Як зазначає Swissinfo.ch, питання освіти та культури знаходяться у Швейцарії у винятковому віданні кантонів, суб'єктів федерації, тому системи освіти в різних кантонах можуть значно відрізнятися одна від одної, у тому числі й у сфері формату вивчення мов. До останнього часу різні кантони наказували своїм школам вивчати як другу мову не лише одну з національних мов, але й англійську.
Тепер міністр внутрішніх справ Швейцарії Ален Берсе звернувся до кантонів з фактичним ультиматумом: у всіх кантонах друга мова має бути однією з національних, тобто, умовно кажучи, у німецькомовному кантоні в школах другою мовою має бути французька або італійська, а у франкомовних кантонах – німецька або італійська. У будь-якому разі, попереджає міністр, кантони повинні самі, і якомога швидше, виробити єдиний формат вивчення мов у школах з ухилом на підтримку мовної національної єдності Швейцарії. В іншому випадку федеральний центр припише це кантонам шляхом ухвалення відповідного закону – на що він має повне право.
Нещодавно Ален Берсе представив у Берні на спеціальній прес-конференції три різні проєкти такого закону різного ступеня суворості, запропонувавши кантонам до жовтня 2016 року висловити свою думку щодо них. Міністр підтвердив, що у Швейцарії діє система федералізму з опорою на принцип презумпції компетенції кантонів, і що Берн із задоволенням відмовився б від необхідності диктувати щось суб'єктам федерації.
«Наразі існує, прийнята, щоправда, не всіма кантонами, стратегія, яка передбачає вивчення з третього класу школи першої іноземної, а з п'ятого класу – другої іноземної. Одна з цих мов має бути національною (Landessprache) мовою Швейцарії. Федеральний центр не втручатиметься, якщо всі кантони запровадять у себе таке рішення».
Однак поки що деякі кантони, а саме Ааргау, Аппенцелль-Внутрішній та Урі не реалізували у себе цей формат, а в кантоні Тургау зараз готують законопроєкт, що передбачає перенесення початку вивчення французької мови чи не на рівень старшої школи. Ще в чотирьох кантонах, серед них і в кантоні Цюрих, готуються до винесення на голосування народні законодавчі ініціативи, які вимагають залишити на рівні молодшої школи (приблизно 1-5 класи) лише одну іноземну мову.
У порушених мовною проблематикою кантонах «ультиматум» швейцарського міністра культури викликав здебільшого негативну реакцію. Там побоюються, що ухвалення федеральним центром «мовного закону» може спровокувати проведення референдуму. Нагадаємо, що у Швейцарії з її прямою демократією будь-які закони, навіть ухвалені парламентом або урядом, можуть бути винесені на загальнонаціональний плебісцит і відхилені.
Кантони побоюються, що проведення голосування з мовного питання може внести в настільки тонку й непросту проблематику непотрібний ступінь ажіотажу, зробити мовну проблему об'єктом політичних спекуляцій, що здатне надзвичайно негативно позначитися на лінгвістичному світі, яким Швейцарія славиться на весь світ. У пресі, однак, позиція Алена Берсе оцінюється, скоріше, з позитивного боку.
«Стратегія, яка передбачає вивчення з 3-го класу школи першої іноземної, а 5-го класу – другої іноземної, причому одна з цих мов має бути національною мовою, була прийнята ще в 2004 році. З тих пір кантони так і не змогли дійти спільної думки щодо формату вивчення мов у школах, і це абсолютно контрпродуктивно», – пише, зокрема, газета «Der Bund», що виходить у Берні.
«По-перше, при зміні місця проживання школярі стикаються часом з необхідністю повністю змінити свій навчальний план, а по-друге, коли «в кантонах згоди немає», під загрозою опиняється національна єдність. Наявність у країні чотирьох національних мов давно стала вітриною Швейцарії, базисним елементом швейцарської національної ідентичності.
Про панівний у країні мовний світ прийнято з гордістю розповідати іноземним гостям. Однак насправді цей мовний світ не є якоюсь само собою зрозумілою річчю, тому що, як правило, мова – це скоріше фактор роз'єднувальний, ніж об'єднувальний. І в історії тому є безліч прикладів.
І якщо у Швейцарії лінгвістичне різноманіття стало не джерелом міжрегіональної, як у Бельгії, ворожнечі, а субстратом, на якому виростає національна єдність, то дякувати за це треба раціональний підхід до цього питання самих регіонів, тобто кантонів. І в цьому сенсі федеральний центр не тільки може, але й просто зобов'язаний втрутитися, особливо якщо він бачить, що на кону стоїть головне, а саме принцип єдності в різноманітті, на якому будується сучасна Швейцарія», – резюмує газета «Der Bund».
У Швейцарії розрізняють «національні мови» («Landessprache») та «офіційні мови» («Amtssprache»). У першому випадку акцент робиться на мові як на факторі культурному та фольклорному, а тому до числа «національних мов» належать німецька, французька, італійська та ретороманська. У другому випадку смисловий акцент припадає на мови як інструмент діловодства та бюрократії. Тому до офіційних мов належать лише німецька, французька, італійська. Саме цими мовами йдуть дебати у федеральному парламенті, і лише з цих і на ці мови перекладається, наприклад, усе федеральне законодавство.
Ретороманська може використовуватися як офіційна, але в обмеженому масштабі – тільки там і в тому випадку, де йдеться про спілкування з людьми, для яких ця мова рідна. Іншими словами, ретороманська є «офіційною мовою» регіонального значення. Поняття «державна мова», всупереч поширеній помилці, у Швейцарії немає.