Не краще справи йдуть і в економіці. Найгостріше це відчувається в Угорщині, де бюджетний дефіцит цього року досягне 10% ВВП. Активна та освічена молодь їде працювати в Західну Європу. Ті, хто залишився вдома, все більше залучаються до націоналістичних рухів.
Що ж відбувається у Східній Європі? Череда нинішніх криз так контрастує з благостною картиною попередніх років, що сьогодні деякі експерти готові припустити: в регіоні цілеспрямовано інспіруються проамериканські «кольорові революції», щоб відколоти Східну Європу від Західної. Але, звичайно ж, політична лихоманка, що стрясає регіон, виключно місцевого походження. Загальна політична криза Східної Європи - це конвульсії країн, що мали великі амбіції, але так і не зуміли перетворитися на справжні національні держави.
Зречення від старого світу
Три роки тому, коли вісім країн - колишніх членів радянського блоку завершували процес вступу до ЄС, майбутню кризу ніхто й уявити не міг. Благополучна та багатообіцяюча Східна Європа готувалася досягти просто безпрецедентних результатів. Економічне зростання близько 5% на рік, низькі податки для бізнесу та кваліфікована робоча сила мали привабити колосальні інвестиції західних компаній. Не кажучи вже про офіційну фінансову допомогу Євросоюзу. Уряди східноєвропейських країн, що прийшли до влади під гаслом вступу до ЄС, світилися оптимізмом та впевненістю в завтрашньому дні. Вступивши до єдиної європейської сім'ї, Східна Європа нарешті мала позбутися згубного впливу Росії та статусу «недоєвропи», а місцеві жителі - підвищити свій добробут та отримати можливість жити і працювати в будь-якій точці ЄС. Так виглядав універсальний набір благ, яким уряди заманювали своїх громадян, щоб ті підтримали вступ до ЄС.
Сказати правду, переконати східноєвропейців у вигідності приєднання до ЄС виявилося не так просто. Велика частина населення, що нещодавно позбулася одного «старшого брата» - Радянського Союзу, досить обережно ставилася до ідеї одразу впасти в обійми іншого. Особливий наголос проєвропейські політики робили на необхідності уникнути російської загрози. Допомогли їм у цьому активізовані націоналістичні рухи - чехи, словаки, поляки, угорці раптом зрозуміли, що їхньому становленню як великих націй заважав тільки Радянський Союз. Як розповіла «Експерту» Валері Банс, американський політолог, що вивчає Східну Європу, різке відштовхування від Росії та приєднання до ЄС було б просто неможливим, якби в регіоні не активізувалися націоналістичні політичні рухи.
Однак загравання з націоналістичними настроями призвели до того, що урядам довелося забагато пообіцяти своїм громадянам - щоб переконати націоналістів поступитися суверенітетом на користь ЄС. Так, популярний серед сільського населення рух «Ліга польських сімей» виступав різко проти вступу до ЄС доти, доки їм не пообіцяли щедрі сільгоспри дотації для польських фермерів. Політика обіцянок створила у східноєвропейців стійку віру в те, що сам факт вступу до ЄС гарантує економічний добробут.
Дива не сталося
Незважаючи на непогані, здавалося б, макроекономічні показники, реальних дивідендів від приєднання до Євросоюзу східноєвропейці не відчули. Польща як була країною з найвищим у Європі рівнем безробіття та найнеефективнішим сільським господарством, так і залишається (16% працездатного населення Польщі виробляє в аграрному секторі країни менше 3% ВВП; у Франції ті ж 3% ВВП в аграрному секторі виробляє 4% працездатного населення). Угорщина взагалі опинилася на межі банкрутства. Щоб цього уникнути, уряд підвищує податки та скорочує соціальні витрати, і угорці починають повертатися до реальності - країна вже в ЄС, але за рівнем життя все ще не наблизилася навіть до Італії чи Іспанії.
Країни Західної Європи занурені у власні економічні та політичні проблеми і зовсім не прагнуть підвищувати рівень життя на Сході. Тим більше після того, як Східна Європа поспішно і беззастережно підтримала американське вторгнення в Ірак. Східноєвропейці тепер можуть вільно пересуватися ЄС, але жити в країнах «старого» ЄС вони можуть не більше трьох місяців і працювати їм доводиться в основному нелегально - дозвіл на офіційну роботу треба, як і раніше, запитувати.
Важко однозначно визначити користь такої міграції для західного ринку праці, однак сама Східна Європа від цього явно не виграє. Замість того щоб розвивати свою національну економіку, найактивніша і кваліфікована частина населення покидає країну. За неофіційними даними, тільки з Польщі виїхало близько 2 млн молодих людей, при цьому лише половина з них працює легально.
Чи могло бути інакше? Історично Східна Європа жодного разу не ставала батьківщиною економічного дива. Щоб переломити цю тенденцію і перейти в якісно інший стан, кожній східноєвропейській країні необхідно було розробити власну стратегію розвитку, знайти конкурентні переваги і зробити на них ставку. Як свого часу вчинила, наприклад, Іспанія. Або як це робить сьогодні Туреччина. У той момент у східноєвропейців був чудовий шанс чогось досягти: країни були охоплені національним підйомом і ще не були зв'язані по руках і ногах правилами ЄС. Створити і реалізувати подібну стратегію - завдання досить непросте, воно потребує наявності яскравого лідера і сильної команди.
У Східній же Європі на момент вступу до ЄС при владі стояли слухняні Брюсселю люди, головним завданням яких було не національний розвиток, а виконання незліченних нормативів Єврокомісії. Вони завзято переконували своїх виборців, що головне для країни - вступ, а далі під керівництвом мудрого Брюсселя все складеться само собою. Колишній міністр економіки Польщі Єжи Хауснер два роки тому на запитання «Експерта», який секретний план розвитку країни вони збираються застосувати, щоб досягти заявлених цілей, з гідністю відповів: з планами в Польщі покінчено разом із радянським ладом, тепер у них ринкова економіка, яка розвивається самовільно і без жодного плану. Весь національний підйом пішов у гудок: «Ура, ми в Європі!».
Без волі до подвигу
Фактично ті непопулярні економічні реформи, якими зараз намагається врятувати країну угорський прем'єр Дюрчань, треба було проводити трьома роками раніше. При цьому саме населення мало бути готове вкалувати заради бажаної національної величі. Настрої ж у східноєвропейському суспільстві панували прямо протилежні. Уряди опинилися затиснутими між зобов'язаннями перед Брюсселем і великим бізнесом з одного боку та необхідністю умаслити електорат, аби той не противився «європейському вибору», - з іншого.
Варто нагадати, що чим ближче підходили терміни референдумів, тим більшим був скепсис населення. У цілій низці країн (у тій же Польщі) на референдумах громадяни ледь не сказали Євросоюзу «ні». Не дивно, що жоден східноєвропейський уряд не зміг чесно сказати своїм громадянам про те, що поліпшення життєвих стандартів - до того ж у досить віддаленому майбутньому - вимагатиме від них важкої роботи. Натомість уряди говорили своєму електорату: мовляв, економічна ситуація в країні хороша, а після вступу до ЄС стане ще краще. Це, власне, і є та сама брехня, про яку так промовисто сказав Ференц Дюрчань: «Ми облажалися. Не злегка - по-крупному. Жодна європейська країна до нас не чинила так тупо, як ми. Я мало не помер, коли протягом півтора року нам доводилося прикидатися, ніби ми керуємо. Натомість ми брехали - вранці, ввечері та вночі».
Брехав не він один, брехали всі, просто він один зізнався. Аби підтримувати в населення відчуття зростання добробуту, уряду доводилося знижувати податки та збільшувати бюджетні витрати. Саме ця практика привела уряд Угорщини до величезної державної заборгованості та бюджетного дефіциту.
Не справдилися сподівання на зростання іноземних інвестицій та прихід західного капіталу. Капітал, звісно, прийшов, купив усе, що йому було цікаво, але нічого нового й великого створювати не став. Інвестиції в основному були зроблені у вигляді купівлі приватизованих підприємств, а доходи від цього уряди в основному витратили на латання бюджетних дір. Очікування від перенесення виробництв із Західної Європи до Східної виявилися сильно завищеними. Багато західних підприємств хотіли, але так і не наважилися зробити це. Так, у Німеччині розгорнувся потужний рух профспілок проти перенесення виробництв. Німецькі робітники погодилися працювати довше та за менші гроші, аби заводи не пішли до Східної Європи. Ті ж, хто все ж таки ухвалив рішення перенести частину виробництв, будувалися в Китаї, а не в Східній Європі - це все ще набагато дешевше (на хвилі вступу до ЄС зарплати та ціни в Східній Європі зросли), та й китайський ринок більший і росте швидше.
«Коли наші уряди рапортували про зростання іноземних інвестицій, населення очікувало побачити через якийсь час різку позитивну динаміку - збільшення кількості робочих місць, зростання грошової маси, що обертається в економіці, і, як наслідок, підйом рівня життя. Однак нічого цього не сталося. Чудово, звісно, що ми можемо подорожувати Європою, але ж на це теж потрібні гроші. Багато хто з моїх розумних і яскравих друзів просто поїхали працювати до Лондона. А для тих, хто не хоче їхати, життя вдома нелегке. Найнеприємніше - це відсутність перспектив зростання, адже хочеться сподіватися, що завтра буде краще, ніж сьогодні», - сказав «Експерту» прохач не називати його імені аналітик відділення одного із західних банків у Будапешті.
Ласкаво просимо на периферію
У багатьох досі не вкладається в голові, як відмінні економічні показники у звітності східноєвропейських країн можуть поєднуватися з настільки плачевним реальним станом справ у регіоні. Існує думка, що новачки «творчо» підійшли до складання статистики, як це свого часу зробила Греція, щоб вступити до зони євро. Чи не про це свідчить коментар єврокомісара Хоакіна Альмунії, який нещодавно «завернув» угорську фінансову звітність, відзначивши в ній високий вміст вигадки.
Справді, важко уявити, щоб у Євросоюзі в упор не бачили цієї практики. Швидше, ЄС настільки хотів приєднати до себе відпалу від Росії Східну Європу, що деякі країни взяв не дивлячись, розраховуючи розібратися з ними потім. Найкращий приклад такого роду - Польща, приєднання якої палко бажала Німеччина. На момент вступу до ЄС більш ніж 30% населення цієї країни було фермерським, а безробіття становило близько 20%. Ознак економічного зростання, настільки привабливого на папері, у самій країні виявити було дуже важко. Атмосфера бідності та запустіння виразно відчувалася навіть у самій Варшаві. Сьогодні економіка Польщі перебуває приблизно в тому ж стані: ті ж приблизно 20% безробітних, ті ж бідні сільчани, яким мало що вдається продати на європейський ринок - там вистачає французьких та іспанських виробників, те ж безгрошів'я та, як і раніше, відсутність будь-якого плану.
У Брюсселі, однак, і сьогодні не бачать приводу для занепокоєння і продовжують наполягати на тому, що Східна Європа повинна продовжувати «правильно» вбудовуватися в існуючу систему, а не винаходити власні плани розвитку. Наступний етап вбудовування - вступ до зони євро. З одного боку, Євросоюзу абсолютно необхідно, щоб новачки перейшли на єдину валюту, а з іншого, сам процес переходу - хороший інструмент контролю, за допомогою якого центр продовжує впливати на становище справ у Східній Європі.
«Якщо говорити про економічну ситуацію, то Польща та Чехія перебувають у сприятливому періоді значного економічного зростання. Очікується, що цього року польська економіка зросте на 5,3%, наступного на 4,3%, а чеська цього року на 6%, а наступного на 5%. В Угорщині фіскальні проблеми знизять економічне зростання до 2%. Якщо говорити про політичну ситуацію, то я б не став характеризувати її як кризу, швидше це політична невизначеність. Незважаючи на все це, всі три країни повинні однозначно зробити прийняття євро політичним пріоритетом, оскільки перехід на євро знизить транзакційні витрати, зменшить волатильність валют, ще більше полегшить торгівлю, а все це разом призведе до значного економічного зростання. Водночас я не очікую вступу цих країн до зони євро в поточному десятилітті, як це планувалося кілька років тому. У всіх них різні причини для затримки. У Чехії та Польщі це, насамперед, брак політичної волі поставити перехід на євро як пріоритетне завдання, в Угорщині - економічна неготовність. За моїм сценарієм, Польща та Чехія зможуть перейти на євро між 2010–2012 роками, а Угорщина двома роками пізніше», - заявляє головний економіст Deutsche Bank Норберт Вальтер.
Деякі радикальні східноєвропейські політологи кажуть, що уряди практично «здали» їхні країни Брюсселю. Звучить радикально, але в цьому є частка істини. Адже Східну Європу приймали до Євросоюзу, щоб зручно вбудувати її у свою систему як периферію. Тобто залишити там те виробництво, яке потрібне центру, а все інше згорнути. Так, у Польщі було закрито велику кількість металургійних заводів та електростанцій. Водночас активні та кваліфіковані трудові ресурси перекачуються до центру. Східноєвропейські країни поступово мають перетворитися на придаткові економічні зони, рівень життя в яких буде на кілька ступенів нижчим, ніж у бурхливому центрі.
Протверезіли
Тепер майбутнє східноєвропейських країн залежить від того, наскільки адекватно вони можуть оцінити ситуацію, в якій опинилися. Сьогодні можна говорити про два варіанти виходу зі становища, що склалося.
Перший - угорський. Уряд нарешті відкрив народу правду про справжній стан справ і розпочав жорсткі економічні реформи - соціальні видатки скорочують, усі можливі податки підвищують. Оздоровленню угорської економіки може серйозно завадити націоналістичний популістський рух, який зміцнів на хвилі багатоденних заворушень. Незадоволені вимагають відставки Дюрчаня, а також скасування всіх його реформ і повернення до колишнього благодушного споживання. Поки уряд - підтримуваний, до речі, з Брюсселя - відстрілюється від бунтівників і продовжує закручувати гайки. Але якщо хвилювання не вщухнуть або перейдуть у криваву фазу, уряд напевно впаде. На зміну йому, мабуть, прийдуть праві популісти «Фідес». І тоді Угорщина піде другим можливим шляхом, яким давно і впевнено йде Польща.
Польський шлях - це круто замішана на популізмі постійна політична нестабільність, відсутність сильного лідера, який би мав довіру населення і міг провести болючі реформи. Нинішній польський уряд з близнюками Качиньськими, що прийшов до влади завдяки популістській програмі партії «Право і справедливість», обіцяв зробити державу дешевшою, побудувати більше квартир і боротися з корупцією. Сформувавши урядову коаліцію вже з відверто маргінальними партіями «Самооборона» та «Ліга польських сімей», польський уряд повністю зв'язав собі руки. Ні про які серйозні економічні реформи не може бути й мови - коаліція одразу ж розвалиться. Польща все глибше провалюється в болото демагогії. Її внутрішня політика маргіналізується. Єдиний лозунг, здатний мобілізувати польське суспільство, - захист від претензій з боку колишнього Третього рейху і боротьба зі спадщиною Радянського Союзу.
Втім, ще нещодавно багато східноєвропейських країн проводили настільки ж запеклу антиросійську політику. Але поступово там переконалися: з Росією краще дружити. Щоб хоча б грати роль мосту між посилюваною Росією та Західною Європою. Одним із перших це зрозумів угорський прем'єр Ференц Дюрчань, який заявив після візиту до Москви: «Угорщина тепер повертається до Росії, а ті східноєвропейські країни, які ще не зрозуміли необхідність цього, сильно погорять».
«У Східній Європі закінчилася хвиля русофобії, - вважає львівський політолог Ігор Танчин. - Зіткнувшись із жорсткою економічною реальністю та розчарувавшись у ЄС як способі вирішити всі проблеми, східноєвропейці тепер прагнуть налагодити економічні контакти з Росією. Це добре видно з тих переговорів, які зараз активно ведуться між Угорщиною та Росією, Чехією та Росією. Навіть Польща, незважаючи на триваючу урядову антиросійську риторику, на рівні бізнесу та простого народу все більше приходить до думки про те, що з Росією дружити вигідніше».