Визначившись із профільним інструментом, яким необхідно пристойно володіти ще до вступу, важливо обрати відповідний тип вишу. Музику в Німеччині викладають як в університетах, так і в аналогічних консерваторіям Musikhochschulen, що дослівно можна перекласти як «вищі школи музики». Відрізняється лише специфіка освіти: в університетах традиційно готують майбутніх викладачів музики, у Musikhochschulen – консерваторіях – навчають більш практичним спеціальностям виконавця, співака або диригента.
Втім, педагогічну освіту за бажання можна отримати і в консерваторії, пояснює декан відділення педагогіки Вищої школи музики і танцю в Кельні Крістіане Штьоґер. «У нас в консерваторії акцент робиться на заняттях музикою, тобто творчістю, в той час як в університетах переважають науковий та педагогічний підходи. Однак останніми роками і в тому, і в іншому типі вишів тенденція йде на врівноваження цих трьох аспектів», – каже вона.
На думку Крістіане Штьоґер, для студентів педагогічних музичних факультетів характерні широта поглядів і різноманіття інтересів, в той час як студентам-інструменталістам притаманне бажання досконально і глибоко вивчити інструмент та мистецтво володіння ним. Це підтверджує і Микола Казаков, який закінчив кельнську вищу школу за класом саксофона.
«При вступі до консерваторії мені було важливо навчитися грати, знайти близького мені за духом професора», – пояснює він свій тодішній вибір. На думку Миколи, німецькі музичні виші дають хорошу освіту, а духове відділення в Німеччині випереджає російське на порядок років.
А ось Олександрі Черніциній, яка закінчила навчання в Дортмундському університеті за спеціальністю «викладач музики», навпаки, важливішою була теорія. «Я довго грала в оркестрах, як у Калінінграді, так і в Німеччині, однак у якийсь момент зрозуміла, що серце у мене більше лежить до педагогіки, – розповідає дівчина. – Оскільки я орієнтуюся на викладання, саме університет дав мені необхідні теоретичні знання».
Одне лише бажання вчитися, однак, ще не є щасливим квитком до вишу. Для зарахування, як до університету, так і до консерваторії, охочим присвятити себе музиці доведеться в першу чергу довести наявність найголовнішого, а саме – таланту. Микола згадує, що він довго готувався до вступу. Складати йому довелося гру на основному та додатковому інструментах, а також сольфеджіо, гармонію та німецьку мову.
«На перший погляд, кількість вступних іспитів вражає, але насправді все виявилося не так вже й складно, – каже Микола. – По-перше, іспити розподілені на кілька днів і відповідають рівню знань випускника нашого музичного училища. По-друге, твори для виконання на основному та додатковому інструментах абітурієнт обирає самостійно та заздалегідь. Тож при відповідальній підготовці шанси на вступ є».
Що стосується мовного іспиту, то тут варто зазначити, що для вступу до консерваторії (Musikhochschule) іноземним студентам достатньо мати знання німецької мови на рівні третього ступеня тесту DaF (TestDaF Stufe3). Більше того, у деяких вишах цього типу музично обдарованому абітурієнту-іноземцю, який на «відмінно» склав спеціальність та гармонію, але провалився з німецької, можуть дозволити перескласти її пізніше.
В університетах, навпаки, з іспитом з німецької суворіше. Це і зрозуміло, адже випускники-педагоги повинні вільно володіти мовою, якою вони будуть викладати в майбутньому. Тому іноземні абітурієнти, які вступають на музичні факультети німецьких університетів, поряд із профільними дисциплінами складають і мовний іспит DSH.
По-різному в Німеччині будується і процес навчання майбутніх музикантів. Консерваторських студентів, націлених на творчість і відточування майстерності гри, чекає індивідуальна робота з професором, заняття в невеликих групах та інтенсивна, часом виснажлива сценічна діяльність. Словом, все те, чим на перший погляд не можуть похвалитися студенти університетів, заняття в яких, щедро здобрені теорією, проходять, як правило, у величезних лекційних залах.
Дидактика, психологія та педагогіка, особливо якщо вивчати їх нерідною мовою, за словами випускниці Дортмундського університету Олександри, теж не завжди легко даються студентам-іноземцям. «Однак при всій монументальності та академічності університетів існує безліч дисциплін, таких як композиція, написання мюзиклів або робота з хором, які вимагають креативного та нестандартного мислення», – зазначає вона, спростовуючи тим самим поширене в Німеччині протиставлення нудної університетської теорії польоту творчості у затишних консерваторських залах.
Що стосується перспектив після отримання диплома, то тут, як підкреслюють і Олександра, і Микола, доведеться покладатися тільки на себе. Колишній студентці Дортмундського університету вдалося влаштуватися вчителем музики. До речі, за даними статистики, потреба Німеччини у педагогах зростає з року в рік.
Микола радить вже під час навчання вести активну концертну діяльність і, за бажання, намагатися влаштуватися в оркестр театру або опери. Словом, заповітний диплом музичного вишу – консерваторський чи університетський – лише прочиняє двері у справжнє професійне життя, а от як вам доведеться зробити перші кроки – під гучні звуки фанфар чи тихим а капела – це вже справа випадку.