а північні провінції тримають таджики та узбеки, які спираються на підтримку військ НАТО.
Туманно виглядає й доля сусіднього Узбекистану, де в планах у релігійних радикалів проголошення ісламської держави на території Ферганської долини, яка займає близько третини території Узбекистану.
Африка
Що стосується Африки, то тут, звичайно, велике поле для найрізноманітніших припущень та прогнозів політологів. Останніми днями надходять все більш тривожні повідомлення із Сомалі. Тимчасовий уряд цієї країни, намагаючись приборкати нікому не підпорядкованих польових командирів, залучив було на свій бік ісламські суди. Однак останні незабаром вийшли з-під контролю, і тепер сомалійським політикам доводиться закликати про допомогу все міжнародне співтовариство, включаючи навіть їхнього історичного недруга Ефіопію.
У стані напіврозпаду знаходяться і такі етнічно строкаті країни, як Ліберія, Сьєрра-Леоне, Кот-д’Івуар. А найбільшу державу Африки – Республіку Судан – постійно лихоманить через протиборство арабського та негроїдного населення, найбільш чітко виявленого в найзахіднішій суданській області – в Дарфурі, де до всього нещодавно були виявлені немалі запаси нафти. Експерти ООН говорять навіть про геноцид чорношкірого населення, сотні тисяч жителів цього регіону перетворилися на біженців. Такі ж чвари охопили сусідній Чад, де теж ніяк не можуть знайти спільної мови представники різних рас.
В принципі, «дуга нестабільності» проходить із заходу на схід по всій Африці, захоплюючи у свій ареал ряд країн зі змішаним населенням, включаючи Мавританію, Нігер, Ефіопію. А якщо згадати до цього взаємне винищення представників різних племен у «расово-чистих» («чорних») Руанді та Бурунді у 1990-ті роки, то масштаби можливої катастрофи державності на вельми великій частині Африканського континенту видаються воістину біблійними.
Олексій АНДРЕЄВ, Анатолій ПОМОРЦЕВ.
Новые Известия