Широко розрекламована державна програма повернення співвітчизників, розповісти про яку діаспорі в Санкт-Петербург приїхав сам президент Володимир Путін, не могла не викликати у делегатів конгресу схвалення - хоча б тому, що раніше таких умов репатріантам у Росії не пропонувалося, та й у бюджеті-2007 на ці цілі вже закладено 4,6 млрд рублів. Обіцянки ж по мірі сил підтримати тих, хто на історичну батьківщину не поспішає, підкріплені сумою на порядок меншою - 342 млн рублів. Путін сам визнав, що це «не такі вже й великі гроші».
Російська влада особливо не приховувала, що конгрес у Санкт-Петербурзі буде використовуватися як місце для популяризації чергової ініціативи російського президента, який затвердив наприкінці червня цього року своїм указом держпрограму з надання сприяння добровільному переселенню співвітчизників до Росії. Напередодні форуму, на який приїхали представники російської діаспори з 78 країн, керівники Федеральної міграційної служби відзвітували про відкриття в країнах СНД п'яти спеціальних представництв для допомоги репатріантам, про свою готовність забезпечувати їх громадянством у рекордні (всього за півроку) строки, і про бажання регіонів забезпечити житлом, роботою та підйомними коштами перші 50 тис. співвітчизників уже в 2007-му і до 300 тис. - у найближчі три роки.
Презентацію програми продовжив сам президент, зазначивши, втім, що вона «не переслідує метою будь-якою ціною повернути людей до Росії». Але «тим, хто прийме рішення про переїзд до Росії», глава держави пообіцяв «надавати всіляку підтримку». «Переселенців готові прийняти дванадцять регіонів, влада яких уже представила на узгодження в уряд свої конкретні пропозиції щодо працевлаштування переселенців та членів їхніх сімей, а також чітко сформульований соціальний пакет підтримки», - запевнив Володимир Путін. Представниця на конгресі законодавчої гілки влади віце-спікер Держдуми Любов Слиска стверджує, що до соцпакету підтримки можуть з часом увійти не лише підйомні гроші, медична страховка та право на пенсійне забезпечення, але й податкові пільги. На її думку, репатріантів, які бажають розвивати в Росії малий і середній бізнес, варто було б «звільняти від податків на три-п'ять років».
Втім, зовсім уже тепличних умов переселенцям ніхто не обіцяє. Зрозуміло, що адміністрації всіх 12 регіонів, які виявили бажання співфінансувати держпрограму повернення співвітчизників (а це Красноярський, Приморський та Хабаровський краї, Амурська, Іркутська, Калінінградська, Калузька, Липецька, Новоросійська, Тамбовська, Тверська та Тюменська області), зацікавлені, в першу чергу, не в бізнесменах, а в кваліфікованих кадрах для виробництва та соціальної сфери. Наприклад, Ленінградській області, за словами губернатора Валерія Сердюкова, потрібно близько 15 тис. спеціалістів для хімічної промисловості, машинобудівної галузі, гідробудівництва. Більше того - кваліфікацію репатріантам доведеться підтверджувати. Це дав зрозуміти й президент Путін, заявивши, що «за принципом крові набирати кадри в російські компанії неможливо».
Напевно, співвітчизників, особливо з пострадянського простору, які знають не з чуток про труднощі репатріантів першої хвилі, що поверталися на історичну батьківщину після розвалу СРСР і присвятили останній десяток років життя боротьбі з російською бюрократією за офіційний статус переселенця, не сильно надихнули пасажи президента, звернені вже не до діаспори, а до чиновників. «Найвищі задуми можуть бути зведені нанівець байдужістю, бюрократизмом, тяганиною та безвідповідальністю, іноді лише один чиновник, який затягує вирішення конкретного питання, може зруйнувати довіру та надії величезної кількості громадян», - змушений був визнати на конгресі співвітчизників Володимир Путін. На тлі цього визнання заява глави держави про те, що вже на початку наступного року Росія законодавчо спрощує процедуру легалізації трудових мігрантів, що «значною мірою зачіпає інтереси співвітчизників з країн СНД», звучала вже не настільки втішно.
Втім, за виступами представників діаспор і так було зрозуміло, що інтереси співвітчизників лежать у дещо іншій площині. Представник Казахстану Олексій Лобанов дав зрозуміти, що його земляків зараз більше хвилює проблема підвищення статусу російської мови в сусідній республіці. Лобанов запропонував російським керівникам подумати про створення в Центральній Азії регіонального центру російської мови - в тому числі й для підтримки російськомовних навчальних закладів у всіх азіатських республіках колишнього СРСР. Представники діаспор у Грузії та Прибалтиці шукали, окрім цього, ще й політичну підтримку. Голова Союзу російських співвітчизників Грузії Валерій Сварчук, зокрема, нагадав російській владі, що «становище співвітчизників залежить і від російсько-грузинських відносин», а також поскаржився на те, що російські підприємці, які ведуть бізнес у Закавказзі, «не виявляють інтересу до діаспори в Грузії». Лідер російської громади Латвії В'ячеслав Алтухов, нагадавши про проблеми негромадян у своїй країні, звернувся з проханням використати дипломатичний вплив на владу республіки, в тому числі - й через американських партнерів Риги.
Всі ці прохання, які не мають прямого відношення до програми переселення, також були почуті. Володимир Путін пообіцяв, що Росія підтримуватиме «боротьбу за права російськомовного населення в Прибалтиці» і створюватиме у себе пільгові умови для здобуття освіти співвітчизниками, висловив надію на те, що вітчизняний бізнес надаватиме допомогу російським громадам і культурним об'єднанням. Однак при цьому президент натякнув, що російській вертикалі влади простіше було б мати справу не з розрізненими діаспорами, а з єдиною організацією, яка представляє інтереси співвітчизників. «Вважаю, що одним із головних завдань має стати подолання розбіжностей і прагнення до об'єднання», - заявив він делегатам Всесвітнього конгресу співвітчизників, уточнивши, що «російська діаспора за кордоном - це певною мірою частина Росії, винесена на периферію».