Інформаційно-аналітичний дайджест для всіх, хто їде за кордон або залишається вдома
Імміграція

Німецькі політики сперечаються про інтеграцію

Найбільш радикально підходять до вирішення проблеми інтеграції іноземців представники ХДС і ХСС. Міністр внутрішніх справ Бранденбурга Йорг Шенбом вимагав запровадити спеціальні квоти на кількість громадян ненімецької національності в школах, дитячих садках і навіть у цілих міських кварталах. «Квотування» дозволить іноземцям, на думку міністра, швидше освоїти німецьку мову та відчути себе своїми в навколишньому світі.

Шенбом упевнений, що іноземці охоче залишатимуть власне «гетто» та переселятимуться в інше місце, якщо їм надаватиметься «доступніше за ціною житло». Плани бранденбурзького міністра цілком можуть бути реалізовані, оскільки він відомий своїми рішучими діями та виступами за посилення імміграційного законодавства.

Прем'єр-міністр Баварії Едмунд Штойбер пропонує діяти більш правовими методами, вирішивши перейняти американський досвід. Політик вважає за необхідне, щоб іноземні мешканці Німеччини при отриманні німецького паспорта давали клятву на Конституції країни. «Кожен, хто хоче в нас жити, зобов'язаний поважати та визнавати наші цінності», – наголосив Штойбер.

«Зелені» і в питанні інтеграції залишаються вірними своїй непередбачуваності. Вони відкрито демонструють фрондерство та незгоду з політикою коаліційних партнерів, які вустами Франца Мюнтеферінга вимагали від іноземців вірності Конституції ФРН. На думку лідерів «зелених», сучасне суспільство «без культурного різноманіття не має свободи». Вони вважають, що дискусія про інтеграцію ведеться зараз у Німеччині «разом із полум'ям нетолерантності та ворожнечі до іноземців». Діалог з ісламом необхідний, але тільки «на базі демократії та правової держави», наголошують співголови «зелених».

Схоже, однак, що навіть у лавах самої партії Йошки Фішера не всі поділяють погляди лідерів «зелених» Рот і Бютікофер. Принаймні, лідер парламентської фракції Катрін Герінг-Еккарт нещодавно вимагала, щоб іноземці, а особливо мусульмани, жили не за власними законами, а за законами тієї країни, де вони ходять до школи, ростуть, виховують своїх дітей. І додамо – де вони отримують при цьому фінансову підтримку від держави.