Мультикультуралізм призвів не до інтеграції, а до утворення небезпечних паралельних світів усередині і без того маленької країни. Результатом цих подій став відкат назад, до політики «брудної мітли» та «їжакових рукавиць». Сьогодні Голландія має найжорсткіші міграційні закони в Європі.
Лідером і натхненником «політики закритих дверей» по праву може вважатися Ріта Вердонк – член правлячої в Нідерландах праволіберальної партії, колишня начальниця в'язниці. Сьогодні вона обіймає посаду міністра інтеграції. За неї сама назва цього відомства перетворилася на курйоз: ні про яку інтеграцію іноземців у Голландії мова більше не йде, опозиція вважає, що його слід було б перейменувати на «міністерство захисту від чужинців». Ріта Вердонк буквально розділила націю навпіл: для однієї частини населення вона – така собі безстрашна голландська войовниця, з мечем у руках, що стоїть на шляху полчищ злих ісламістів, для іншої ж – нацистка, яка поклялася викинути з Голландії всіх, чий колір шкіри хоч трохи смугліший, ніж належить, а голландська мова не всмоктана з молоком матері. Ріту обожнюють і Ріту ненавидять – tertium non datur.
Наміри пані міністерки викинути з країни 26 тис. претендентів на політичний притулок, які, до речі, роками живуть у Голландії, очікуючи на рішення своєї долі та періодично подаючи протести до судових інстанцій у разі «неправильного» вибору влади, голландські ЗМІ назвали «депортацією». У січні Вердонк була навіть покликана до відповіді перед Єврорадою за те, що її підлеглі хапали просто в школах дітей таких претендентів, які отримали відмову, і в наручниках, немов небезпечних злочинців, відвозили до депортаційних таборів.
Через деякий час невгамовна Ріта, прозвана «залізною фру», виступила з черговою ініціативою: заборонити іноземцям розмовляти на вулицях іншими мовами, окрім голландської. Викриті у використанні інших мов повинні будуть документально довести поліцейським, що вони – туристи.
На початку березня на її «бойовий рахунок» було записано три події: суд над групою молодих ісламських екстремістів, визнаних винними у створенні терористичної організації, а також два скандали. Перший пов'язаний із видворенням з Голландії школярки Таіди Пасіч, неповнолітньої претендентки на політичний притулок із Косова, якій не дали навіть закінчити школу, хоча до отримання голландського атестата зрілості їй залишалися лічені тижні. Другий – з відмовою в підданстві Королівства Нідерландів Саломону Калоу, футбольній суперзірці з республіки Кот-д'Івуар (Берег Слонової Кістки). Футболіст провалив іспит на отримання громадянства. «Правила є правила», – заявила фру Вердонк, і тепер Калоу виявився позбавленим права забивати голи на ЧС-2006 на славу Нідерландів. «Добре, хоч із країни не вигнали», – пожартував з цього приводу знаменитий форвард.
Багатьом голландцям подібна тактика здається надто жорсткою. «Звичайно, продовжувати політику мультикультуралізму неможливо, – вважають противники Вердонк, – однак не можна ж впадати в іншу крайність!». Жорсткий курс консерваторів відчули на власній шкурі навіть багато «голландських голландців» – ті, чиї чоловіки або дружини є іноземцями. Тому що для ускладнення в'їзду в країну так званих «імпортних наречених» у листопаді 2004 року було прийнято новий закон, згідно з яким мінімальна вікова межа для таких пар становить 21 рік. Крім того, партнер-голландець (або голландка) повинні заробляти щонайменше €1.140 на місяць. Середня зарплата простого робітника в країні лише на сотню євро менша, тож шлюб з іноземкою тепер – не для роботяг, хіба що вони попросять начальство про збільшення платні.
За останній рік кількість «імпортних наречених» у Голландії зменшилася на чверть, однак пані Вердонк бажає більшого: з початку березня іммігранти, які бажають приїхати до Нідерландів, зобов'язані витримати щось на кшталт вступного іспиту перед комп'ютером у голландському посольстві у своїй країні та довести знання голландської мови й самого королівства. Для того щоб скласти такий іспит, – заявляє міністр імміграції, – кожному претенденту доведеться витратити не менше 300 навчальних годин. Сам іспит коштує €350, а за €64 «абітурієнту» продадуть підручник із чотирма дисками DVD однією з 14 можливих мов.
«Ми надто довго були наївними, – заявляє Ріта Вердонк. – Хто хоче жити в Голландії, має бути до цього готовим. Для багатьох країн ми стали прикладом». Це правда – багато держав Євросоюзу подумують запровадити подібну систему і в себе. Особливо ті, які зараз є справжнім магнітом для біженців через м'які міграційні закони: ФРН, Іспанія, Італія...
У себе ж у країні «залізна фру» дедалі частіше наштовхується на опір. Керівник Спілки роботодавців Голландії Бернард В'єнтьєс, наприклад, написав відкритого листа, зверненого до всіх голландців, із закликом повернути Нідерландам репутацію відкритої та толерантної країни.
Бургомістри багатьох міст також стежать за політичним курсом Гааги з певною настороженістю. Наприклад, мер Роттердама Йоб Коен заявив, що «згори спускають усе нові драконівські вказівки, не замислюючись, що втілювати їх у життя на місцях доводиться нам». Сам він – прихильник діалогу і довгий час виділяє з міського бюджету по €5 млн на рік на інтеграційні проєкти, покликані хоч якось залатати розрив між місцевим населенням та іммігрантами. Політик він дуже авторитетний і був визнаний найкращим мером міста за останні 25 років. Під його егідою християни та мусульмани вперше разом відсвяткували Рамадан. Втім, слід зауважити, що спільного святкування якогось християнського свята в Амстердамі досі не помічено – можливо, ще буде? По місту розклеєні плакати: «У мене немає роботи, тому що мене звати Алі». Для мешканців-мусульман у міській ратуші діє цілодобовий «антидискримінаційний телефон».
Мерів можна зрозуміти: за голландськими законами іммігранти отримують право голосу на комунальному рівні вже після п'яти років проживання в тому чи іншому місті. На комунальних виборах, що відбулися на початку березня, багато іммігрантів уперше скористалися цим правом. Лише серед вихідців з Марокко, як показує статистика, рівень участі у виборах підскочив з 39% до 55%, причому 88% голосів було подано за опозиційну партію соціал-демократів. Тож не дивно, що місцеві керівники так стурбовані реакцією значної частини виборців.
Іммігранти вважають дії місцевої влади, спрямовані на їхній захист, дуже своєчасними. «Це просто необхідно робити, – вважає Аїша Лагна, 38-річна уродженка Амстердама, чиї батьки приїхали до країни з Марокко. – Мені доводиться мало не щодня виправдовуватися за те, що я сповідую іслам!». Її чоловік Радван, який 13 років тому приїхав з Касабланки і вчиться на адвоката, додає: «Я всюди відчуваю ворожість до нас – на вулиці, в магазині... Я вже не Радван із сусідньої квартири, я – проклятий мусульманин, терорист, злочинець! Добре, що в нас немає дітей, і нікому не потрібно пояснювати, чому голландські хлопці можуть увійти до залу дискотеки, а марокканці – ні».
До речі, безробіття серед іммігрантської молоді в чотири рази вище, ніж серед місцевих. Причому далеко не останню роль у прийомі на роботу відіграє походження. Багато іммігрантів серйозно замислилися над тим, щоб поїхати: «Я не знаю, чи та це країна, в якій хотілося б народити й виховати дитину, – зізнається Аїша. – Принаймні, це вже не та країна, в якій я народилася й виросла».
«Затягування гайок» рикошетом ударило й по багатьох вихідцях із СНД: згідно зі статистикою, більше половини нелегальних мігрантів із країн Співдружності або покинули межі Голландії, вирушивши «розповідати легенди» в інші держави Європи, або збираються це зробити. «Легенда» – специфічний термін у середовищі «російських» нелегалів, що означає заздалегідь заготовлену й добре продуману байку про ті чи інші «переслідування» на батьківщині, яку подають чиновникам міграційних відомств, оскільки економічна імміграція в Європі не визнається достатньою підставою для надання притулку. В Інтернеті існують навіть досить численні форуми, де ті, кому вдалося «проштовхнути» свою «легенду» в тій чи іншій країні, діляться досвідом з тими, кому така співбесіда ще тільки має відбутися.
Втім, обнадіяти «переслідуваних» нічим: міграційне законодавство більшості країн ЄС або вже змінюється в бік посилення, або ось-ось почне змінюватися. Причому відповідні органи цих країн також почали вчитися на своїх помилках. Наприклад, у Німеччині та Франції створені й успішно діють спеціальні поліцейські відділи, повністю укомплектовані тими, для кого російська мова є рідною (у ФРН це, відповідно, німці-переселенці з колишнього Союзу, а у Франції – нащадки першої та другої хвиль російської еміграції). Їхнє завдання – відстежувати й колекціонувати «легенди» на цих самих форумах, після чого передавати їх колегам, щоб ті не потрапили в халепу.
Борис АЛЬТНЕР.
ІА Росбалт