Влада збирається робити ставку на мігрантів у поповненні працездатного населення
Як зазначила кореспонденту «Росбалту» прес-секретар комітету Юлія Вайдукова, «це документ ідеологічний», і на його основі будуть прийматися та коригуватися «міські цільові програми» у сфері нацполітики, якщо, звісно, концепцію схвалить столичний уряд.
Треба зазначити, що відомі ЗМІ фрагменти документа особливого оптимізму не вселяють. Це стосується як самої описаної ситуації, так і пропозицій щодо того, як слід у ній діяти.
Москві допоможуть мігранти?
«На сьогодні росіяни становлять 84,5% населення Москви, і існує тенденція до зміни пропорцій в етнічному складі міста», - йдеться в документі. А всього в столиці живе 10,4 млн осіб, але фактично денне населення столиці, включаючи трудових мігрантів, наближається до 15 млн осіб.
Зазначається, що в столиці почали виділятися райони з некорінним населенням: «процеси анклавізації в'єтнамців, китайців, вихідців із Закавказзя та деяких інших етнічних груп тривають досить активно, що становить певну небезпеку можливого прискорення процесу сегрегації найменш адаптованих до московського мегаполісу мігрантів». Крім того, як стверджується в документі, дві третини городян відчувають загрозу втрати цінностей московської культури.
І ось на цьому фоні заявлено, що «в осяжному майбутньому міграція може стати єдиним джерелом поповнення природного убутку населення», оскільки «приріст чисельності населення Москви до 2025 року супроводжуватиметься скороченням працездатного населення».
Так менше чи більше?
Не зовсім зрозуміло, правда, як це послання співвідноситься з нещодавніми висловлюваннями мера столиці Юрія Лужкова. «У нас виходить так: квоти ми скорочуємо, а кількість мігрантів не скорочується. І вони займаються або в кращому випадку якимись випадковими підробітками, тобто отримують випадкову зарплату на випадкових робочих місцях, або займаються гастролерством, розбоями, крадіжками, чим завгодно. Нам такої ситуації в місті не потрібно! А мова йде про Москву - найпривабливіше місто для появи тут мігрантів», - заявив градоначальник.
До речі, з ініціативи Лужкова до проекту тристоронньої угоди між урядом Москви та об'єднаннями профспілок і роботодавців на 2010 рік було внесено зменшену квоту на мігрантів. Згідно з документом, у 2010 році столиця прийме на роботу не більше 200 тис. мігрантів, що на 50 тис. менше, ніж передбачалося раніше.
І все ж концепція стверджує, що ставку в поповненні працездатного населення влада все ж збирається робити на мігрантів. А щоб Москва стала «інвестиційно привабливим регіоном» та «містом національного успіху Росії в XXI столітті», необхідно розвивати «міжнаціональну згоду» та попереджати «етнополітичну напруженість». Вирішувати ці завдання пропонується за допомогою реалізації 11 напрямків. Однак, що ховається за набором наступних фраз, припустити важко.
Старі пісні на новий лад
Як відомо, Москва (на відміну від федерального центру) проблемами мігрантів намагається займатися. У місті не перший рік реалізується комплексна програма «Столиця багатонаціональної Росії». Її мета - формування сприятливого клімату у відносинах між представниками різних національностей. Основні пріоритети - адаптація дітей мігрантів, робота з молоддю та ЗМІ.
Є і своє ноу-хау: основний акцент робиться не на роботу з національними меншинами, а на більшість, із середовища якої виходять, як правило, скінхеди та інші екстремістські налаштовані групи. Але, на жаль, покази народних танців та дегустації страв національної кухні, на які з дивовижною наполегливістю роблять ставку укладачі адаптаційних програм, справі не сильно допомагають.
І все ж, не заперечуючи руху в цьому напрямку, не можна не визнати, що міська влада або свідомо, або за фатальним збігом обставин відпустила ситуацію надто далеко.
У минулому році, у зв'язку з кризою, мільйони москвичів серйозно замислилися про те, що в місті постійно знаходяться то чи мільйон, то чи два мільйони переважно фізично міцних молодих чоловіків, загартованих важкою працею та порядком озлоблених ставленням роботодавців. Чоловіків, яких із корінним населенням Москви не пов'язує нічого - ні мова, ні громадянство, ні спільна історія з культурою, ні зовнішність. Левина частка цих людей працювала на будівництвах, більшість - нелегально. Що буде, якщо вони втратять роботу, не міг передбачити, мабуть, ніхто. Ситуація створювалася роками. Її озвучували, але не вирішували: будівництво - дуже прибутковий бізнес.
Ще один момент: протягом багатьох років столична міліція (переважно російська за національністю) пригнічувала всіх, кого можна так чи інакше назвати «гостями з Кавказу та Сходу». Незважаючи на такий пильний інтерес, Москва переповнена мігрантами-нелегалами. А в «липових» реєстраціях вже, мабуть, не можуть розібратися ні співробітники правоохоронних органів, ні «доброхоти» з паспортних столів. І зовсім незрозуміло, як із цим передбачають справлятися автори концепції. Її положення виглядають запізнілими та недостатньо ефективними, хоча цілі задекларовані благі.
Влада сповнена рішучості «створити умови для суспільно корисної інтеграції та адаптації мігрантів», проголошує завданням «скорочення тіньового ринку праці, протидію виникненню анклавних ринків праці». І не має наміру «допускати політизації міжетнічних відносин», а в школах хоче проводити «уроки інтернаціонального виховання».
У сфері інформаційної політики планується «розвивати інтернаціональну свідомість» та виробляти «позитивні інформаційні продукти». Від журналістів вимагають «дотримання етичних норм у питаннях висвітлення міжетнічних відносин», зміцнення іміджу Москви «як міста міжрелігійної толерантності», а від міліції - контролю за згадками у ЗМІ про національність правопорушників.
Запропоновано також створити систему моніторингу. Вона передбачає ведення реєстру, де буде міститися та постійно оновлюватися інформація про регіональні, федеральні національні союзи, що існують на території Москви, про філії та представництва подібних спільнот.
Позначено намір аналізувати настрої суспільства щодо національного питання. Міліція, як випливає з документа, надасть статистику правопорушень, вчинених з національних та етнічних мотивів.
На жаль, все це нагадує всім відому казку про білого бичка, і лише зміцнює впевненість обивателя в тому, що скільки-небудь серйозної національної політики не проводиться. Щоправда, як зазначив Михайло Соломенцев, голова комітету міжрегіональних зв'язків та національної політики, революційних рішень у концепцію і не закладали. «Не можна сказати, що положення концепції відкривають щось принципово нове щодо чинної політики Москви. Але ми уточнюємо термінологію, повноваження учасників - зокрема, міжвідомчих груп, створених за ініціативою комітету, а також пропонуємо критерії оцінки ефективності нашої політики. Ми спробували вибудувати систему - на заміну спонтанним і не завжди взаємопов'язаним рішенням», пояснив Соломенцев.
Можливо, це нормальний підхід при створенні будь-якої концепції. Але в Москві проблема стоїть надто гостро, тому й виникає питання: коли ж з'явиться комплекс заходів, здатних дійсно кардинально змінити ситуацію?
Як треба будувати стосунки з мігрантами?
Як слід уряду Москви будувати національну політику, хай навіть і з запізненням? З таким питанням кореспондент «Росбалта» звернувся до трьох експертів, що представляють різні течії в російському суспільстві.
«У уряду Москви набагато менше вибору, ніж у федерального, - зазначив віце-президент Центру політичних технологій Сергій Міхєєв, що належить до помірковано-правого крила російського соціуму. - Російська Федерація завжди проводила політику відкритих дверей і заміщення місцевої робочої сили мігрантами під гаслом ринкової економіки. Москва повторювала цей шлях».
Сергій Міхєєв виступає за залучення російських працівників з інших регіонів, а в загальнонаціональному масштабі - за повернення в країну співвітчизників - росіян, українців та білорусів, у яких і мова рідна, і кваліфікація вища. На думку Міхєєва, найкраще вирішити національне питання могла б модернізація - в тому числі й Москви - розвиток передових виробництв у столичних промзонах, куди потягнулися б освічені працівники.
Але політолог із сумом зазначає, що в умовах «примітивно зрозумілого капіталізму» це навряд чи реалізовано, тим більше, «в кризу, коли знову економія на першому плані». Тож дешеві мігранти на найближчий час нам гарантовані.
Про те, що національна політика - справа, передусім, федерального керівництва, говорив і директор Інституту глобалізації та соціальних рухів Борис Кагарлицький, що має репутацію європейського соціаліста. Він закликає вивчати досвід європейських країн - але не таких, як Франція, де мігранти палять Париж, а таких, як Фінляндія, Канада та Австралія.
Саме там, за оцінкою Кагарлицького, вміють проводити дійсно вдалу національну політику. Так, у Канаді приймають по 250 тис. іммігрантів на рік і дуже грамотно їх розподіляють по країні, туди, де є і робочі місця, і житло. «Але це не справа московського керівництва самотужки», - підкреслив Кагарлицький.
Ліберальний незалежний політолог Дмитро Орєшкін зауважив: «Зараз головне не те, жорсткі чи ліберальні будуть закони, - мають бути хоча б просто закони!» За словами експерта, зараз всі національні відносини в Москві перебувають у тіньовому секторі. «Ринки «кришують» не лише азербайджанці, а й окремі чиновники, - нагадав Орєшкін. - І будь-яка національна діаспора в місті чудово знає, скільки треба зібрати грошей, щоб викупити з міліції свою людину, якщо така їй потрібна. А ні, - нехай пропадає».
На думку Дмитра Орєшкіна, слід було б скликати постійно діючу конференцію всіх національних діаспор Москви та вести в її рамках гласний, публічний діалог про всі нагальні проблеми. Але поки, зазначає політолог, надто багатьом у столиці вигідна тіньова життя нелегальних мігрантів з мізерною зарплатою «поза податковою сферою». І перемогти це буде дуже непросто, навіть при всьому бажанні.
Безсумнівно одне - якщо величезна кількість приїжджих є реалією московського життя, то необхідно ввести їх у правове поле міста, забезпечити житлом, що задовольняє санітарним нормам, надати можливості для медобслуговування та освіти. Враховуючи особливу привабливість столиці для приїжджих, безумовно, міський бюджет (без допомоги федерального) з цим може не впоратися.
Влада терміново повинна з'ясувати, скільки мігрантів (це стосується всіх приїжджих) в даний час перебуває в місті. Діаспори повинні активно включитися в цей процес, як і в процес адаптації приїжджих до нових умов життя. У цьому міг би допомогти і елементарний довідник для мігрантів, який би містив відомості про устрій столичного міського життя, законодавчі нормативи, а також необхідний звід прийнятих норм поведінки. Масове видання такої брошури могло б бути передбачене міською програмою допомоги приїжджим.
Але справа не тільки в проблемах адаптації мігрантів до нового способу життя та у ставленні до них суспільства. Справа в тому, що сьогодні багатьма чиновниками та бізнесменами Москва сприймається виключно як джерело заробітку грошей. Часто до уваги не беруться не тільки інтереси приїжджих, а й інтереси корінних москвичів. Але якщо новоспечені жителі столиці, спочатку налаштовані на труднощі, сприймають це як одну з невід'ємних складових нового життя, то москвичі, почавши шукати причину, йдуть найпростішим шляхом - виявляють «ворога», зараховуючи до його лав тих, хто на них не схожий. І саме цю ситуацію необхідно змінювати в першу чергу.