Невідомо, хто першим пустив гуляти світом влучне визначення «Войцех з викруткою», однак воно виражає саму суть цих побоювань: ось зараз на європейський Захід ринуть сотні тисяч і мільйони робітників зі Східної Європи. Може, не таких умілих і висококваліфікованих, зате дешевих, готових працювати за третину заробітної плати, без соціальних гарантій і пенсійних відрахувань. Робочі місця німців, французів, італійців опиняться під загрозою, економіки західних країн, «підсаджені на голку» дешевої робочої сили, потраплять у залежність від цього потоку, а безробіття, і без того досягало в той час у середньому по ЄС солідної цифри у 12%, спрямує вгору, до нових рекордів...
Сьогодні, після трьох років, що минули після «великого вибуху», всі ці страхи та побоювання видаються здебільшого абсолютно безпідставними. Хоча країни «старого» Євросоюзу подбали про те, щоб із самого початку спорудити на шляху трудової міграції «Войцехів» зі Сходу перешкоду у вигляді семирічної заборони на роботу на своїй території для жителів країн-новачків, однак цей захід виявився, за великим рахунком, зовсім не потрібним.
Праві були Великобританія та Ірландія, які не приєдналися до цієї заборони: хоча туди ринули тисячі й тисячі готових працювати буквально за копійки мігрантів, однак більшість із них, не маючи скільки-небудь серйозної кваліфікації, спромоглася зайняти лише ті робочі місця, від яких із презирством відверталися місцеві: сміттярі, різнороби, доглядальниці.
Водночас, Сполучене Королівство та Зелена республіка змогли «зняти вершки» у вигляді висококваліфікованої меншини: польські архітектори, чеські медики, латвійські та литовські інженери з дипломами найкращих вишів колишнього СРСР, з досвідом роботи, осіли в цих країнах і за минулі три роки цілком тут освоїлися. Місцевим вони зовсім не заважають. Річ у тім, що структура безробіття на Заході зумовлена постіндустріальним характером розвитку більшості європейських країн: пропозиція низькокваліфікованої робочої сили справді превалює над попитом, у той час як за висококваліфікованими кадрами йде справжнє полювання, їх катастрофічно не вистачає на те ж обслуговування котельного обладнання або в автосервісі. Тож «Войцехи з ноутбуками», на відміну від своїх побратимів з викрутками, зовсім не становлять конкуренцію британським та ірландським колегам – місць вистачає на всіх.
Мешканці Німеччини, згідно з соціологічними опитуваннями трирічної давності, більше за інших боялися напливу робочої сили з країн Східної Європи – вже хоча б тому, що мали можливість на власні очі спостерігати, як тисячі нелегальних будівельників із Польщі буквально наводнили ФРН ще задовго до приєднання Польської Республіки до ЄС, позбавляючи роботи місцевих і знижуючи не лише ціни на трудовому ринку, а й якість виконуваної роботи. Однак сьогодні, коли після приходу до влади Великої коаліції Ангели Меркель, рівень безробіття в країні скоротився всього лише за півтора року майже на третину, з 5 млн осіб до 3,5 млн, ці страхи трохи вщухли і на перший план вийшли зовсім інші побоювання: боязнь запізнитися, втратити ті можливості, якими повною мірою скористалися ті, хто не приєднався до заборони на роботу, Ірландія та Британія.
Адже ситуація з кваліфікованими спеціалістами в Німеччині, як і раніше, залишається напруженою. Наприклад, років п'ять тому саме Карлсруе, а не Дубліну, всі пророкували звання «нової Силіконової долини» – однак ірландці, з їх м'яким трудовим законодавством, перехопили потік інформатиків та програмістів зі Сходу і тепер ця галузь успішно розвивається «під сінню квітки конюшини», у той час як із Німеччини їдуть у пошуках кращого заробітку власні спеціалісти – за іронією долі, в основному саме в Силіконову долину та Ірландію.
Не краще справи йдуть і в медицині: тільки в німецьких лікарнях, за офіційними даними, пустують понад 15 тис. місць лікарів, а ситуація із середнім медперсоналом просто катастрофічна: хороша медсестра нині на вагу золота. І знову картина цілком ясна: у результаті складної гри на зниження тарифів заробітної плати, затіяної лікарняними касами, німецькі медики (особливо молоді люди, випускники вишів) не поспішають підшукувати собі місця на батьківщині – більшість із них вирушає в ближнє та дальнє зарубіжжя. У Данії, де середня зарплата лікаря втричі (!) вища за середню по ФРН, цілі лікарні виявляються укомплектовані німцями – а місцевим колегам все одно вистачає робочих місць. У самій же Німеччині ці місця залишаються незайнятими – їх би із задоволенням заповнили «Войцехи в білих халатах» із країн-новачків ЄС: їхні зарплати на батьківщині вп'ятеро нижчі за німецькі... Але заважає заборона.
Недивно, що на тлі подібних проблем у Німеччині все гучніше лунають голоси тих, хто вимагає хоча б частково зняти споруджені три роки тому перепони і відкрити обійми спеціалістам зі Сходу. Тим не менш, страх перед «Войцехом з викруткою», як і раніше, залишається сильним, так що молодший партнер по Великій коаліції, Соціал-демократична партія, виступила з пропозицією запровадити для потенційних робочих мігрантів із країн Східної Європи спеціальну бальну шкалу, що нагадує модель прийняття емігрантів у США та Канаді: передбачається, що таким чином на рік до ФРН зможуть потрапляти від 20 до 30 тис. спеціалістів різних напрямків, яких відбиратимуть та оцінюватимуть залежно від їхньої кваліфікації та віку.
Як заявив в інтерв'ю газеті «Франкфуртер Рундшау» один із провідних експертів СДПН, депутат Бундестагу Дітер Віфільшпютц, його партія має намір офіційно внести цю пропозицію на розгляд уряду та Бундестагу вже у вересні. Водночас їхні колеги по правлячій коаліції, християнські демократи, вважають подібні ідеї неефективними та застарілими. Як зауважив у відповідь віце-спікер фракції ХДС у Бундестазі Вольфганг Босбах, спроба запровадити систему балів для трудових мігрантів була здійснена ще близько семи років тому, однак провалилася: прийнятий німецьким парламентом закон про «зелені картки» виявився нежиттєздатним і не привернув до Німеччини скільки-небудь помітної кількості кваліфікованих працівників. Примітно, що власник однієї з аахенських комп'ютерних фірм, першим у країні прийнявши на роботу фахівця-інформатика з Індії (про це сім років тому писали багато газет), через рік його звільнив. Не тому, що той погано працював, а тому, що через погано продуманий закон утримувати його виявилося дорожчим, ніж цілий відділ.
Як зазначає Росбалт, ситуація в Німеччині типова для країн Західної Європи: за винятком все тих же Великобританії та Ірландії, тутешні трудові законодавства давно потребують модернізації – принаймні, в тому, що стосується кваліфікованих фахівців. Поки ж страх перед «Войцехом з викруткою» призвів лише до того, що об'єктивний процес «витоку мізків» з бідніших країн ЄС абсолютну більшість країн Західної Європи просто не зачепив. Як показує статистика, випускники польських, чеських, словацьких, прибалтійських вишів все одно воліють не залишатися на батьківщині, де в їхніх послугах не потребують, а платять мало – але їхній потік оминає західноєвропейські держави стороною, прямуючи на Британські острови, або ще далі – за Атлантичний океан.