Прем'єр-міністр Канади Джастін Трюдо
Багато в чому склад нового уряду – це індикатор того, як і в якому ключі будуватиметься внутрішня та зовнішня політика країни. Це особливо важливо саме зараз, з огляду на те, що новому уряду належить гігантська робота з виправлення тих глобальних помилок, яких наробив попередній уряд Стівена Харпера, що перебував при владі останні 9 років. За час свого правління консерватори встигли кардинально змінити ландшафт внутрішньої та зовнішньої політики Канади, причому не в кращий бік.
Особливо складною є ситуація в економіці. Зробивши ставку на розвиток енергетичного та сировинного секторів, Харпер фактично вів свою політику на шкоду виробничому сектору, що зараз віддається слабкими темпами зростання – навіть незважаючи на те, що на даний момент ситуація для виробничих компаній складається більш ніж сприятлива. Частково таке ставлення до виробничого сектору склалося також через протистояння федерального уряду Харпера з провінціями Онтаріо та Квебек, найбільшими провінціями країни, де зосереджені основні виробничі потужності. Йшлося навіть чи не про війну, яку Харпер оголосив цим двом провінціям.
В результаті через проблеми в економіці на сьогоднішній день канадський долар втратив частину своєї вартості, і зараз за 1 американський долар дають 1,3 канадського долара. І це в той час, коли буквально пару років тому канадський та американський долар були в паритеті.
Також викликає занепокоєння факт, що відтік інвестиційного капіталу з Канади йде найвищими темпами серед усіх інших розвинених країн. Причому, що неприємно, капітали з Канади виводять великі канадські компанії, оскільки не бачать перспективних галузей для вкладення всередині країни. Очевидно, новому уряду доведеться виконати величезну роботу, щоб відновити довіру інвесторів та допомогти виробничій сфері повернутися до колишньої форми.
Аналогічно справи стоять у зовнішній політиці, де Канада через дії уряду Стівена Харпера втратила позиції арбітра при пошуку рішень у складних міжнародних конфліктних ситуаціях. Консерваторам більше імпонувала роль яструбів, саме в цьому вони вбачали посилення авторитету країни на міжнародній арені. Однак реальність така, що військова та економічна могутність Канади навіть близько не порівнянна зі США та Китаєм, тому грати роль вершителя доль на планеті у Канади ну ніяк не виходить. У результаті Стівен Харпер звів усе до імітації, втративши при цьому місце міжнародного арбітра, яке Канада заслужено займала всі попередні десятиліття.
Внутрішня політика Стівена Харпера також викликала масу нарікань, особливо в останні роки правління, коли було прийнято низку драконівських законів. Це навіть дало привід правозахисникам говорити про те, що він перетворює Канаду на поліцейську державу.
Окремо варто сказати про імміграційну систему, яку консерватори фактично знищили. На даний момент діє велика кількість провінційних програм, які багато в чому дублюють одна одну, вони постійно змінюються, і на кожну з них виділені зовсім невеликі квоти, що робить проходження по них справою удачі.
На федеральному рівні ситуація складається ще гірше. Зокрема, введена у 2015 році абсолютно нелогічна система попереднього відбору Express Entry на даний момент стала серйозною перешкодою для проходження імміграції за програмами для спеціалістів. Зокрема, на сьогоднішній момент виділені квоти не вибрані навіть близько – в середині року лише 10% від тих, хто подав заяву, змогли пройти через сито Express Entry. Навіть якщо екстраполювати ситуацію і припустити, що відібрано вже 20%-30%, то все одно це далеко від запланованого.
Нарешті, на сьогодні фактично немає жодної працюючої програми федерального рівня для інвесторів та підприємців. А це, окрім проблем для потенційних іммігрантів, також виливається у втрати інвестицій на мільярди доларів та не створення нових бізнесів з додатковими робочими місцями.
Все це сталося завдяки «зусиллям» колишнього міністра громадянства та імміграції Канади Джейсона Кенні, який по праву може увійти в історію як найгірший глава імміграційного відомства Канади.
Загалом, якщо дивитися на результати діяльності попереднього уряду, виникає відчуття, що вони взагалі не думали про економіку, коли приймали ті чи інші рішення, керуючись скоріше бажанням задовольнити своє его, і не думаючи про наслідки. Тепер же лібералам доведеться мати справу з цією спадщиною.
Новий прем'єр-міністр Канади Джастін Трюдо вручив міністерські портфелі 15 жінкам та 15 чоловікам, серед яких – індіанка, двоє біженців та двоє інвалідів
Якщо говорити про новий кабінет міністрів, сформований Джастіном Трюдо, то виглядає він цілком розумно, хоча й простежується принцип «кожній сестрі по сережці».
З одного боку, в ньому добре представлені всі провінції. В ньому присутньо багато представників visible minorities – тобто небілого населення. Більшість членів кабінету міністрів – це новачки, які не займали важливих державних посад, але які добре знають ситуацію в області, керувати якою вони поставлені.
З іншого боку, провінція Онтаріо отримала найбільше представництво в уряді, причому зайнявши ключові позиції, що цілком розумно. Також Трюдо зумів уникнути відвертого популізму. Наприклад, від нього очікували, що чи не половина міністрів буде обрана з жінок. На ділі цього не сталося – в його кабінеті жінок на 3 особи більше, ніж це було у Харпера. Тобто це сигнал про те, що обирали міністрів за професійними якостями, а не з популістських міркувань.
Також до кабінету міністрів не увійшли багато знакових фігур, які мають величезний досвід у політиці та державній службі, натомість була влита свіжа кров. Що говорить про те, що Джастін Трюдо має намір серйозно змінити те, як велася державна політика до цього часу.
З ключових фігур варто відзначити наступних міністрів.
Міністерство закордонних справ очолив Stephane Dion, який наприкінці «нульових років» був лідером Ліберальної партії. На жаль, як лідер він себе взагалі не проявив. Будучи професором політичних наук, це типовий представник канадської інтелігенції, і за нього явно Канада у зовнішній політиці почне повернення до колишніх цінностей.
Міністром оборони призначений Harjit Sajjan, кадровий військовий, який командував полком і брав участь в операціях у Боснії та Афганістані. Він також працював у поліції Ванкувера, очолюючи відділ по боротьбі з організованою злочинністю.
Міністром фінансів призначений Bill Morneau. Це, мабуть, ключова фігура в кабінеті міністрів, і від його кваліфікації залежить, наскільки Канада зможе швидко відійти від того економічного нокдауну, в який її відправила діяльність Стівена Гарпера. У Білла Морно хороша економічна освіта та досвід роботи на керівних посадах у великих фінансових корпораціях. Принаймні, його вихідні дані виглядають вражаюче, що дає надію.
Нарешті, найцікавішим призначенням можна вважати пост міністра імміграції, біженства та громадянства (тепер міністерство називається Immigration, Refugees and Citizenship). Цей пост зайняв John McCallum, який має великий досвід роботи міністром в урядах Кретьєна та Мартіна. Зокрема, він був міністром оборони та міністром у справах ветеранів. Мабуть, це найдосвідченіший політик в уряді Джастіна Трюдо. За освітою та досвідом роботи він економіст, який працював професором в університетах. Протягом шести років він обіймав посаду головного економіста в Royal Bank of Canada. Саме це дозволяє припустити прагматичний підхід з його боку до бізнес-програм та програм для спеціалістів. Як мінімум, від нього слід очікувати розуміння важливості цих категорій іммігрантів для економіки Канади, і перенесення пріоритету імміграційної політики саме на ці категорії.
Ще один невеликий факт його біографії – він одружений на етнічній китаянці, з якою у нього троє дітей. Як мінімум, від нього можна очікувати розуміння проблем іммігрантів та більш лояльного ставлення до них, на відміну від того ж Джейсона Кенні.
Варто згадати, що під час своєї виборчої кампанії Стівен Гарпер фактично розділив канадців на дві категорії – нових канадців і так званих old stock Canadians (тобто справжніх канадців), чим викликав бурю обурення. Власне, саме в такому ставленні до іммігрантів потрібно шукати коріння того, чому діяльність Джейсона Кенні призвела до паралічу роботи всієї імміграційної системи. У цьому плані Джон Маккалум виглядає повною протилежністю по відношенню до своїх попередників.
Тим не менш, поки це тільки наші припущення. Про те, наскільки хорошим міністром виявиться Джон Маккалум, і чи зможе він швидко виправити імміграційну систему, покаже час. Зрештою, коли Джейсона Кенні змінив його соратник по партії Кріс Александер, на нього також покладали великі надії, його послужний список вражав, і сам він справляв дуже приємне враження. На практиці ж, на жаль, він виявився абсолютно безбарвним продовжувачем справи Джейсона Кенні, повністю дискредитувавши себе на посаді міністра. Тому зараз головне, щоб Маккалум не повторив долю Кріса Александера.
У будь-якому випадку, кабінет сформовано, починає роботу, і попереду на нас чекають великі зміни. Будемо сподіватися, що на краще.