Як повідомляє «Радіо Прага», кілька років тому на проблему звернули увагу в результаті опитування CERGE та Карлового університету, вперше дослідившого феномен делегування домашньої праці найманим працівникам. Громадська організація La Strada, відома боротьбою з торгівлею людьми, вважає, що проблема в Чехії досі не викорінена.
Як правило, домашній персонал (окрім згаданих філіппінок та українок, наймають також молдаванок та жінок із Середньої Азії) працює без офіційного договору та без реєстрації в державних установах, тобто нелегально. «У багатьох із таких домробітниць є дозволи на тимчасове проживання (РВП), однак відсутній дозвіл на працевлаштування у конкретного роботодавця», – повідомила Магда Фалтова, директор Об'єднання з питань інтеграції та міграції.
Домашній персонал – няню, домробітницю, доглядальницю або куховарку – найчастіше наймають більш заможні сім'ї, які проживають у великих містах Центральної Чехії або у Празі. Українки, здебільшого одружені або розлучені, приїжджають до Чехії з метою заробити фінансові кошти, багато хто з них допомагає сім'ям в Україні, а незаміжні філіппінки – для набуття досвіду.
Багато жінок, влаштовуючись на роботу, обходяться без послуг кадрових агентств, тому не знають, яким чином пізніше легалізувати свою працю. Іноземки з так званих третіх країн найчастіше не бажають інформувати державних інспекторів праці про порушення своїх прав, побоюючись втратити роботу або виселення з країни, що ускладнює і без того непросту ситуацію.
За словами директора громадської організації La Strada Маркети Гронкової, в особливо поганих умовах опиняються жінки, які працюють як домашні помічниці, в готелях та масажних салонах. Роботодавці нерідко їх залякують і змушують працювати на умовах ненормованого робочого дня – як виявилося в ряді випадків, з графіком по 24 години. При цьому оплата праці залишається мінімальною.
«Йдеться про жінок-мігранток, які працюють в умовах замкненого середовища, тобто, як ми кажемо, за зачиненими дверима. У таких випадках з ними важко вийти на зв'язок і підтримувати контакти, і їм самим складно знайти допомогу. У випадку працівниць з Філіппін та Таїланду головна проблема полягає в тому, що вони часто живуть у сім'ї, де працюють, тому вони нікуди не відлучаються і не можуть отримати інформацію, хто їм реально міг би допомогти», – говорить Маркета Гронкова.
Працю домробітниць багато чеських сімей навіть не сприймають як справжнє місце роботи даної жінки. «Найчастіше сім'я наймає лише одну працівницю – в домі, таким чином, крім неї, немає нікого стороннього, хто знав би справжній стан речей у конкретній сімейній ячейці», – зазначає співробітниця факультету гуманітарних наук Карлового університету, соціальна антропологиня Петра Еззеддін.