На запитання відповідає німецький адвокат Томас ПУЭ: – Проблеми спільного виїзду до Німеччини жінки та її дитини від першого шлюбу регулює параграф 32 Закону про перебування (Aufenthaltsgesetz, AufentG). Для дітей віком 16-18 років спільне переселення до ФРН разом з матір'ю до її німецького чоловіка залежить від позитивного інтеграційного прогнозу. Тут мається на увазі, наприклад, вивчення підлітками німецької мови в країні походження. Бажана хороша успішність у гімназії і без вивчення німецької мови, вона теж вважається передумовою того, що молода людина зможе швидко освоїтися у ФРН. І, звісно, ФРН не зацікавлена у в'їзді до країни підлітків з кримінальним минулим. Німецьке посольство перевіряє і ці дані.
Закон вимагає від чоловіка, який проживає у ФРН, гарантій матеріального забезпечення іноземної дитини. Йдеться про 11-12 кв. м житлової площі на кожного члена сім'ї та здатність покривати свої витрати без допомоги держави. Це важливе положення. Возз'єднання громадянина ФРН з іноземною дружиною не пов'язане з матеріальними передумовами, тобто іноземка може возз'єднатися і з безробітним німцем. А от іноземна дитина дружини не перебуває у родинних зв'язках з німецьким чоловіком матері, і її переселення до Німеччини зумовлене матеріальними передумовами. Зазвичай відомства у справах іноземців вимагають від німецького чоловіка надання письмової згоди утримувати іноземну дитину дружини. Бажані також фінансові гарантії третіх осіб, готових утримувати іноземну дитину, а також покриття цих витрат з особистих доходів матері.
Складною проблемою є малозрозуміле положення Закону про перебування (AufentG), яке вимагає від матері мати одноосібне право на виховання дитини (Personensorgerecht) – як умову спільного переселення дітей до 16 років. Закони країн СНД зазвичай передбачають після розлучення батьків спільне право чоловіка та жінки на виховання чада. Але тільки якщо жінка зможе пред'явити національне свідоцтво про володіння одноосібним правом на виховання дитини, німецька влада видасть їй дозвіл на спільне переселення (мають бути дотримані й інші умови).
Часто батько погоджується на виїзд дитини до Німеччини до нового чоловіка матері та готовий підписати відповідний дозвіл, але не хоче віддавати свої батьківські права. Це й зрозуміло: чому він має відмовитися від дитини на вимогу німецької влади? Жінка, звісно, може звернутися до національного суду та вимагати одноосібного права на виховання дитини в судовому порядку. Це довго, клопітно та не обіцяє успіху. Якщо окремо проживаючий батько піклується про дитину, справно платить аліменти, хоче брати участь у її вихованні, то, мабуть, казахстанський або російський суд не побачить підстав позбавляти такого порядного батька права на виховання власної дитини.
Буває й так, що чоловік хоче нашкодити своїй колишній дружині та відмовляється передати їй право на виховання або погодитися на виїзд дитини. Тут важко знайти вихід: батько має право заборонити виїзд дитини, хай і з не зовсім чесних міркувань.
Деякі батьки безвісно відсутні, відмовляються від контактів з розведеними дружинами, не платять аліменти. Тоді жінка може звернутися до національного суду і (вже з хорошими шансами на успіх) та – вимагати одноосібного права на виховання дитини.
Виходить, німецькі закони розлучають сім'ю та ставлять жінку перед вибором: відмовитися від нового шлюбу або від власної дитини. Проблема ця настільки гостра, що нею зайнявся Федеральний адміністративний суд. Високий суд підтвердив правомірність параграфа 32 та важливість одноосібного права на виховання дитини. Закон робить винятки з цього правила за «особливими обставинами». Приймаючи рішення за окремим випадком, компетентні німецькі установи повинні враховувати особливу ситуацію сім'ї та благополуччя дитини. Приклад: дитина мала, її батько ніколи нею не цікавився та розлучився з матір'ю після короткого шлюбу; тут від матері не можна вимагати передачі дитини такому очевидно неспроможному батькові.
За великим рахунком, маючи намір укласти шлюб з резидентом Німеччини, жінка, у якої є дитина від попереднього шлюбу, одразу повинна клопотати про передачу їй одноосібного права на виховання дитини. Або, якщо такої передачі права їй не домогтися, задуматися про особливі обставини, про які згадується в Законі. Класифікація таких особливих обставин є прерогативою німецьких відомств та органів юстиції. А вони скептично ставляться до непідкріплених власними зусиллями заяв про неможливість домогтися одноосібного права на виховання дитини. Жінкам можна порадити подати відповідний позов до національного сімейного суду. Навіть якщо позов не буде задоволено, у контактах з компетентними німецькими відомствами можна посилатися на власні зусилля, вжиті заради отримання одноосібного права виховувати дитину.
Відмова національного суду задовольнити позов про передачу жінці одноосібного права на виховання дитини містить обґрунтовуючу частину. Досвідчений німецький адвокат часто зможе скористатися аргументацією суду СНД для доведення обставин особливо важкого випадку в компетентних німецьких органах. Загалом, такі випадки, звісно ж, не прості, однак за допомогою грамотного фахівця у багатьох випадках вдається знайти взаємоприйнятне, не руйнуюче сім'ю рішення.
_