За останні роки активність бундесбюргерів з обміну готівкових марок на євро різко знизилась
Монети та купюри зберігаються в свинках-скарбничках і в пошарпаних портмоне, несподівано виявляються в кишені старої куртки, призначеної на викид, або між сторінками давно нечитаної книги, куди були заховані колись «на чорний день».
Цікаво, що починаючи з 2008-2009 років активність бундесбюргерів з обміну готівкових марок на євро різко знизилась. Так, за останні 12 місяців 47 філій Бундесбанку прийняли до обміну 162,8 мільйона марок – майже на третину менше, ніж це відбувалося в попередні, докризові роки. І справа зовсім не в тому, що запаси готівкових марок стали елементарно закінчуватися.
Всі останні тижні соціологи навперебій твердять про усвідомлене прагнення німців до колишньої національної валюти. Згідно з опитуванням, проведеним службою Emnid, майже половина (49%) жителів Федеративної Республіки бажають повернення до німецької марки як єдиного платіжного засобу. 51% не задоволений євро, а 77% вважає, що єдина європейська валюта знизила рівень їхнього добробуту. Лише 17% опитаних заявили про «особисту вигоду» від переходу на євро; 64% з них є прихильниками партії «зелених» і 72% – молодше 30 років.
На тлі фінансово-економічної кризи та радикальних заходів з порятунку євро 67% населення Німеччини висловлює сумніви в його стабільності, 57% побоюються інфляції і не менше 54% характеризують ступінь своєї довіри до євро як «вкрай низьку». Все частіше з газетних сторінок та за столиками в кафе лунають заклики: «Поверніть нам німецьку марку!» Стара національна валюта перестала бути елементом ностальгії за часами, коли всі ми були молодші, – вона знову набула символічного значення, немов у роки післявоєнного «німецького економічного дива».
Показово, що питання про можливість виходу Німеччини з європейського валютного союзу в даний час детально розглядається економістами. Фахівці з фінансів аналізують шляхи та механізми нової валютної реформи і заявляють: вона цілком реальна.
«Жодне валютне об'єднання не вічне, – каже професор кафедри економіки університету Дармштадта, консультант Федерального уряду з фінансових питань Вольфганг Герке. – З 1872-го по 1924 рік проіснував «скандинавський грошовий союз» між Данією, Швецією і пізніше Норвегією, невдалою виявилася і спроба злиття в «латинський монетний союз» Франції, Італії, Бельгії, Греції та Швейцарії в XIX столітті. Євро теоретично може так само бути відправлене на полиці історії».
Які «плюси» здатне принести німецькій кишені повернення до минулого? Вони, на думку Вольфганга Герке, очевидні. У першу чергу, з відмовою від єдиної валюти Німеччина позбудеться своїх зобов'язань з фінансової допомоги Греції та Ірландії – а це ні багато ні мало 30 млрд євро. Одночасно значно дешевше (у разі стабільності нової-старої марки) стане імпорт сировини, енергоносіїв та товарів народного споживання до Німеччини.
На жаль, не обійтися і без «мінусів». На думку колишнього міністра фінансів Німеччини Тео Вайгеля, перехід на марку став би «катастрофою для економіки країни», в першу чергу для німецького експорту: німецькі товари значно подорожчали б, що здатне відлякати потенційних покупців в інших країнах Євросоюзу.
До того ж, підкреслює політик (а саме йому належить як ідея, так і саме слово «євро»), пересічний споживач втратить велику частину своїх заощаджень, які за допомогою страховок та інвестиційних фондів розміщені в багатьох зарубіжних банках. А технічне переоснащення банкоматів, платіжних терміналів та друкування нових купюр може обійтися німецькому платнику податків у 60 млрд євро – суму, порівнянну з 2,5% валового національного продукту.
Сім раз відміряй, один відріж – це прислів'я актуальне й сьогодні. Найцікавіше, однак, те, що питання про «відрізання» в застосуванні до можливої валютної реформи ставиться на повному серйозі. Чи можна було ще рік тому передбачити усвідомлене бажання не тільки обивателів, але й фахівців повернутися в хоч і не дуже далеке, але таке вже забуте минуле?