Європейські лідери не раз висловлювали Албанії подяку за її підтримку. Так, тодішній міністр закордонних справ Франції Юбер Ведрен ще під час свого візиту до Тирани у 2001 році просив албанський уряд «продовжити великий внесок у місію європейських держав у Косові, Македонії та Боснії», підкреслюючи спільність поглядів. Усе це дає надію Тирані підписати угоду з ЄС уже в 2005 році і вступити до Союзу в 2014-му. Але чи пройде намічене так гладко?
Інтеграція в ЄС - найбільший політичний проєкт в албанській історії і реальний шанс зробити небачений стрибок у розвитку стійкої демократичної системи і функціонуючої ринкової економіки. Однак історично зумовлена економічна та політична відсталість, внутрішня нестабільність і пережитий конфлікт у Південно-Східній Європі не дозволяють швидко здійснити амбітні плани Тирани.
Албанія з населенням у 3,4 млн осіб - одна з найкрасивіших, але бідних балканських країн. Батьківщина легендарного Скандербега, яка звільнилася від османського ярма і стала незалежною державою в 1913 році, отримала важку спадщину. Традиційна боротьба місцевих кланів, мусульманський радикалізм, традиції кровної помсти і бандитизм, бідність - це реалії сьогоднішньої Албанії.
З 1990 року в країні розвиваються ринкові відносини, але дохід на душу населення сьогодні в середньому становить €1.600 на рік. Офіційно безробіття сягає 15%, а насправді буває й удвічі більше. Албанський народ, скидаючи в 1991 році найзакритіший авторитарний комуністичний режим, що проіснував пів століття, сподівався, що країна швидко стане на шлях демократії та економічного відродження. Але разом із водою виплеснули і дитину - безумовні успіхи НРА в промисловості та освіті. Тому албанців чекало розчарування.
За короткий період були зруйновані заводи і фабрики, звільнені досвідчені фахівці, зупинився невеликий нафтовидобувний сектор, сільське господарство занепало (ліквідовані навіть теплиці, в яких вирощували овочі та квіти). У 1997 році більшість албанців, які вклали гроші у фінансові піраміди, втратили всі свої заощадження. Салі Беріша (лікар-кардіолог, професор, який очолив демократичну опозицію в 1990-х роках і став у 1992 році президентом Албанії) усіма силами прагнув утримати владу в країні, де почалися багатотисячні демонстрації. Він спробував звалити все на іноземних змовників, а також на колишнього голову держави Р. Алію («албанського Горбачова») і комуністів.
В умовах політичної плутанини в Албанії всі демократичні режими незбагненним чином швидко перетворюються на диктаторські. Так уже було в ХХ столітті з Александром Зогу, який спробував у 1925 році модернізувати Албанію, але через три роки став королем-диктатором. Так було з комуністом Енвером Ходжею (1945-1985), який, заплутавшись у політичних і міжнародних інтригах, став диктатором на десятиліття, зруйнувавши всі початкові завоювання албанського народу. Так сталося і з демократом С. Берішею, який спробував повернутися до диктаторської тактики, - арешти комуністів, заборони на свободу інформації та діяльність опозиції. У результаті країну вразила ще більша криза, почалися численні мітинги, які швидко переросли у повстання, що охопило всю країну. Ошукані банками вкладники, захопивши армійські склади, зайняли Тирану і утримували її протягом двох тижнів, а провінційні міста - значно довше. Припинити самознищення країни вдалося лише семитисячному контингенту військ ООН.
Перемогу на нових виборах здобули противники С. Беріші з соціалістичної партії, спадкоємиці Албанської партії праці, які отримали 53% голосів. Маючи більшість у Народних зборах, соціалісти - прем'єр-міністр, інтелектуал Фатос Нано і президент, відомий фізик Реджеп Мейдані - спробували вивести країну з кризи. Вони намагалися вирішити фінансову проблему, відродити економіку, відновити законність, прийняти нову конституцію, почати боротьбу з корупцією та багато іншого. Але навіть жорсткими методами стримати зростаючу хвилю злочинності та процвітання тіньової економіки їм не вдалося. Обидві партії опинилися в стані війни: на півночі зміцнилися демократи на чолі з С. Берішею, на півдні - соціалісти на чолі з Ф. Нано. Запекла внутрішньополітична боротьба, пов'язана з інтересами двох протиборчих кланів і регіонів, гальмувала всі реформи.
Процеси інтеграції Албанії в НАТО та ЄС стали рятівною метою і запорукою її майбутнього. Президент Альфред Мойсіу в 2004 році назвав інтеграцію «найвищим пріоритетом Албанії». Офіційна влада взяла на себе зобов'язання виправити становище відповідно до європейських норм і закликала громадян ретельно виконувати весь комплекс національного «Плану реформ на 2001-2010 роки» з підготовки до членства в європейських структурах.
Євросоюз з 1991 року надає значну допомогу Албанії. За 14 років він виділив їй €1.273,1 млн, з яких основна частина (?812,9 млн) була перерахована за програмою PHARE (1991-2000), а з 2001 року до теперішнього часу - за програмою CARDS. Значна частина перераховується як позики Європейським інвестиційним банком ($149 млн). Програми ЄС спільно з Радою Європи допомагають Албанії розвивати судову систему, покращувати роботу поліції, яка має боротися з організованою злочинністю та захищати громадян, діяльність митних служб, створити статистичні служби. Гроші витрачаються на вдосконалення енергетичних мереж, транспортних артерій, водопостачання, покращення життєвого рівня провінції тощо.
Албанія за останні роки досягла значного економічного зростання. Так, приріст промислового виробництва становив 7%, а інфляція знизилася до 4% на рік (у 1992 році - 226%). На розвиток сільського господарства ЄС виділив €120 млн, що сприяло створенню ринку сільськогосподарських земель. Ця галузь економіки, де приватний сектор перевищив 90%, має найбільші шанси для швидкого розвитку. Сьогодні понад 30 фірм виробляють екологічно чисті продукти, починаючи від оливкової олії до меду, сподіваючись найближчим часом стати їхнім постачальником до Європи. Однак Албанія поки що змушена спочатку імпортувати скляну тару з Італії, а потім, розливши оливкову олію, продавати її за кордон.
У 1991 році, після падіння комуністичного режиму, країна одразу прийшла в рух - хтось у пошуках заробітку попрямував до Тирани чи Дурреса, найбільшого порту країни, а понад мільйон албанців покинули батьківщину. Близько 750 тис. албанців працюють офіційно в сусідній Греції (ще 300 тис. - нелегально), приблизно 250 тис. - в Італії. Гроші, які вони переказують на батьківщину, становили у 2004 році близько ?1 млрд, майже половину національного бюджету. Почався повільний процес повернення людей, які хочуть застосувати свої знання та зароблені за кордоном гроші вдома. Знизилася нелегальна міграція через Адріатичне море.
Програми ЄС діють у сфері освіти, допомагають створенню громадянського суспільства та захисту прав людини. Вони сприяли сплеску законотворчої діяльності, в результаті якої були прийняті закони в усіх основних сферах проведення реформ.
Долучення до європейських цінностей відбувається також через засоби масової інформації. Албанське населення може дивитися італійське та грецьке телебачення, слухати Бі-бі-сі, «Німецьку хвилю», Міжнародне радіо Франції, «Вільну Європу», «Голос Америки». Європа допомагає у створенні програм для телебачення та радіо. Албанське радіо і телебачення мовлять в умовах жорсткої конкуренції з численними приватними компаніями, які наприкінці 1990-х виросли як гриби після дощу. Єдине обмеження - заборона партіям, релігійним групам та державним чиновникам мати приватні радіо- і телеканали. В Албанії виходять сім щоденних газет.
За останні роки Албанія відновила відносини з усіма сусідами, підписавши Пакт стабільності для Південно-Східної Європи. Особливі відносини складаються з Грецією. Грецькі інвестиції в Албанії перевищують €120 млн, створено 150 спільних підприємств. Тісна співпраця спостерігається в інфраструктурних проектах - будівництві доріг, електрифікації, водопостачанні, освіті та охороні здоров'я, які мають соціальну значущість, дозволять скоротити кількість емігрантів і спрямувати мрії деяких нащадків Скандербега про Велику Албанію в більш раціональне русло. Існує, однак, проблема ущемлення прав етнічних греків, незважаючи на те, що вони роблять суттєвий внесок в економіку самої Албанії.
Навесні 2004 року Європейська комісія прийняла резолюцію «Про виконання Албанією своїх зобов'язань», у якій вітався прогрес у справі формування плюралістичної демократії та держави на основі верховенства права і поваги до прав людини. Схвалювалися «безпрецедентні спроби налагодження міжпартійного діалогу та співпраці» як «альтернатива панівним дотепер рисам албанської політики - безперервній конфронтації та обструкціонізму». Основні зауваження стосувалися необхідності прискорення процесу реформ, посилення боротьби з організованою злочинністю, а також «деяких ділових кіл, що отримують прибуток» в умовах неефективної державної адміністрації, особливо поліції, податкової та митної служб; недоліків роботи прокуратури та судів. У резолюції говорилося, що «безглуздо штампувати один закон за одним, коли вони не виконуються належним чином». Європейська комісія поклала «спільну відповідальність» за проблеми та недоліки в Албанії на обидві провідні політичні партії. Вирішено було продовжити моніторинг проведення реформ у країні.
Парламентські вибори, що відбулися в липні 2005 року, розглядалися лідерами ЄС як основний іспит на атестат зрілості державних і політичних інститутів Албанії. ЄС виділив €1,5 млн на покращення албанської електоральної системи та створення цивільних реєстрів виборців. Напередодні виборів в Албанії відбувся восьмий раунд переговорів з ЄС, голова ОБСЄ відвідав Тирану, у травні пройшла молодіжна акція під девізом «Наше громадянство - наша Європа», у червні - акція за програмою боротьби з корупцією та організованою злочинністю у Південно-Східній Європі та інші акції, присвячені виборам.
У виборах, які відбулися вже вшосте після 1991 року, взяли участь понад 56% населення, брали участь 27 партій і коаліцій. Уперше прямим голосуванням було обрано 100 депутатів парламенту Албанії та ще 40 - за партійними списками. За ходом виборів спостерігали понад 3,5 тис. місцевих і 400 іноземних спостерігачів від ОБСЄ, Ради Європи та Європарламенту. Основним козирем правлячої соціалістичної партії на чолі з прем'єр-міністром Ф. Нано було значне економічне зростання в останні роки. Однак партія, що здобула перемогу, - Демократична партія на чолі з її лідером та екс-президентом С. Берішею, звинувачувала її в корупції та великих невдачах у боротьбі проти бідності. «Двері в ЄС і НАТО для нас відкриті, - заявляли вони. - Однак процес вступу Албанії до цих організацій блокується корупціонерами при владі». Під час безладів на виборах загинули три людини. Спостерігачі заявили про «неповну відповідність голосування демократичним стандартам».
В цілому минулі вибори не вплинули на ставлення лідерів ЄС до ідеї підписання угоди. Як і раніше, вони схиляються до думки, що включення таких країн, як Туреччина та Албанія, до ЄС дозволить Європі краще контролювати демографічні процеси на найближчі 100 років і долучити ісламську релігію до європейських цінностей. На думку самих албанців, «різноманітність культур, мов, традицій - це багатство нинішньої та майбутньої Європи». Однак серед більшості європейців зростає занепокоєння за свою безпеку в умовах існування «паралельних суспільств». Часто згадується приклад «багатонаціональної європейської держави» - Дунайської монархії, яка, розширюючись, імпортувала нестабільність і внутрішні конфлікти поглинених нею держав, що й призвело до її краху. Одна з мудрих албанських прислів'їв говорить: «Діти їдять кислі сливи, а оскома у батьків».