24-те видання «найголовнішої книги Німеччини» – словника німецької мови Duden – анонсувалося майже як пам'ятник, покликаний увічнити завершення десятирічної суперечки про право на існування «старих» і «нових» правил орфографії та пунктуації. Його автори нарешті залишили нескінченні спроби відрізнити правого від неправого і викинули на прилавки книгарень безпрецедентний компроміс – словник, який допускає кілька варіантів написання того чи іншого слова або виразу. Постачений, втім, «рекомендаціями» щодо вибору, які укладачі словника ще до його появи намагалися представити як свого роду революційні. «Вирішальними моментами для нас було фактичне слововживання, оптимальне розуміння тексту та, по можливості, полегшене правопис», – говорить голова редакційної групи «Дудена» Маттіас Вермке – і ніби наперед розписується в неповній удачі фразою про те, як «чортівськи важко передати всі існуючі варіанти».
Споконвіку послідовники Конрада Дудена вважали своїм основним завданням – якщо не боятися високих слів – збереження національної культури, яке неможливе без дбайливого ставлення до власної мови, єдиних правил слововживання, чіткого поділу на стилі, нарешті, без елементарної грамотності. Учитель гімназії в гессенському Бад-Герсфельді, Дуден, створюючи «Повний орфографічний словник», боровся проти засилля «придворних лексикографів», молитвами яких власні правила побутували не лише в кожному германському князівстві, а й мало не в кожному селі. Приблизно те ж саме – уніфікацію! – визначали як головний напрям своєї діяльності члени міжнародної Ради з німецького правопису, створеної у 2004-му у відповідь на критику затвердженої у 1996-му реформи орфографії, щоб за допомогою експертів, які увійшли до неї, «краще структурувати мову та усунути з неї те, що суперечить смислу».
За час своєї роботи Рада впоралася з реформуванням трьох з половиною аспектів реформи – пунктуацією, злито-роздільним написанням, складоподілом і написанням з малої чи великої літери тих лексем, вирішення долі яких потрапляє у сферу «злито-роздільності», – і минулої зими призупинила свою роботу. Нинішнє видання «Дудена» порадами колегіального органу нехтує: дає, наприклад, дієслівне сполучення sitzen bleiben як єдине ціле при вживанні його і в прямому значенні («залишатися сидіти»), і в переносному («бути залишеним на другий рік»), схиляється до форми Runder Tisch («круглий стіл»), одночасно рекомендуючи der heilige Geist («святий дух»), повністю ігноруючи ідею оформлення стійких виразів відповідно до закладеного в них смислу. Досить вдалим може здатися поповнення списку загальновживаних словникових одиниць усім відомими Sudoku або USB-Stick; при цьому цілком незрозуміло те, що словник ігнорує лексему Public Viewing – а вона має всі шанси стати «словом року» після чемпіонату світу з футболу. Новий «Дуден» повернув кому перед сполучниками und та oder – це добре. Не пояснив, коли саме стійкі вирази з дієслівними або ад'єктивними компонентами треба писати разом, а особові займенники з великої літери. Це погано. Погані 200 сторінок коментарів замість узаконення норми, які підривають саму ідею уніфікації та надають ведмежу послугу змученим реформою вчителям, які так і не отримали вказівок, у яких випадках їм слід знижувати оцінки в письмових роботах школярам.
Головний конкурент «Дудена» – Deutsches Wörterbuch Wahrig, що надійшов у продаж наприкінці червня, на перший погляд, більш послідовний: заявляє про готовність прийняти вказівки Ради, надаючи навіть привітальне слово до читача голові міжнародного органу Гансу Цеетмайру. Але в цій послідовності «Варіг» ніби обманює сам себе: він обіцяє користувачеві викидати на ринок перевидання кожні два роки, «залежно від наповнення словникових статей результатами досліджень у галузі мовного розвитку», а також – увага! – регулярно випускати «на допомогу підприємствам» додатки до основної праці, постачені списками лексем, які рекомендуються для вживання в тій чи іншій професійній сфері. На допомогу столоначальникам, у кращих традиціях Середньовіччя готовим оцінювати інтелектуальні якості претендента на місце за ступенем його володіння місцевою мовною нормою. На допомогу апологетам феодальної роздробленості Німеччини, подолати яку – в культурному сенсі – вдалося Конраду Дудену в кінці XIX століття та його спадкоємцям у ХХ столітті, які примудрилися зберегти єдину норму німецької мови, незважаючи на 40-річне ідеологічне протистояння двох систем.
Зараз мало хто наважився б говорити про єдність, навіть незважаючи на те, що нинішнім політикам малоцікаві підкидні ігри мовознавців. Говорять усі, як хочуть, пишуть – тим більше. Ганс Цеетмайр надсилає на адресу Конференції міністрів культури запити про можливість відновити роботу Ради (з тире та дефісом ще не розібралися, та й проблему літери народу вирішити обіцяли), редакція «Дудена» має намір постійно «ловити нерв мовної дійсності в громадах та комунах», великі ЗМІ продовжують писати кожен по-своєму, благо реформа в обов'язковому порядку на них не поширюється, а лише рекомендується до використання.
А реформа – що ж реформа? Вона введена і діє. На рівні добровільно-примусовому, що передбачає завершення судових процесів, які були ініційовані нещасними батьками через несправедливо занижені оцінки їхнім дітям-школярам. Передбачає також подальше перевидання словників, що перетворилися з монументальних досліджень на періодику. До речі, не таку вже дешеву – у €20 обійдеться суперновий «Дуден», у €14,95 – такий же свіженький «Вариг». Навряд чи середньостатистичний німецький школяр включить хоча б один із них до списку своїх настільних книг. Він, з великою ймовірністю, буде слідувати у складанні письмових текстів горезвісній «мовній дійсності», що формується Інтернетом та SMS. А оцінять грамотність сьогоднішнього школяра не скоро – коли він, трохи подорослішавши, постане перед начальником відділу кадрів, озброєним опусом придворного на той момент лексикографа.