10\/3\/0<\/em><\/p>
Аналогом вітчизняних вишів у Німеччині є державні вищі навчальні заклади, які мають статус університету. Насамперед, це самі університети (Universitaeten), вищі медичні, педагогічні та теологічні навчальні заклади, а також школи мистецтв (Kunsthochschulen). Є ще прирівнювані до університетів об'єднані вищі школи (Gesamthochschulen). Вони поєднують як академічні, так і прикладні програми навчання. Неакадемічний сектор німецької вищої школи – це спеціальні вищі навчальні заклади (Fachhochschulen), що здійснюють підготовку прикладного характеру.<\/p>
Відповідно, випускникам німецьких вишів, які мають статус університету, присвоюються академічні ступені: спочатку дипломованого спеціаліста (Diplom-Ingeneur, Diplom-Mathematiker для тих, хто закінчив базовий курс технічного, економічного та природничо-математичного профілю) або магістра (Magister Artium, для тих, хто вивчав гуманітарні науки), потім, після закінчення додаткового циклу навчання, – доктора (Doktor – скорочено Dr. phil., Dr. jur., Dr. med.). Треба зазначити також, що в останні роки німецькі виші активно розпочали підготовку і за американськими програмами бакалавра (Bachelor) та магістра (Master). А ось випускникам спеціальних вищих навчальних закладів присвоюється лише диплом із зазначенням типу вишу (Diplom FH). Якщо вони хочуть мати університетський диплом, то зобов'язані ще доучуватися на старших курсах університету (у багатьох землях це дозволяється).<\/p>
Типи німецьких університетів<\/strong><\/p>
У сучасній німецькій системі вищої освіти представлені університети трьох типів. Перший – класичні «старі» університети, історія яких сягає корінням у Середньовіччя. Це Гейдельберзький університет, університети у Фрайбурзі, Тюбінгені та ряді інших міст. Спочатку до їх складу входили лише філософський, медичний та теологічний факультети. З плином часу додалися й інші напрями підготовки, але ці факультети залишилися провідними.<\/p>
Другий тип – це університети, які отримали свій статус у процесі перетворення технічних та інших галузевих вишів. Наприклад, вища технічна школа в Ганновері у 1968 році отримала статус технічного університету, а потім, у 1978 році, була перетворена на університет.<\/p>
До цієї групи належать також технічні університети (Technische Universitaeten) та прирівняні до них за статусом вищі технічні школи (Technische Hochschulen) в Аахені та Дармштадті. Межа між технічними університетами та просто університетами часто умовна: так, університет у Ростоці має технічний факультет, а, наприклад, у технічному університеті Кароло-Вільгельміна в Брауншвейгу є відділення гуманітарних та суспільних наук. Однак у цілому для цих університетів характерний дещо урізаний набір факультетів, що передбачає підготовку за технічними, природничо-математичними, економічними та медичними спеціальностями.<\/p>
Третій тип університетів – виші, що виникли в останні 30-40 років на піку стрімкого розвитку системи вищої освіти в Німеччині. Це Рурський університет у Бохумі, університети в Констанці, Регенсбурзі, Білефельді, інші нові університети та приватні виші. Всі вони (мабуть, за винятком університету в Бохумі) не можуть конкурувати з класичними за різноманітністю напрямів підготовки. Зате в них ведуться експерименти з впровадження сучасних методів навчання, вони часто мають кампуси, що в цілому не характерно для німецьких вишів. Хоча в шести невеликих приватних вишах навчається лише 0,1% від загальної кількості студентів університетів, всі вони визнані державою і непогано котируються у своїх областях. Вартість навчання становить близько DM6.000 за семестр.<\/p>
Об'єднані вищі школи<\/strong><\/p>
Об'єднані вищі школи є в Дуйсбурзі, Ессені, Вупперталі, Зігені, Падерборні та Касселі. У цих навчальних закладах є інтегровані курси для спільної підготовки спеціалістів прикладного та наукового профілів. Таким чином, об'єднані вищі школи пропонують «в одному флаконі» програми університетів та спеціальних вишів.<\/p>
Відбувається це наступним чином. Наприклад, у землі Північний Рейн-Вестфалія, де найбільше навчальних закладів такого типу, прийнята так звана Y-модель: на базовому етапі навчання (2 семестри) студенти займаються за єдиною для всього відділення програмою, а на етапі спеціалізації вони розділяються на два потоки, один з яких займається за скороченою програмою (6 семестрів), інший – за повною (8 семестрів). Навчання – як за коротким, так і за повним циклами – завершується складанням випускних іспитів та захистом дипломної роботи. Випускникам короткого циклу присвоюється Диплом I, повного циклу – Диплом II, еквівалент університетського диплома.<\/p>
До речі, до об'єднаних вищих навчальних закладів належить і заочний університет у Хагені. Цей дистанційний виш, де навчається майже 44 тисячі студентів, пропонує навчання за спеціальностями, що користуються найбільшим попитом: право, економіка, гуманітарні та соціальні науки. Він має понад 60 регіональних відділень та три навчальні центри – в Австрії, Угорщині та Швейцарії.<\/p>
Спеціальні вищі навчальні заклади<\/strong><\/p>
Fachhochschulen виникли на базі інженерних шкіл, аналогів наших професійних училищ. У 1976 році вони були включені в систему вищої освіти. Поступово їх рівень зростав: поряд із підготовкою спеціалістів вони стали займатися проведенням прикладних наукових досліджень, вимоги до професорсько-викладацького складу підвищилися. На даний час у Fachhochschulen навчається близько чверті всіх студентів. Виші цього типу готують спеціалістів 120 профілів: інженерів, економістів, дизайнерів та професіоналів в інших областях. Деякі – наприклад, економічний виш у Ройтлінгені – оцінюються навіть краще за деякі університети.<\/p>
Більшість спеціальних вузів невеликі – від однієї до п'яти тисяч студентів. Тому Fachhochschulen не так переповнені, як великі університети. Заняття проводяться з 25-30 студентами. Лише з найпрестижніших спеціальностей (наприклад, економіка підприємства) у семінарах можуть брати участь п'ятдесят і більше осіб.
Основний акцент робиться на практичних аспектах. Відповідно підбирається і професорсько-викладацький склад – це викладачі категорій С2 і С3, які мають великий досвід роботи за спеціальністю (не менше 5 років). Прикладний характер підготовки досягається також за рахунок введення семестрів виробничої практики (до речі, іноземні студенти можуть проходити її у своїй країні). Тематика курсових та дипломних робіт тісно пов'язана з практичними завданнями. Багато студентів виконують свої роботи за договором з підприємствами.
Кожен семестр завершується екзаменаційною сесією, а весь цикл навчання – складанням дипломних екзаменів. Випускникам присвоюється ступінь дипломованого спеціаліста із зазначенням типу вузу (Diplom FH). Деякі вузи цього типу, наприклад, спеціальна вища школа перекладачів у Магдебурзі, готують також бакалаврів. Зазначимо, що до іноземців, які вступають до Fachhochschule, висуваються ті самі вимоги, що й при вступі до університету.
Який університет кращий?
За даними рейтингів, технічні дисципліни краще вивчати в Аахені, Карлсруе, Дармштадті та Мюнхені. Економіку краще викладають у Мангаймі, Мюнхені та Кельні. Тим, хто прагне вивчати право, варто їхати до Пассау, Фрайбурга, Гейдельберга або Мюнстера.
Що стосується приватних вузів, то університет у Віттен-Гердеке спеціалізується на медицині, економіці та природничих науках. Три інших приватних вузи – Вища школа з підготовки керівників підприємств у Кобленці, Європейська бізнес-школа в Остріх-Вінкелі та Європейська вища економічна школа в Берліні – орієнтовані на підготовку фахівців для роботи на міжнародних ринках.
Обираючи університет, пам'ятайте, що багато з них переповнені. В середньому на одне навчальне місце в німецьких вузах припадає два студенти. Класичні університети перевантажені більше, ніж «нові». Типовою картиною для них є настільки переповнені аудиторії, що частина студентів змушена спостерігати лекцію за допомогою відеотрансляції в сусідньому приміщенні. Звісно, їхні студенти не можуть розраховувати на тісні контакти з викладачами та курування, тут менше можливостей брати участь у студентській науковій роботі, довгі черги до бібліотек.
Найбільші незручності відчувають студенти, які навчаються за найпопулярнішими напрямами підготовки з обмеженим прийомом та жорсткими квотами для іноземців – архітектурі, медицині, фармацевтиці, психології, біології, інформатиці, економіці та праву. На відповідних факультетах вузів Аахена, Бремена, Бонна, Франкфурта, Фрайбурга, Геттінгена, Гамбурга, Гейдельберга, Кельна, Марбурга, Мюнхена, Мюнстера, Тюбінгена та Вюрцбурга перевантаження найбільш відчутні. Умови навчання в Бамбергу, Клаусталі, Фленсбургу, Дуйсбургу, Грайфсвальді, Ільменау, Кайзерслаутерні, Галле-Віттенберзі та Трірі дещо кращі.
У східних землях вузи менш переповнені. Умови навчання та навчальна атмосфера тут сприятливіші, студенти знаходять більшу підтримку з боку викладачів, що позначається і на тривалості навчання. Однак проблемою багатьох вузів є застаріле обладнання, навчальні будівлі та гуртожитки, що не відповідають світовим стандартам.
Іноземні студенти почуваються комфортніше в університетах, де багато студентів з-за кордону. Серед них можна назвати Європейську вищу економічну школу в Берліні, міжнародний вуз у Ціттау, університет Фіадріна у Франкфурті-на-Одері. Багато іноземних студентів навчається в Берліні, Клаусталі, Гейдельберзі, Франкфурті-на-Майні, Аахені.