Як кажуть, ідея подарунка належала французькому письменнику та політичному діячеві Едуару Рене де Лабуле (1811-1883). А реалізувати ідею попросили його співвітчизника, відомого скульптора Фредеріка Огюста Бартольді (1834-1904). І тут можна застосувати відомий жарт: «А в нас із собою було». Тому що незадовго до тих подій Фредерік Бартольді пропонував правителю Єгипту Ісмаїлу-паші встановити на вході до Суецького каналу (у зв'язку з його відкриттям) гігантський маяк у вигляді скульптури жінки, що тримає факел. Ісмаїл-паша відмовився від дороговартісної споруди, а ідея скульптора стала в пригоді.
Каркас Статуї Свободи мав розрахувати Гюстав Ейфель (1832-1923). І в нього теж «із собою було». Тому що майже за 30 років до будівництва Статуї Свободи Густав Ейфель викупив у двох талановитих інженерів – Моріса Кехліна та Еміля Нуг'є проект металевої конструкції 300-метрової вежі. Залишалося лише пристосувати цей проект до конструкції цоколя висотою 47 м та самої фігури статуї, висота якої разом із факелом сягає 46 метрів.
Якби історія з пошуком відповідної натурниці не сталася насправді, то її слід було б вигадати. Бо Фредерік Бартольді знайшов для своєї справи не витончену француженку (яких, самі розумієте, у Парижі достатньо), а розумну та багату даму, колишню американську натурницю Ізабеллу Бойєр – вдову та спадкоємицю 22-мільйонного статку «короля швейних машинок» Ісаака Мерріта Зінгера.
Відповідно до домовленості між урядами французька сторона взяла на себе виготовлення статуї та її встановлення на відведеному місці в США, а американська сторона мала побудувати цоколь. «Бідна» Франція викрутилася і наскребла 2,25 млн франків; до Нью-Йорку Статуя Свободи, розібрана на 350 фрагментів, прибула 17 липня 1885 року.
Але уряд «багатих» Сполучених Штатів Америки відмовився фінансувати проект, і за справу взялися приватні особи. Одним із них став видавець Джозеф Пулітцер. Він придумав рекламний хід: оголосив конкурс на найкращий текст напису, який буде зображено на цоколі. А всі охочі взяти участь в обговоренні найкращого тексту мали внести благодійний внесок у розмірі не менше 1 долара.
Крім того, було влаштовано незвичайний аукціон – поети продавали свої раніше не опубліковані вірші. За умовами іншого конкурсу вірш, який зібрав найбільше коштів, буде розміщено на п'єдесталі. Так чи інакше, але шукана сума була зібрана.
Найкращим було визнано вірш «Новий Колос» (The New Colossus, 1883) відомої американської поетеси Емми Лазарус. Можна сказати, що заклик до свободи, яку уособлює статуя, був улюбленою темою поетеси. І тому «Новий Колос» був підготовлений усім ходом її недовгого життя:
Прийдіть до мене, свої втомлені натовпи,
Ті, що, як сміття, на берегах твоїх.
Нехай бідний, невезучий і бездомний,
Мріючий вдихнути ковток свободи,
Прийде на світ біля воріт моїх золотих...
Воно принесло 21 тисячу доларів, отримало перший приз і пізніше, у 1903 році, було закарбовано на бронзовій дошці всередині Статуї Свободи.
На церемонії відкриття були присутні одні чоловіки. Виняток зробили лише для восьмирічної доньки будівельника Панамського каналу Фердинанда Лессепса та дружини Бартольді. А під час урочистої промови на церемонії відкриття статуї президент США Гровер Клівленд сказав: «Ми завжди пам'ятатимемо, що Свобода обрала це місце своїм домом, і вівтар її ніколи не вкриє забуття».