Хоч мені й 49 років, але конкурсний відбір зі свого міста пройшов саме я. Загалом до Штатів поїхали 40 співвітчизників, нас розбили на чотири групи. Наша група з десяти осіб знайомилася з роботою американської системи освіти. В інших командах працювали юристи, представники малого бізнесу та екологи.
До речі, знання англійської мови не вимагалося - у США з нами працювали чотири чудові перекладачі. Усі витрати взяла на себе бібліотека Конгресу. Нам навіть компенсували витрати на тонер і поштові витрати на листування, достатньо було надати чеки.
Турботу про наше проживання взяла на себе міжнародна організація «Сила дружби» (Friendship Force International), заснована 1977 року Вейном Смітом за підтримки президента Картера та його дружини. Тільки в США є 350 її відділень.
За час поїздки ми відвідували школи, коледжі, університети та наукові лабораторії - знайомилися з американською системою освіти на всіх її рівнях. Зі студентами поспілкуватися не вдалося - вони були на канікулах, а от викладачі та керівники приїжджали з відпусток для зустрічей із зарубіжними гостями. Дуже мило з їхнього боку. Найсильніше враження справив рівень матеріального забезпечення. В решті не можна сказати однозначно, де ми слабші чи сильніші за американців.
Вразило, що в початковій системі освіти США всі учні проходять тест IQ, за результатами якого їх відправляють в обдаровані групи «А» або групи середнячків і «трієчників» - «В» і «С» відповідно. Але це зовсім не означає, що на майбутньому учня групи «С» можна поставити хрест. Якщо дитина старається, виявляє волю, то вона може перейти і в групу «А». Ближче до закінчення школи учні більше займаються профільними предметами.
Освіта в коледжах для місцевих дітей у них безкоштовна, вона фінансується з місцевого бюджету. Приїжджі студенти частково оплачують своє навчання.
У вишах немає звичного для нас поділу на групи, кожен студент займається індивідуально в межах самостійно обраних предметів. Буває, на деякі лекції ходить по 800-1.000 осіб.
За відвідуванням ніхто не стежить - студент переходить на наступний курс після того, як набере потрібну кількість балів. Зате дуже жорстко контролюється соціальна поведінка. Декан з виховної роботи («поліція моралі») розповіла, що якщо студента застали п'яним, то його позбавляють занять на семестр і замінюють їх обов'язковими лекціями про шкоду пияцтва. Плату за такий пропущений семестр йому не повертають. Тож лекції про здоровий спосіб життя виходять платними.
Наша група побувала в найбільшому університеті Стоуні Брук (Stony Brook University) - це окреме місто зі своїми мікрорайонами гуртожитків, лікарнею, сферою обслуговування. Один із корпусів університету збудував за $15 млн. і подарував його випускник, а нині мільйонер Чарльз Ванг. У величезній будівлі всього п'ять або шість аудиторій, а решту місця займає зона відпочинку. У коридорах встановлені такі фонтани, що через шум води не завжди добре чути сусіда.
У лікарні Стоуні Брука ми відвідали операційне відділення. Дивно, але від нас не вимагали вдягнути халати та маски. Від нас не вимагали стерильності, хоча поруч перебували немовлята.
Поки ми їздили їхніми вишами, нам вдалося зав'язати ділові стосунки з багатьма американськими колегами. Я, наприклад, домовився з проректором з науки Стоуні Брука обмінюватися науковими матеріалами, новинами та публікаціями. Зараз будемо обмінюватися вченими за різними програмами. Наприклад, їхній університет може запросити вченого для проведення спільних досліджень. У них є унікальне обладнання, яке нам не по кишені, але в нас є сильні фізики та математики, які можуть там перевірити на практиці свої теоретичні напрацювання.
За день до від'їзду ми відвідали Брукгейвенську національну лабораторію, це закрита для простих смертних зона, всі пересування лише за перепустками. Там стоїть найбільший у світі синхрофазотрон, проводяться цікаві фундаментальні дослідження. Я подарував директорці цієї лабораторії яблуко з нікольського кришталю. Вона дуже зраділа - виявляється, яблуко є символом Нью-Йорка.
До речі, в Америці не прийнято цікавитися добробутом оточуючих, але вони точно не бідують. Коли ми все ж запитали в однієї вчительки англійської мови, чому вона, така молода, припинила працювати, то вона сказала, що їй вистачає пенсії в $100 тис. на рік. Зараз вона насолоджується життям і подорожує.