На свободу - адвокатом
<\/strong>
Щоранку 22-річний Олександр К. починає з того, що сідає за комп'ютер і продовжує вивчення теми «Вбивство і тяжкі тілесні ушкодження». Переселенець з Казахстану хоче здобути вищу освіту і стати адвокатом. Нічого дивного в такому похвальному прагненні не було б, якби комп'ютер студента не стояв у спеціально обладнаному тюремному приміщенні, а студент Саша не «відбував» би строк за нанесення тих самих тяжких тілесних, які нині старанно штудіює.<\/p>
Хагенський заочний університет - єдиний у Німеччині, де отримують безкоштовну освіту ув'язнені: з 56.000 його студентів близько 400 встигли завинити перед суспільством.<\/p>
Олександр, з яким «Русской Германии» вдалося зав'язати електронне листування, - саме один із них: за своє недовге життя хлопець встиг узяти участь у контрабанді наркотиків, поторгувати контрафактними сигаретами і, лише надовго осівши в берлінській тюрмі за те, що «понівечив у бійці опонента», став посилено перековуватися. Іншими словами - завдяки знанню комп'ютера вступив до заочного університету, обравши спеціалізацією юриспруденцію. І - «давши собі тверде слово вийти на свободу адвокатом».<\/p>
Саша «сповнений найкращих почуттів до Рейнвестфалії, яка дала йому унікальний шанс у житті» і захоплено розповідає про те, як став студентом: «На ідею мене наштовхнув уродженець СРВ, мій же товариш по неволі, який представляє як соціальний референт інтереси учнів-арештантів перед керівництвом тюрми. Він же домовився, щоб мені й ще чотирьом хлопцям - двом німцям, поляку й українцю - дозволили користуватися комп'ютерами. Подальше було справою техніки: офісними програмами, зізнатися, володів із тих пір, як складав графіки проходження контрабандного курива через польський кордон. Написав в університет, отримав навчальні плани, приступив до роботи. Треба сказати, що до моменту виходу на свободу якраз настане час отримання диплома, тож не буде прикро за безцільно прожиті роки».<\/p>
Чи задоволений Саша якістю здобутої освіти? «Ще б пак! Тим більше, що для такої особливої категорії, як люди, позбавлені волі, вона безкоштовна. У той час як решта платить за курс від 1.600 до 1.800 євро, я не плачу жодного цента. І навіть якщо справдяться чутки про те, що для арештантів навчання стане платним - 90 євро за семестр, - це мені по кишені».<\/p>
Прямо ідилія якась, чи не так? Ну хоч рекламне гасло в маси кидай: «Хочеш отримати безкоштовну заочну освіту в СРВ - сідай у тюрму!» Насправді - все не так гладко. І в суспільстві далеко не всі прихильно ставляться до зеків - майбутніх дипломованих фахівців, і самі ці «специ» подекуди створюють собі проблеми.<\/p>
«Порнуха» замість контрольної<\/strong><\/p>
«Ти задавай свої питання швидше, бо вся ця електронна халява вже закінчується!» - попередив у першому ж листі мій знайомий. І пояснив: «Десь пів року тому арештанты з усієї країни почали так активно записуватися в рейнвестфальський виш, що тюремне начальство тільки диву давалося й потирало руки: „Зростає, мовляв, число тих, хто вирішив реалізувати себе у вільному житті!“ А потім з'ясувалося, що більшість просто хотіла отримати халявний доступ до Інтернету, щоб завантажувати порнографію та інші „принади“. Та що далеко ходити - ось мій сусід по тюрмі, хлопець з Дортмунда, був спійманий за тим, що не у віртуальній лабораторії працював, а... вів бесіду в секс-чаті, прикидаючись до того ж юною дівчиною!»<\/p>
Зрозуміло, хитрі зеки невдовзі були викриті, Інтернет у більшості тюрем Німеччини відключили, а в берлінському узилищі, де й перебуває наш знайомець Саша, триває повна перебудова тюремної мережі. Після неї студенти зможуть бродити тільки віртуальними засіками Хагенської бібліотеки (благо, місцевому книгосховищу може позаздрити інша реальна бібліотека) та пересилати під пильним оком наглядачів свої контрольні рейнландській професурі.<\/p>
Сашу «смерть» тюремного Інтернету не лякає, і з Рейнвестфалією він не збирається втрачати контакт у будь-якому разі: «Я можу отримувати завдання й відсилати свої роботи поштою. Хоча кореспонденція з університету йде довго, ймовірно, її вміст перевіряють». Але от для багатьох зеків, які вирішили гризти не тюремні ґрати, а граніт науки, ігри їхніх же співкамерників, любителів «полунички» - смерті подібні.<\/p>
«Ось тобі приклад! - обурюється Олександр. - Один з моїх місцевих знайомців, який сидить за вбивство, вирішив стати - ні, не лякайся! - не адвокатом, а фахівцем у галузі комп'ютерних технологій. Тепер уяви, як він, який уже успішно розпочав навчання, зможе його продовжити, якщо нас позбавлять доступу до комп'ютерів. От той самий українець Павло вирішив стати дизайнером веб-сторінок, але тепер йому без Інтернету, ймовірно, доведеться розпрощатися зі своєю мрією».<\/p>
Темне минуле і світле майбутнє<\/strong><\/p>
А, між нами, чи не вважає сам Олександр, що вся ця зеківська тяга до знань - лише спроба «відкосити» від трудового перевиховання? Так, як це було прийнято в радянських тюрмах у застійні роки: не хочеш виходити на роботи - іди в ленінську кімнату і слухай художнє читання трилерів В. І. Ульянова у виконанні політпрацівника. Майбутній адвокат із гнівом відкидає подібну думку: «Навчання не звільняє нас від виконання обов'язків внутрішнього розпорядку. Хоча ти маєш рацію: навіть багато відповідальних осіб ставляться до здобуття нами вищої освіти як до якоїсь забаганки, тим часом як це - тяжка праця! До речі, як майбутній правник процитую і для тих твоїх читачів, хто вважає, що з нами треба поводитися жорстко: „Метою німецької пенітенціарної системи є ресоціалізація та реабілітація тих, хто оступився“.»<\/p>
Втім, майбутній адвокат, студент, за його запевненнями, «лише на добре та відмінно», не любить «зосереджуватися на негативі» і сповнений найрайдужніших планів: «Отримавши вищу освіту, я неодмінно поїду в Хаген і вручу по букету квітів усім моїм викладачам. А потім, можливо, там і осяду. Кажеш, що з тюремним минулим у СРВ в адвокати не пустять? Що ж, можливо, подамся тоді назад до Казахстану - хіба нашому президенту не потрібні обізнані радники у сфері міжнародної правової системи?»
Юлия АНДРЕЕВА,
«Русская Германия».