Інформаційно-аналітичний дайджест для всіх, хто їде за кордон або залишається вдома
Зона закону

Не в’язниця – палата!

– Норвезькі в’язниці вважаються передовими та зразковими. Але далеко не всі розуміють, навіщо витрачати на злочинців стільки сил і коштів...

– Умови утримання в норвезькій в’язниці дійсно багатьом здаються невиправдано комфортними. Але в цьому й полягає основна ідея в’язниці «по-норвезьки»: людина не повинна відчувати тут додаткових страждань, а лише усвідомлювати свою ізоляцію від навколишнього світу.

Це феномен скандинавських країн і, зокрема, Норвегії. Без застосування грубих методів, з дотриманням прав людини, їм вдається знизити показники злочинності та мінімізувати рецидиви. Основоположні принципи: «Погана в’язниця не виправляє злочинця», «Щоб виправити людину, потрібно, перш за все, її поважати».

– Коли розпочалися судові слухання у справі Брейвіка, весь світ облетіли кадри із зали суду. Жодних кліток, сам «норвезький стрілець» – у костюмі та білосніжній сорочці. Все гранично коректні та чемні, перед процесом суддя простягає руку обвинуваченому. Для російського глядача картина фантастична і, швидше за все, незрозуміла. З вашої точки зору, це був показовий процес чи норма для Норвегії?

– Для норвезького суспільства та правосуддя злочин Брейвіка став найсерйознішим випробуванням. Спочатку була інформація, що це справа рук мігрантів. А коли стало зрозуміло, що бійню на острові влаштував корінний норвежець, у всіх, звичайно, був шок. Однак представники правосуддя вирішили, що в будь-якому випадку потрібно залишатися людьми, і все має проходити в суворій відповідності до закону. Співробітники норвезького Міністерства юстиції нам не раз заявляли, що в’язниця – це відображення життя в суспільстві, вони так ставляться до всіх злочинців, і Брейвік не став винятком.

– Вважається, що в Норвегії ув’язнені живуть звичайним життям, не відчуваючи нестачі ні в чому, крім свободи. Той же Брейвік утримується в трикімнатній камері площею 24 квадратних метри…

– Так, терорист, який позбавив життя понад сімдесят осіб і засуджений до 21 року позбавлення волі, живе в хороших умовах. У його трикімнатному приміщенні є тренажерний зал, комп’ютер, душова кімната, спальня, кухня. Його відвідує психолог.

Нещодавно в Норвегії побудували в’язницю «Гальден». Вона розрахована на 200 осіб. Не готель, але дуже на нього схожа. Норвезькі правоохоронці вважають, що для психологічного комфорту та подолання тюремного стресу дуже важливо наблизити умови утримання до «домашніх». У кожного ув’язненого – окрема кімната, в якій є дерев’яне ліжко, письмовий стіл і стілець, телевізор, холодильник, мікрохвильова піч. У норвезьких в’язницях дозволяється мати радіоприймачі, телевізори, відео- або аудіомагнітофони. Деяким ув’язненим може бути надано доступ до Інтернету.

Дуже важливо, що дозволяється мати особисті речі, які, як і звичні захоплення, на кшталт гри на гітарі, читання книг, допомагають не втрачати зв’язок із зовнішнім світом. У кімнаті для побачень створена ігрова зона для дітей. Тут є книги, картини, всюди іграшки, м’які килими, тепле світло – все зроблено для того, щоб дитина, зустрічаючись із батьком, відчувала себе в безпеці. Є тренажерний зал, спортивні майданчики на відкритому повітрі. Дотримується норма площі 6-8 квадратних метрів на людину. Всі засуджені зобов’язані працювати або вчитися. Вони – напіввільні люди, які ставляться до того, що відбувається, як до випадковості. І це видно по їхніх очах…

Коли ми були в тюремному реабілітаційному центрі (там сидять ув’язнені, які вийдуть на волю через півроку), нам розповіли про головний принцип роботи тюремної системи Норвегії: «Перш ніж дістати людину з в’язниці, потрібно дістати в’язницю з людини». У Росії ж, зауважу, в’язниця в людині може сидіти з народження, і після звільнення це почуття тільки посилюється.

Реабілітаційний блок у в’язниці, яку ми відвідали, знаходиться в будівлі XVIII століття. Засуджені мають можливість спілкуватися між собою, ходити один до одного в гості, займатися з інструктором з йоги, грати в шахи, шашки, футбол. У блоці співробітники установи працюють без спецформи – щоб ув’язнені відвикали від в’язниці, готувалися до життя за її межами. Тут же працюють люди, які будуть «вести» тих, хто відсидів свій термін, на волі. За кожним ув’язненим закріплені кілька осіб – вони будуть займатися проблемами його проживання, працевлаштуванням, лікуванням, борговими зобов’язаннями.

У Норвегії найнижчий відсоток злочинного рецидиву. Нижче тільки в Японії та в арабських країнах. Але там це відбувається за рахунок релігії та жорсткості умов утримання. Я думаю, це не наш шлях. До речі, у норвезьких в’язницях багато російськомовних, які, як і всі, живуть в нормальних умовах і не виглядають нещасними. Найчастіше співробітники вибудовують з ув’язненими нормальні людські відносини, щоб вони не відчували різниці зі звичайним життям, на них не кричать, тим більше їх не б’ють.

– У країні налічується трохи більше 4 тис. ув’язнених. Складається враження, що за ґрати потрапляють лише найнебезпечніші злочинці, виправити яких неможливо. Але статистика рецидивів говорить про зворотне. Чи є тут зв’язок з м’якими умовами утримання?

– Зазначу, що умови утримання не «м’які» – вони просто відповідають закону. Норвежці вважають, що жорстокість покарання не впливає на виправлення. Головне завдання – повернути людину в суспільство. Тому ув’язнені не позбавлені виборчих прав, продовжують займатися творчістю, самоосвітою.

До засуджених, які утримуються в більш суворих умовах (в одиночних камерах), прикріплений спеціальний співробітник – перебування в повній самотності вважається жорстоким поводженням. І це незважаючи на те, що максимальний термін одиночного утримання не перевищує чотирьох тижнів (Брейвік – єдиний виняток).

– Чи можна в такому випадку говорити про зворотну залежність – про те, що жорсткіші умови утримання ув'язнених можуть негативно позначитися на їхній подальшій поведінці?

– У Росії рецидивістів – до 70%, у США – до 80%. У Європі – в середньому 50%. Страх – це сильний стимул, але мало кого він може виправити. Через нього на злочини не йдуть лише одиниці.

Вся кримінально-виконавча система в Норвегії побудована на відсутності звичного нам психологічного пригнічення особистості. У в'язниці немає покарань за проступки. Є лише спеціальні приміщення для тих, хто може завдати шкоди собі чи оточуючим. Тюремний персонал не має при собі зброї і на 40% складається з жінок – вважається, що вони більш ефективно згладжують і попереджають конфлікти, створюють більш сприятливе середовище у в'язниці. По можливості, співробітники кримінально-виконавчої системи намагаються замінити покарання на умовне, відправити на виправні роботи, надіти браслети тощо.

Основною проблемою норвезької КВС є зростання злочинності серед мігрантів. Роботу з ними ускладнюють мовні бар'єри, різниця культур. Основні «клієнти» тюрем – це вихідці з країн колишнього СРСР. Крім того, є люди з Югославії, арабських країн. 70-80% ув'язнених – це приїжджі. Але я зазначу, що представники тюремної системи на це дуже чітко реагують, намагаються тримати все під контролем.

У поліції затримані можуть утримуватися лише до 48 годин, для цих цілей обладнано цілий комплекс камер відеоспостереження. Нам показали весь шлях, який проходить затриманий з моменту приведення до поліцейської дільниці і до переведення до в'язниці. При вході до в'язниці всім видали пам'ятки різними мовами, у тому числі російською: «Ласкаво просимо до в'язниці Осло».

При поміщенні людини до камери її обов'язково оглядає медик, незважаючи на те, що термін затримання – не більше 48 годин. У кожній камері є місце для сну з м'яким матрацом, умивальник, туалет, великий годинник. Затриманим надають засоби особистої гігієни, годують тричі на день. Поліцейський, який нас супроводжував, розповів, що на ніч у камерах повністю вимикається світло, а спостерігати за затриманими дозволяють відеопристрої нічного бачення.

– Як вам здається, представники російської пенітенціарної системи сьогодні відчувають необхідність брати приклад із норвезьких колег?

– Так, звичайно. Але треба зазначити, що в Норвегії вкладаються великі гроші в навчання співробітників КВС, в обмін досвідом з колегами з інших країн. У Росії ж величезна кількість грошей витрачається на КВС.

Читайте продовження статті:
ТЮРЬМИ НОРВЕГІЇ ТА РОСІЇ

_