У бізнес-школі, де я навчаюся на програмі MSc Internationat Marketing Management, серед співвітчизників тільки й розмов, що про шляхи та технології пошуку місця під сонцем. І чомусь майже у всіх випадках це місце шукають у межах Королівства. Непохитну рішучість повернутися до своєї країни після закінчення курсу, яку так старанно демонструють візовому офіцеру в посольстві для отримання навчальної візи, як вітром здуло.
Повертатися чи залишитися?
В принципі, новоспеченого випускника британського вишу з розпростертими обіймами чекають багато роботодавців. Але мене і моїх ровесників, які навчаються «на англійському боці», влаштує далеко не кожна пропозиція. Як результат, багато хто місяцями відмовляється від пропозицій, що не заслуговують на увагу, поки не знайде щось підходяще. Інші одразу повертаються до колишніх роботодавців, але вже на вищі посади, і радіють кар'єрному зростанню та вигідній інвестиції в освіту. Однак багатьом наші британські консультанти радять попрацювати у Великій Британії, щоб з островів привезти не лише диплом, а й досвід роботи в європейській столиці бізнесу.
З чого почати?
Кажуть, що британські співробітники відділів HP (Human Resources) витрачають близько 20 секунд на кожну заяву, тому вкрай важливо зуміти справити враження на папері, щоб з вами захотіли зустрітися. У цьому студенту можуть допомогти досвідчені консультанти кар'єрної служби в університеті. Озброївшись вражаючим резюме, вже наприкінці першого семестру студент починає подавати заяви на вподобані вакансії. Річ у тім, що набір випускників на graduate-позиції починається взимку-навесні і закінчується влітку. Такі серйозні посади в компаніях вимагають заповнення онлайн-анкет, що включають написання кількох міні-есе для кожної. Яке ж розчарування студента, коли після стількох старань він отримує негативну відповідь з припискою типу: «Через велику кількість заяв ми не можемо в індивідуальному порядку пояснити вам причину відмови...»
Чому не беруть?
Причина, як правило, криється у британському трудовому законодавстві. З одного боку, багато компаній дотримуються політики надання рівних можливостей кандидатам (equal opportunities). З іншого - роботодавець за законом зобов'язаний починати розгляд заяв з британців, потім - за необхідності! - переходити до громадян країн, що входять до Європейської економічної зони (European Economic Area - ЄЕА), і тільки потім усіх інших.
Якщо ваші якості максимально відповідають вимогам до кандидата (наприклад, магістерський ступінь, досвід роботи з emerging markets, знання додаткової до англійської мови), а британські та європейські кандидати не зможуть конкурувати з вами навіть після певного тренінгу, тоді у вас з'являється шанс. А точніше, папір у вигляді Offer conditional upon work permit (пропозиція про роботу, дійсна за умови отримання дозволу на працевлаштування). Роботодавець надсилає заяву до Home Office (еквівалент міністерства внутрішніх справ) на отримання «дозволу на роботу» (work permit). І якщо Home Office відповість позитивно, вас прийнято. В іншому випадку розглядається обраний запасний кандидат.
Ваші шанси можуть збільшитися, якщо ви представляєте одну з дефіцитних професій, - як, наприклад, актуарії (аналітики у страхуванні). Мій хороший друг Максим Перепелкін потрапив на посаду Actuary trainee (актуарій-стажер) у відділ страхування найбільшого банку, де на нього чекає п'ять років навчання на дипломованого (qualified) актуарія і поступове зростання доходів з 18-20 тис. фунтів на рік до 40 тис. Як тільки всі іспити будуть складені, він може розраховувати на 60-65 тис. у страховій компанії або перейти в консалтинг на 70-75 тис. (тут доведеться працювати більше за часом, - можливо, і у вихідні).
Нормальні герої завжди знайдуть підхід
Серед «альтернативних» шляхів знаходження свого роботодавця ефективна Highly Skilled Migrant Programme (Програма міграції для висококваліфікованих спеціалістів). Ця програма (подробиці на www.work-ingintheuk.gov.uk) підходить тим, хто володіє не лише досвідом роботи на батьківщині, а й документальним підтвердженням пристойного доходу в минулому. Для того щоб подати заяву, потрібно набрати 65 балів, які складаються з набору критеріїв: освіта (15 - бакалавр, 25 - магістр, 30 - аспірант), досвід роботи (25 - два роки, 35 - чотири роки, 50 - чотири роки, включаючи рік на керівній посаді), заробітки за останні 12 місяців роботи у своїй країні (від 25 балів за 8.450 фунтів на рік і більше до 50 балів - від 18,7 тис.). За критерієм під назвою «досягнення» можна отримати 15 або 25 балів за професійні нагороди, опубліковані дослідження та винаходи. До речі, можуть додати 10 балів за досягнення партнера/чоловіка (дружини), а також 5 балів для осіб, яким ще не виповнилося 28 років на момент розгляду заяви британським Home Office.
Найчастіше перешкода, що виникає у випадках з нашими співвітчизниками, - проблеми з підтвердженням минулих заробітків. У деяких моїх сокурсників висока зарплата як у вітчизняних, так і в міжнародних компаніях, здебільшого проходила по «чорній касі», що заважає попередньому роботодавцю офіційно підтвердити необхідний рівень доходу. Готовність вашого роботодавця «намалювати» необхідну цифру не допоможе: англійці часто залишаються незадоволені довідкою від роботодавця і запитують податкові форми, розрахункові листи (payslips - обов'язкові у Великобританії), виписки з банківського рахунку тощо.
Хоча буває й так, що і педантичні англійці, як кажуть, входять у становище. Двом моїм знайомим студенткам зарплата на батьківщині виплачувалася готівкою, тоді як британці на підтвердження вимагали payslips (розрахункові листки) та виписки з рахунку. Більше того, в однієї з них реальна зарплата не дотягувала до потрібного рівня. Написавши докладного листа консультантам служби розгляду документів про те, наскільки складні в нас схеми виплати зарплат, обидві благополучно отримали «дозволи».
Літнє стажування
Не найгірший варіант: літнє стажування в blue chip фірмі, куди легше потрапити, ніж на роботу. При цьому після нього шанси на працевлаштування помітно зростають. Євген Мельников, випускник Cass Business School, намагався влаштуватися в Morgan Stanley, найбільш «крутий» інвестиційний банк. Дотримуючись пам’ятки «Як потрапити в інвестиційний банк» (знайденої на сайті рекрутерського агентства), він наполегливо ходив на презентації компаній у своїй бізнес-школі та спілкувався з їхніми представниками, а потім посилався на них під час подання заяви на роботу. Досягнувши стадії assessment, Євген усе ж не витримав жорсткої конкуренції з боку англійців. Ті просто «завалювали» іноземця швидкісною мовою та складним лексиконом, заздалегідь передбачаючи, що доведеться програти йому в математиці. Але Євген виявився не таким простим: завівши контакт із землячкою, яка проводила інтерв’ю, він був запрошений згодом у Credit Suisse First Boston, куди нова знайома перейшла на вищу посаду. Таким чином Євген і отримав спочатку неоплачуване літнє стажування, а потім і контракт на два роки.
Вузька спеціалізація
Можна обмежитися вакансіями, які використовують унікальне поєднання якостей кандидата, - наприклад, російська мова + диплом з маркетингу + досвід роботи у сфері телекомунікацій. До речі, до числа найунікальніших, як не дивно, належить володіння російською мовою.
Окрім сайтів самих компаній, для цього можна використовувати веб-сайти агентств або бази даних вакансій для тих, хто володіє іноземними мовами (як, наприклад, www.reed.co.uk). Такі роботодавці, як правило, більш підготовлені до отримання «дозволу на роботу». Так, автор цих рядків отримала пропозицію про роботу після перших трьох заяв, заповнених на веб-сайті та відправлених з нього.
Історія з життя
Наташа Миронова, у минулому PA (personal assistant) президента однієї з найбільших зарубіжних страхових компаній у нашій країні, приїхала до Великобританії отримувати освіту за спеціальністю MSc Money, Banking and Finance з метою переключитися з адміністративної на професійну сферу. Незважаючи на щойно отриманий диплом магістра Фінансової академії, вона вирішила поїхати до Великобританії за більш спеціалізованою та практичною освітою.
Пройшовши стажування в лондонському відділенні компанії, у якій вона працювала на батьківщині, Наташа отримала контракт і залишилася на програму дворічного тренінгу. Якщо все піде за наміченим планом, на неї чекає призначення на посаду RA (research analyst, тобто аналітик) або junior portfolio manager (керуючий портфелем). Наташа вважає, що шанси працевлаштування наших співвітчизників в інвест-банкінгу великі, наприклад, у відділах emerging markets (країни, що розвиваються) на початкову позицію аналітика. Наташа припускає, що, якби вона зараз повернулася додому, то могла б розраховувати на аналогічну посаду. Хоча, на її думку, має сенс пожити в Лондоні саме заради набуття досвіду роботи.
Фінансовий аспект моїми співвітчизниками теж прораховується. Та сама Наташа порівнює вартість життя та рівень зарплат у двох столицях. Зараз, винаймаючи кімнату в житловому будинку за 600 фунтів на місяць і отримуючи 30 тис. фунтів на рік, вона каже, що вдома еквівалентний рівень життя забезпечується за умови отримання місячного окладу в $2 тис., мінус $500 на місяць за орендовану квартиру в аналогічному районі. При цьому вона вважає, що 20 тис. фунтів, витрачені на рік навчання та життя в Лондоні, швидше окупляться саме в британській столиці.
Вона бачить, що багато наших земляків прагнуть назад після п’яти років у Великобританії, і вважає, що це переважно через гроші. Навіть рекрутерські агентства, з якими вона спілкувалася, питали: навіщо їй робота в Лондоні, якщо зараз усі рвуться на її батьківщину, бо там обертаються найбільші гроші. Наташа це чудово розуміє, тому не каже з упевненістю, що залишиться, дотримуючись класичного слогана: Never say never («ніколи не говори ніколи»).