Головного фінансиста столиці турбує, що, «залишивши навчальні заклади, вони продовжують повністю або частково жити за рахунок держави» - отримують доплати на житло, допомоги та інші пільги, що належать лише студентам. На думку політика, кожен студент, який кинув навчання, обтяжує і без того напружений бюджет Берліна в обсязі, що дорівнює витратам на повноцінного випускника.
Дійсно, «недоучки за власним бажанням» усіма способами намагаються зберегти за собою дешеву медичну страховку, право на пільговий проїзд громадським транспортом, податкові послаблення тощо. За даними регіонального відділення Агентства з праці, лише в травні там зареєстровано 124 тис. одержувачів допомоги з безробіття (ALG II), серед яких багато тих, хто кинув навчання у виші. Причому за останні 10 років їхня кількість неухильно зростає. Ситуація характерна не лише для Берліна - те саме відбувається і загалом по країні. Якщо у 2002 році навчання у вишах країни кинули 25% студентів, то у 2004-му - вже 27%.
В окремо взятому Берліні показники значно гірші. Так, за даними за 2003 рік, повний курс навчання пройшли: у Вільному університеті 52% вступників, які поступили туди відповідного року, в Університеті ім. Гумбольдта - ледь половина, а в Технічному університеті - взагалі лише 44%. Причин, через які студентство достроково залишає свою alma mater, фактично дві, і обидві вони добре відомі. Перша і найбільш поширена - розчарування в майбутній професії: після кількох семестрів молода людина «раптом» приходить до висновку, що обрана нею спеціальність їй не подобається. Причина друга, яка зустрічається рідше, це фінансова: у тих, хто змушений самостійно заробляти гроші на життя, просто не залишається часу на навчання.
Що й казати, причини серйозні. Але якщо в першому випадку можна поміркувати про якість, а відповідно, і дієвість незліченної кількості програм з профорієнтації випускників шкіл і гімназій, то в другому мимоволі згадуються нещодавні студентські хвилювання, викликані прийдешнім запровадженням платного навчання. Думається, що воно лише додасть тих, хто не з доброї волі змушений кидати навчання. Адже якщо сьогоднішньому берлінському другокурснику доводиться думати про оплату житла, їжу, одяг-взуття, щосеместровий внесок до студентського товариства AStA і скромні життєві радощі, як-от попити пивка на дискотеці, то йому ж, але студенту, скажімо, четвертого року навчання, до всіх цих проблем додасться і головний біль через необхідність вишукувати до €500 на семестр, щоб платити за самі заняття. Не виключено, звісно, що голова в нього через це почне боліти й раніше. Але сенатор Саррацин закликає своїх колег проголосувати за запровадження плати за навчання у столичних вишах не раніше 2007 року.