Обидві статистики ґрунтуються на даних бюро реєстрації громадян (Meldestellen), тобто зараховують до емігрантів тих, хто оформив виписку з постійної адреси, вказавши у графі «подальше перебування» якусь іншу країну; різниця є в основному результатом використання критеріїв оцінки особистої ситуації громадян, які мають дві або більше адреси прописки. І обидві, на думку експертів страхових служб, невірні: дійсне число підхоплених казкою мандрів сягає щонайменше 250.000 щорічно. Просто не всі вважають за потрібне інформувати рідну державу про свої переміщення через побоювання втратити майбутні соціальні пільги та з елементарної обережності – аби не опинитися в далеких краях жертвою подвійного оподаткування. Нічим іншим сучасні від'їжджанти не ризикують – природно, якщо обирають собі на глобусі точки, об'єднані в єдиний європейський простір. У межах ЄС діє майже ідентична система медичного страхування та вельми схожі правила купівлі та оренди нерухомості, а при перебуванні за кордонами Німеччини менше 183 днів на рік не треба навіть виписуватися. Але навіть якщо взяти за ризик можливість опинитися в чужому мовному середовищі (не скрізь ще настільки добре вкоренилися діаспори общинного типу, щоб гарантувати новачкові наявність німецькомовних лікарів на сусідній вулиці та пивнушку за рогом), то й він нівелюється райдужними надіями на краще життя. Згідно з червневим дослідженням соціологічного інституту Forsa, близько 40% населення Німеччини віком від 14 до 49 років «час від часу» подумують про те, щоб змінити місце проживання, 8% допускають такі думки «серйозно». Півтора відсотка з них на момент опитування вже пакували валізи.
Вищого рівня життя за кордоном очікують для себе 14,3% потенційних емігрантів, кожен четвертий мріє про хорошу, порівняно з Німеччиною, погоду. 25,5% називають причиною можливого від'їзду становище на німецькому ринку праці, 36,5% – загальну економічну ситуацію в країні. І отримані були ці відомості, як уже сказано, минулого місяця – у дні, забарвлені футбольною ейфорією та явним натяком на піднесення національного духу, коли до новин із парламентських залів прислухалися значно менше, ніж до зведень зі стадіонів.
Якими стануть цифри, коли, відшумівши аплодисментами та прибравши до кращих часів (настануть вони?) в комори чорно-жовто-червоні прапори, безробітні прочитають резолюцію Бундесрату від 7 липня, що повідомляє про посилення з 1 серпня санкцій проти «тих, хто ухиляється від пропозицій агентств з праці» аж до повного позбавлення допомоги? Коли за дивним збігом обставин ще працюючі підрахують, у що виллеться сімейному бюджету майбутнє підвищення ПДВ разом із збільшенням внесків на медичне страхування? «Про катастрофу, результатом якої міг би стати повний колапс господарської системи, говорити сьогодні рано, – вважає професор оснабрюккського університету, соціолог Клаус Баде, – але ситуацію вже можна характеризувати як міграційно-суїцидальну... У багатьох є вибір, куди вирушати. У багатьох вибору немає – неважливо куди, їхати треба негайно».
«Статистичні дослідження не дають підстав для висновків про причини та наслідки масового від'їзду», – стверджують автори річного звіту з міграційних потоків, оприлюдненого у Вісбадені. Звичайно, не дають – досить наївно намагатися робити якісь висновки, окрім зроблених уже давно: Німеччина втратила економічну привабливість (тепер уже не тільки для професіоналів екстра-класу, а й для осіб із середньою освітою), а ближнє, та й дальнє зарубіжжя надають працьовитій людині набагато більше можливостей самореалізації. У ФРН потрібні збирачі спаржі та підсобні робітники для викорчовування згнилих дерев. У Швейцарії та Австрії, Норвегії та Швеції, Бельгії та Нідерландах – будівельники високої кваліфікації та інженери, кухарі та готельні менеджери. І лікарі, лікарі, лікарі... «У всьому світі традиційно цінуються німецькі медичні дипломи, в той час як у багатьох сільських регіонах Німеччини взагалі немає спеціалістів, здатних надати екстрену допомогу до приїзду бригади з найближчого міста», – сумно констатує Клаус Баде.
Говорячи словами тих, хто любить гарні метафори, Німеччина раз на два роки втрачає одну метрополію – за цей період її залишає натовп людей, чисельно порівняний з населенням Лейпцига. Але не варто боятися перетворення країни на пустелю – співвідношення відтоку та притоку мешканців поки зберігається на користь останнього. Поки – минулого року імміграція до ФРН не дотягнула до 600-тисячної позначки, звичної з часів об'єднання. Всього на ПМП приїхало 579.000 іноземців – на 4% менше, ніж у 2004 році. Скорочення відзначено в основному за рахунок етнічних німців: їх, без урахування членів сімей інших національностей, у німецький соціум влилося лише 31 тис. (2004 – 50 тис., 2003 – 62 тис.). Підсумовуючи показники з даними про тих, хто повернувся на батьківщину після довгої відсутності, статистики отримують у пропорції «імміграція-еміграція» плюс у розмірі 79 тис. осіб.
Втім, і в плюсових цифрах порятунку особливого немає. Поповнюється народонаселення країни іммігрантами не завжди високої кваліфікації, та й приїжджим власникам дипломів про вищу освіту часто доводиться шукати місце під сонцем у ролі водіїв таксі або прибиральниць. «Щоб запобігти справжній катастрофі, влада повинна переглянути свою політику в наступному ключі: приймаємо на рік стільки лікарів (інженерів, комп'ютерників, фізиків-ядерників), скільки представників тих самих професій виїжджає на ПМП за кордон, – вважає співробітниця Raphaels-Werk Моніка Шнайд. – І при правильному підході до загальноєвропейських норм, що регулюють міграційні процеси, це може статися найближчим часом».
Шкода тільки, жити в цю пору прекрасну вже не доведеться... Але, можливо, доведеться пожити на березі теплого моря, де хатини наповнені бризом, а у віконцях відбивається сонце? Навчитися доїти кіз і збирати оливки, мабуть, анітрохи не важче, ніж, втративши розум під гнітом клейма «довгостроково безробітний», перекваліфікуватися в «одноєврового» прибиральника вулиць і туалетів. І, насолоджуючись результатом своєї праці та мріями про майбутню німецьку пенсію, встановити на даху чорно-жовто-червоний прапор в ім'я соціальних реформ рідного, далекого уряду.
За даними Федерального статистичного відомства, за 2005 рік до Німеччини на постійне місце проживання приїхало 128.000 осіб німецької національності, покинуло країну 144.800. Загальний мінус – 16.800.
По представникам інших національностей статистика така: в'їзд – 579.300, виїзд – 483.600, загальний плюс – 95.700.
48,8% потенційних емігрантів після від'їзду мають намір залишитися жити в Європі. Улюбленою країною німців традиційно залишається Іспанія: її як місце проживання віддали б перевагу 22,1%. Подальші уподобання виглядають так: 12,5% обирають Італію, 9,7% – Швейцарію, 7% – Швецію, 6,2% – Грецію, 5,1% – Великобританію, 3% – Францію.
Серед тих, хто старенькій Європі надав би перевагу решті світу, 22,3% мріють про Нову Зеландію, 12,3% – про США, 6,9% – держави Південної Америки та 4,6% – країни Азії.