Тим часом російські законодавці готують папір, який відкриє можливість приймати до складу країни нові території. Про те, що найближчим часом відбуватиметься з Кримом та його мешканцями, «Лента.ру» поговорила з експертом у галузі розв'язання конфліктів Наталією Мірімановою.
Наталія Міріманова – експерт і практик у сфері трансформації конфліктів та миротворчості. Вона понад 20 років працює в різних регіонах Росії, на Південному Кавказі, в Центральній Азії, Молдові, країнах колишньої Югославії; співпрацювала з ООН, ОБСЄ, «Міжнародною Тривогою» та іншими глобальними організаціями. В останні роки Міріманова досліджувала ситуацію в Україні та Криму – вона співдиректор проєкту «Кримський політичний діалог». Себе Наталія Міріманова називає людиною, яка стоїть «між сторонами».
У розмові з «Лентою.ру» Міріманова заявила, що в Криму за останні 20 років було чимало сварок між татарами та «слов'янами», однак до гострих конфліктів вони ніколи не призводили. Погіршення ситуації Міріманова, явно симпатизуючи проросійському прем'єр-міністру автономії Сергію Аксьонову, пов'язує виключно з втручанням РФ. На її думку, поділ суспільства, закріплений референдумом, стане «поганим стартом для початку нового життя»: противники референдуму, швидше за все, не поїдуть; а якщо будуть змушені покинути республіку, це доведеться вважати етнічним та політичним «чищенням». Як би там не було, підсумовує Міріманова, зараз головне – запобігти війні.
– Чим, на вашу думку, небезпечна сьогоднішня ситуація в Криму?
– В аналізі політичної ситуації в Криму переважають геополітичні категорії. Але оскільки я досить добре знаю ситуацію зсередини, тобто на кримському рівні, то, мабуть, було б важливо поговорити саме про це. Насамперед, нинішня криза в Криму інспірована ззовні. Найрадикальнішу роль у цьому, звісно ж, відіграла Росія з її брязканням зброєю та реальною присутністю в Криму, на відміну від вигаданої навали так званих «бандерівців», які так до Криму й не дісталися. Я взагалі сумніваюся, що вони туди збиралися.
Для Криму ця конфліктна ситуація досить нехарактерна: Крим – суспільство сонне, спокійне. Криз там за останні 20 років було багато – більшість із них була пов'язана з протистоянням між кримськими татарами та, умовно кажучи, слов'янами. Є такий термін у Криму – «слов'яни». Ним позначають тих, хто не належить до кримських татар, навіть греків та вірмен. Так ось, усі конфлікти між місцевим населенням відбувалися з дуже конкретних причин – бізнес, земля. Завжди все вирішувалося дуже швидко, спокійно, без жертв. Крим, як і вся Україна в цілому, це культура компромісу. Можливо, не завжди прозорого, з якимись закулісними домовленостями, але цінність підтримання спокою та миру завжди була на першому місці. І ось за останній час ця політична система компромісу абсолютно зруйнувалася.
А ми, наприклад, можемо простежити еволюцію питань референдуму, за якими чітко видно, що без зовнішнього тиску тут не обійшлося. Спочатку розмова йшла про розширення статусу автономії, про що, власне, мої кримські колеги різного спрямування, і передусім – з російського політичного сектору, говорили й раніше. Деякі мітингували, але це були нечисленні зібрання людей. Навіть нинішній прем'єр Сергій Аксьонов, якого я добре знаю, позиціонував себе як захисника інтересів російського та російськомовного населення в Криму – у складі України. Тобто завжди розмова йшла про розширення прав повноважень, про перетворення на реальну автономію, але не можна сказати, що Київ та Сімферополь активно цю тему опрацьовували. Те, як стрімко змінилося формулювання питання, показує, що це вже не кримський формат.
– Ви сказали, що особисто знаєте Сергія Аксьонова. Про нього ходить безліч різних чуток, а що ви можете про нього сказати?
– Я знаю Сергія як лідера партії «Російська єдність», яка на минулих виборах набрала лише три відсотки. Це одна з дуже маленьких російських партій у Криму – деякі з них навіть ніколи не були парламентськими. З Аксьоновим та ще кількома парламентарями з різних фракцій ми були в Південному Тиролі, Альто-Адіджі – це автономна провінція в Італії, спірна територія між Австрією та Італією. Ми їздили туди подивитися, як живе ця автономія, це було в листопаді 2012 року. Сергій здався мені людиною практичною і дуже діловою. Основне завдання Аксьонова полягало в тому, щоб привезти щось у Крим, якийсь досвід, причому досвід практичний – він дивився, як в італійській автономії влаштовано переробку сміття, як у них розвивається господарство яблуневих садів тощо.
Він уявлявся мені людиною, націленою на те, щоб розвивати реальні умови життя людей, які є його електоратом. В даному випадку росіян. Тут я повинна сказати, що знаменна подія сталася 26 лютого, коли росіяни та татари зійшлися буквально стінка на стінку у дворі кримського парламенту. І тоді Сергій Аксьонов як лідер російської громади та Рефат Чубаров як лідер кримськотатарської громади розвели цих людей майже що фізично. Ці дві людини розвели людей – і пішли домовлятися. І в той момент я подумала: все-таки кримська схема працює. А далі події стали розвиватися не за кримською схемою: наступного дня будівлю парламенту захопили озброєні люди, і почалося прийняття рішень парламентом без присутності деяких парламентарів та ЗМІ. Кримські способи розв'язання конфліктів закінчилися.
– Ви припускаєте, що заборона на в'їзд для українських журналістів та міжнародних спостерігачів у Крим інспірована російською владою – і Аксьонов до цього жодного відношення не має?
– Безумовно, це інспіровано Росією, у мене навіть немає сумнівів у цьому. Я не знаю про ту роль, яку відіграють сьогоднішні кримські власті, але те, що вони не цілком самостійні – очевидно.
– А які докази ви можете навести?
– Тут взагалі дуже складно з доказовою базою. Як ви бачите, є маса інформації в інтернеті. Я завжди перевіряю і перевіряю інформацію, дивлюся новини англійські, французькі, телефоную з людьми, у мене є інформація з перших рук.
– Якщо не секрет, що це за люди?
– Зовсім різні. Звісно, не перші особи, але вони добре обізнані про ситуацію і, власне, там живуть. Вони виходять на вулицю і бачать, як і що відбувається. Колеги з російського політичного сектору говорять про те, що російські військові в Криму – тільки з числа тих, які приписані до баз за договором. Їх опоненти, а також англійські та французькі ЗМІ, повідомляли про 15 тисяч військових на додаток до тих, що на базах. У будь-якому випадку, те, що озброєні люди у формі без розпізнавальних знаків, в яких впізнаються хлопці з Росії, ходять по території Криму, а не знаходяться на базах, є порушенням договору між Росією та Україною…
– Вибачте, але якщо ви добре знайомі з Сергієм Аксьоновим, то чому б вам не зателефонувати йому і не дізнатися, що відбувається в Криму, чому туди не пускають журналістів і хто дозволяє російським військам безперешкодно пересуватися територією?
– Зараз, на жаль, все знаходиться на такому рівні, що потрібно думати про те, як би нікому не нашкодити, тому що виключити можливість кровопролиття в Криму не можна. Якби я була впевнена в тому, що все, що відбувається – кримська схема, то я б знала, як діяти.
– Але ви впевнені, що все, що відбувається в Криму – російська схема?
– Так. До самого останнього часу ніяких розмов про вихід Криму зі складу України не було. Той же голова кримського парламенту і всі депутати завжди підкреслювали, що розмова йде тільки про автономію у складі України. Я розумію, що змінюються політичні пристрасті, еволюціонують погляди. Але такий стрімкий розвиток подій наводить мене – і не тільки мене – на думки про те, що тут не обійшлося без зовнішнього впливу. Крім того, я знаю, що кримському парламенту було зроблено пропозицію з Москви і надані якісь гарантії. І, звісно, це рішення про введення військ Ради Федерації я розцінюю як фактор зовнішнього втручання та тиску.
Подивіться самі: у 2004 році до влади прийшов «бандерівець Ющенко», назвемо його так. І нічого, жодних рухів на захист російського населення в Криму не було. Жодних розмов про сецесію, відторгнення Криму не було – незважаючи на те, що змінювалася влада і були при владі і націоналісти, і інтернаціоналісти. Я розумію, що київські події та супутня атрибутика – «Правий сектор», Олег Тягнибок, який говорив про те, що ліквідує кримську автономію (але хто ж сприймав всерйоз його висловлювання при десятивідсотковій підтримці?) – вплинули на думку російських людей у Криму, актуалізували страхи.
При цьому над їх сприйняттям дійсності працювали медійні технології: більшість російського населення дивиться російські телеканали, а зараз українські канали в Криму і зовсім блоковані. Російське телебачення постійно розповідає про небезпеки, які чекають російськомовне населення в Криму, якщо доступ до Криму отримають «бандерівці», такий збірний образ всього найжахливішого, та ще й такого, що говорить українською.
Але я повинна вам сказати, що за всіма найостаннішими соціологічними опитуваннями ніколи відсоток кримчан, які теоретично бажали приєднання Криму до Росії, не становив 40%.
Рішення про приєднання Криму до Росії, а в результаті референдуму зараз, на жаль, ніхто не сумнівається, ніколи не буде визнано Києвом і не буде визнано міжнародною спільнотою. Це означає, що утворюється певний юридичний вакуум, який може бути заповнений різними способами. Неминучі санкції щодо Москви, оскільки немає жодного реального аргументу на користь введення військ: «бандерівці» в Криму – річ настільки ж міфічна, як і ядерні об'єкти в Іраку.
У Криму не вбили жодного росіянина, не закрили жодної російської школи. Тут ситуація навіть у чомусь складніша, ніж у випадку з Абхазією та Південною Осетією, через яку Росія також зазнала репутаційних втрат. Але там все-таки була війна. Будь-яка дискримінація росіян у Криму повністю відсутня – там українських шкіл шість, а російських – 600. Я нещодавно проводила дослідження для верховного комісара ОБСЄ з нацменшин щодо представленості в органах державної влади раніше депортованих народів – кримських татар, греків, вірмен.
Оскільки в Україні немає статистики за національною ознакою, я все рахувала вручну за прізвищами і за кожну цифру відповідаю. Отже, у всьому Криму один голова району – кримський татарин, мер міста – один кримський татарин, всі інші – «слов'яни», і в переважній більшості з Партії регіонів. У судах та прокуратурі – 90% російського штату.
– То чим, на вашу думку, небезпечний референдум?
– Референдум як такий нічим не небезпечний, це нормальна демократична форма. Але референдуми з таких серйозних питань проводяться після довгих років консультацій та переговорів – з центром, всередині, з різними групами, зі створенням різного роду подушок безпеки на випадок відділення і на випадок не відділення. А в Криму ситуація від цього максимально далека і загрожує кровопролиттям та конфліктом. Крім того, розділення суспільства приблизно навпіл – це неабиякий розкол, і просто сподіватися на те, що противники референдуму змиряться і поїдуть, не можна. А якщо вони будуть змушені покинути Крим, це буде називатися «чисткою», етнічною та політичною. Поганий старт для початку нового життя.
– Хто, на вашу думку, може цей конфлікт запобігти?
– Тільки одна людина з Кремля.
Розмовляла Світлана РЕЙТЕР,
«Лента.Ру».