«Виживати» доведеться здебільшого самостійно. Звикати, вникати, розуміти, що оточують вас зовсім не диваки, які намагаються зробити все навпаки, а найнормальніші люди – тільки іноземці. When in Rome, do as the Romans do, - каже англійське прислів'я. Чи варто говорити, що стосується воно не лише Рима…
У навчальних закладах добре знають про труднощі, що чатують на іноземних студентів. І намагаються по змозі їм допомагати. Для цього існують різні підрозділи та організації – зокрема, міжнародні відділи, що працюють з іноземцями, союзи іноземних студентів, де всіляко підтримують новачків. Крім того, у багатьох вишах – особливо в американських і австралійських, але також і в британських є спеціальні ввідні орієнтаційні курси для приїжджих з далеких країн. Триває такий курс, як правило, недовго – від трьох днів до тижня. Що можна встигнути за такий строк? Виявляється, багато.
Технологія звикання
Програми подібного типу проводять за кілька днів до початку занять – якщо навчальний рік починається у вересні, то десь наприкінці або в середині серпня. Відвідувати їх не те щоб обов'язково, але бажано. І, до речі, нерідко на них приходять навіть люди, які не вперше опиняються в країні навчання. Адже одна справа – бути безтурботним туристом, або навіть відвідувати ні до чого, загалом, не зобов'язуючі заняття у мовній школі. І зовсім інша – отримувати вищу освіту.
Орієнтаційна програма може складатися з різних заходів. До їх числа обов'язково входить знайомство з усіма можливостями кампусу, з вами проведуть кілька «екскурсій»: до бібліотеки, до комп'ютерних класів, до гуртожитків тощо. Покажуть і місто, в якому вам належить вчитися, магазини, навчать боротися з деякими побутовими проблемами. У деяких університетах, наприклад, у знаменитому Єлі, новачкам-іноземцям протягом орієнтаційного тижня дають можливість і потусуватися зі студентами: з'їздити на пікніки, пограти у футбол та інші ігри, сходити в кіно… Навіщо включати до курсу орієнтації такі несерйозні речі? Навпаки, це дуже серйозно: ніщо так не знімає настороженість і стрес, як приємне спілкування. Особливо для молоді. При цьому ви спілкуєтеся з такими ж іноземцями, які рік-два тому теж були самотні, розгублені, налякані… А сьогодні, спокійні та впевнені, вони діляться досвідом знову прибулими і почуваються у величезному університеті як вдома.
Треба сказати, що багатьом студентам, які проходять орієнтаційний курс, саме ця його частина – спілкування – здається найбільш корисною. Хоча, звісно, важко переоцінити й користь інших заходів.
Так, саме під час орієнтаційної сесії ви можете познайомитися з особливостями національного бюрократизму, з якими неминуче доведеться стикатися. Зокрема, це питання віз, імміграційних правил, права на роботу, податків, водійських прав, страховок, стосунків з поліцією. Адже погодьтеся, про все це краще знати заздалегідь, ніж потім натикатися на неприємні сюрпризи. Саме неприємні, тому що інших від чиновників чекати не доводиться, незалежно від країни. Звісно, ви матимете всю потрібну інформацію в письмовому вигляді – кожному новоприбулому студенту видають так званий «привітальний пакет», де про все написано. Але погодьтеся, ніж десять разів прочитати, краще, щоб один раз все ж провели по всіх інстанціях «за ручку».
Від стипендій до шпаргалок
У деяких університетах у процесі орієнтаційної сесії вам запропонують пройти тест з мови, якою ведеться викладання. Результати покажуть, чи можете ви одразу поринути в навчальний процес, чи вам потрібно пройти корекційний мовний курс. І, звісно, організатори програми будуть готові відповісти на будь-які ваші запитання стосовно університету, кампусу та занять.
Звісно, єдиного стандарту проведення орієнтаційних програм у різних навчальних закладах немає – їх об'єднує лише спільна мета. Наприклад, у британському Університеті Мідлсекс (Лондон) вважають за потрібне розповісти новачкам про британську систему освіти, про культурні особливості британців, а також відвезти їх на екскурсії Лондоном, до Брайтона та на дискотеку на річковому пароплаві, що пливе по Темзі. В іншому англійському університеті – Борнмутському – також приділять чимало уваги освітній системі. А також дадуть корисні поради – як правильно витрачати час, як налагодити стосунки з тьютором, як вчитися самостійно, «без няньок». Особливо цей курс рекомендується студентам з країн, що не входять до ЄС – адже саме їм багато британських реалій здадуться особливо незвичними.
А от у канадському університеті Калгарі теми орієнтаційного курсу включають, окрім інших, інформацію про позики та стипендії, про студентські обмінні програми, про найважливіші правила, прийняті в університеті, про життя поза кампусом, про відмінності в системах освіти різних країн. До останньої теми входять проблеми мови, цілей навчання, стилю проведення занять, а також інтелектуальної чесності: допустимості чи недопустимості підказок, шпаргалок і плагіату. До того ж новачкам розповідають, що таке культурний шок і як з ним боротися. Це зовсім не зайве. Адже коротка орієнтаційна програма допоможе вам вирішити лише деякі проблеми. З іншими доведеться справлятися по ходу справи та самостійно.
Вільне плавання
Фахівці-психологи виділяють чотири стадії міжкультурної адаптації. Перша – «медовий місяць» - це якась «ейфорія неофіта», захоплення від того, що ваша мрія збулася, що вас оточує стільки нового та цікавого. Нехай ви навіть чогось не розумієте – на перших порах ви лише радісно киваєте та усміхаєтеся: подумаєш, розберуся пізніше…
Але пізніше, на жаль, «непорозуміння» накопичуються. І «медовий місяць» переходить у стадію перманентної «сімейної сварки» - ворожого ставлення до оточення. Дратує абсолютно все! І коледж, і втомлива необхідність спілкуватися чужою мовою, і «тупі» іноземці, і їжа, і погода, і краєвид за вікном… Цей період досить небезпечний. У найнервовіших можуть розвинутися навіть нездужання – безсоння, відсутність апетиту, страхи. Чи варто говорити, що й проблеми з успішністю починаються саме на цьому етапі?
Але головне – розуміти: все це тимчасово. І тут вам має допомогти почуття гумору – найкращі ліки від культурного шоку. Ну, подивіться, вони ж жахливо кумедні, ці американці чи канадці! Не зрозуміли один одного? Не біда – посміялися разом, та й розібралися. І взагалі, у вас вже є які-не-які друзі-приятелі, а разом завжди веселіше… Це третя стадія звикання – «гумористична», за якою, якщо все йде правильно, настає остання: «домашня». Коли все стає на свої місця і ви, нарешті, почуваєтесь у чужій країні як вдома. І, хоча й усвідомлюєте, що тут багато влаштовано не так, як у вас на батьківщині, спокійно та впевнено орієнтуєтесь у чужих реаліях.
Що робити, щоб впоратися зі стадією ворожості? Спілкуватися, і ще раз спілкуватися, радять психологи. Зі співвітчизниками, з «аборигенами», зі студентами з «третіх» країн. А ще – вступити до клубу чи студентського товариства, знайти собі цікаве заняття, яке відволіче від сумних думок. Чим швидше ви адаптуєтесь, тим успішніше будете навчатися.