Масовий вихід українців на Захід у пошуках фортуни давав їжу для роздумів і практичний фактаж для аналізу. На жаль, виїзд за туристичною візою «в нікуди» і очікування десь на лавочці в парку пропозицій щодо роботи для молодої дівчини загрожують очевидними ускладненнями. Шлях «віртуального шлюбу», за розповідями учасниць, видавався також свого роду «російською рулеткою». У мене ж був університетський диплом природничого факультету, мрія вивчати іноземні мови, пристрасть до подорожей і бажання самій розпоряджатися своїм життям.
Метою стала Італія, частково завдяки її гостинному іміджу (у деяких регіонах України немає родини, в якій хтось не був би на роботі в Італії), частково завдяки симпатичному міфу «Джоконда – спагеті - хрещений батько - Пізанська вежа». Після невеликого розслідування в Інтернеті я примітила дружній сайт університету Турина, де знайшла початкову інформацію про умови вступу для іноземців.
Туринському університету «всього лише» 600 років. До нього в 1088 році був відкритий найперший вищий навчальний заклад в Італії та Європі - університет Болоньї, і сьогодні знаменитий своєю кафедрою права. У XII-XIII століттях в Італії з'являються відома Школа медицини в Салерно, університети в Модені, Падуї, Неаполі, Сієнні.
Орієнтуючись на можливості працевлаштування, які вищі на багатій півночі Італії, ніж на півдні та в центрі (показник зайнятості серед молоді на півночі - 82,6%, а на півдні - 59,2% - дані Держстату Італії за 2005 рік), я обрала Турин, який є також великим культурним центром.
В агентстві з перекладів, одному з тих, що розташовані неподалік від посольств, взялися не лише перекласти італійською мої документи, а й підготувати всю практику для посольства. Практика виявилася нескладною: переклад і міністерський штамп для атестата та диплома. Все це за ціною цілком доступною навіть для скромних доходів моєї родини. Заяву про бажання вступити до університету Турина було надіслано, документи на отримання студентської візи подані. Очікування відповіді, підготовка формальностей зайняли кілька місяців. На щастя, в одного з моїх колег виявилася знайома італійка в передмісті Турина, яка й прихистила мене на перших порах.
Через перипетії під час поїздки в тісній «газелі» я приїхала на день пізніше вступних іспитів (вони передбачені лише для іноземців і складаються з диктанту з італійської мови та співбесіди із загальної культури). Довелося довго пояснюватися із секретаріатом - мої зусилля з вивчення італійської перед від'їздом (курси, приватні уроки, самовчитель) виявилися недостатніми для обговорення бюрократичних тонкощів, допомогла ж інтернаціональна англійська. Нарешті, мені призначили «переіспит». У день іспиту я була не одна - наша багатонаціональна групка «запізнілих» чудово відображала пропорційне співвідношення між студентами-іноземцями. За даними італійського Міністерства освіти, у вишах Апеннінського півострова навчаються близько 35 тис. іноземних студентів, і більша їх частина (46%) - громадяни європейських країн, що не входять до складу Євросоюзу. Серед них переважну більшість становлять албанці та румуни, «привілейовані» в отриманні віз. Майже всі ми, «переіскладачі», вступали на факультет іноземних мов, що теж типово: близько 40% «прибульців» обирає іноземну мову, 35% - літературний, 20% - наукові факультети, 18% і 12% - економіку і право.
Іспит пройшов успішно, і вже за тиждень ми разом з усіма могли розпочати навчальний рік. На жаль, нікому було влаштувати нам «присвяту в студенти» за давнім звичаєм студентського братства. В Італії воно називається «Гольярдія» - на ім'я найпершого «бешкетника» із Сорбонни, знаменитого філософа П'єра Абеляра.
Сучасні «Гольярдії» влаштовані за тим самим принципом, що й 700 років тому: кожен університет має свій орден, голову, суворий ієрархічний устрій. Існування Гольярдії абсолютно необхідне для традиційних студентських свят: свята першокурсника і свята випускника. Перше відбувається на початку листопада, коли в університеті починаються лекції. Вранці першокурсники «здійснюють набіг» на свою колишню школу і «звільняють» учнів останнього року, забираючи їх з уроків на гуляння, які зазвичай закінчуються грандіозною вечіркою у Голови ордену, де першокурсників чекає посвята в студенти. За традицією першокурсник до посвяти - «нечиста тварина», яку, перш ніж ввести в пристойне студентське товариство, потрібно «очистити». З цією метою «брати» щедро пригощають новачка вином і сольовим розчином. Після неминучого «очищення» новачок приймає поздоровлення (якщо може) зі вступом до лав студентів.
Перед початком курсів першокурсникам доведеться пройти кілька менш розважальних, але важливих процедур: заплатити за вступ (символічний внесок для всіх - близько €20) і подати документи на стипендію (довідка про склад і дохід родини). Останні мають бути перекладені та завірені печаткою відповідного міністерства в країні від'їзду. Університет складає списки на основі доходу та успішності студента. «Бідні відмінники» мають шанс отримати до €2.600 на рік, гуртожиток і суттєві знижки на обіди в їдальні. Якщо ж студент «надто багатий» або печатки на документах «не ті» (як сталося зі мною на першому курсі), плата за навчання становитиме приблизно €1.500 на рік.
«Співжиття» наше з італійкою згодом не склалося: дівчина не хотіла прибирати, холодильник поділили на дві мілітаризовані зони, дратувалася через гостей (деякі італійці зовсім не такі відкриті й привітні, як стверджує вищезгаданий симпатичний міф). Крім того, центральна зона, яка здавалася елітною, виявилася суцільно заселеною кримінальним елементом, тож до зими повертатися додому після восьмої вечора стало небезпечно. Згодом, підшукуючи житло, мені довелося побачити неймовірні умови, – наприклад, 10 осіб у невеликій трикімнатній квартирі (економія, звісно, очевидна). Зрештою, я оселилася зі студенткою-болгаркою у просторій однокімнатній квартирі у зручному районі, і на ґрунті спільного слов'янського коріння в нас виросла міцна дружба.
Паралельно постало питання про підробіток. На жаль, в Італії один із найвищих показників безробіття серед молоді: 24% при середньоєвропейських 16%. Зрозуміло, багато студентів-іноземців на ринку праці перебувають у категорії неконкурентоспроможних, насамперед через недостатнє знання мови (щоправда, через рік-два перебування це перестає бути проблемою). Або через проблеми з документами - вид на проживання для учнів дають лише на рік. Спочатку нові друзі-знайомі підшукали мені звичайні бебі-ситінг і допомогу по господарству в сім'ях, а потім знайшлася і справжня робота в книжковому магазині, де, до речі, я познайомилася з усіма «принадами» нетипового контракту.
У грудні-січні настає пора складати навчальний план на рік. Кожен студент обирає з рекомендованої програми курси, які його цікавлять. Серед обов'язкових на нашому факультеті - профілюючі мови (дві) та відповідні літератури, інформатика і практика. На вибір - загальнорозвиваючі гуманітарні дисципліни. Більша частина навчального процесу залишена на самостійне вивчення. Існує й мінімум іспитів, які потрібно скласти за рік, але зазвичай місцевий студент в «автономному плаванні» розхолоджується і ходить у вічних бурсаках років шість-сім. Однак скласти шість-сім іспитів за рік - цілком під силу. І хто зацікавлений у якнайшвидшому отриманні диплома, без проблем вкладається в болонську систему, що стала загальноєвропейською: три роки + два роки + (два роки) = бакалавр + спеціаліст + (доктор). Мені, яка пройшла архаїчну систему пострадянського вишу, створені для навчання умови видалися райськими - студенти можуть користуватися безкоштовним Інтернетом, електронними бібліотечними каталогами, лінгвістичними лабораторіями, де можна дивитися фільми й телепрограми мовою, яку вивчають.
При факультетах іноземних мов з'являються кафедри «нових» мов, які користуються зростаючим попитом завдяки інтенсивним економічним відносинам із новими країнами-партнерами. Дедалі більше студентів записується на арабську, китайську, російську, польську, сербсько-хорватську, румунську. Студентам-іноземцям дозволено (і навіть рекомендовано) обирати одним із профілюючих мов свою рідну (звісно, якщо є відповідна кафедра).
Багато хто віддає перевагу вивченню іноземних мов «на виїзді». Уже багато років в Європі успішно діє програма обміну студентами «Еразмус». Між іншим, на наступні три роки створено програму, яка дозволяє 5.000 студентам з України, Молдови та Білорусі повчитися в університетах Європи. Для тих же, хто вже навчається за кордоном, із цього року фондів для участі в «Еразмус» не передбачено - усі квоти зайняті студентами з нових країн-членів ЄС.
Залишається варіант туризму або канікул у літній школі мови. Улюбленими місцями відпочинку (і навчання) італійських студентів є Іспанія, Греція, Франція, Ірландія. Багато хто влітку планує відвідати Єгипет, Марокко та Туніс, а серед «відкриттів» останніх років - Прага та Будапешт. Завдяки активності дисконтних авіакомпаній поїздка на інший кінець континенту може коштувати лише кілька десятків євро, якщо не менше.
Розваг же «вдома» в Італії також вистачає. Останнім часом прокотився бум на латиноамериканські танці, на дискотеках по четвергах вхід для студентів безкоштовний, по понеділках - знижки в кіно.
Наблизившись до написання дипломної, я обрала тему з української літератури. Треба сказати, що наша країна відома в Італії здебільшого завдяки Чорнобилю та Андрію Шевченку, тож просвітницької роботи вистачило б на багато десятків дипломних. Тим не менш, в Італії успішно працює Асоціація україністів, різні культурні організації, при кількох великих університетах відкриті кафедри української мови. Італійською ж стороною підтримується культурний центр, який організовує курси та сертифікацію з італійської мови, створена кафедра італійської мови при Львівському університеті.
У будь-якому разі, інтерес до України в Італії не вичерпується пошуками нових гравців для футбольних клубів чи блакитнооких наречених. Наші ж молоді, талановиті та енергійні люди не повинні скидати з рахунку можливість навчатися за кордоном, а прагнути розширювати свій кругозір, використовувати нові перспективи для свого майбутнього. Ця можливість, як показує мій досвід, - цілком реальна і залежить лише від поінформованості, бажання та наполегливості.