Антон ВОРОНОВ: «Я вчився в The London Skills Institute на Oxford street. Пекельне пекло – велика кількість турків, індусів, іранців та інших гостей з колишніх колоній. Але атмосфера позитивна, всі один одного поважають і люблять. Щодо навчання – це як скрізь, а от відірватися було класно. Пам'ятаю, ми попивали в пабі Red Horse на Finsbury park station, де половину приміщення займала наша коледж-тусовка, а другу – замотані в залізні ланцюги та шкіру байкери. Наприкінці пиятики я вже братався з якимось волохатим чудовиськом і розповідав йому історії про свої пригоди. Ну і якщо хтось хоче по-справжньому зануритися в навчання – їдьте в місто Оксфорд. Місто університетів, і цим все сказано».
Аліна ЮГІНА: «Починала свої митарства в нью-йоркському Fashion Institute of Technology (Інститут моди та технологій). Навчалася там рік за студентською візою, на стипендію. Через всілякі імміграційні проблеми перемістилася в Канаду, де й перебуваю до сьогодні. Експромтом опинилася в університеті міста Галіфакса (St. Mary's University) на інженерному факультеті, який мені був абсолютно байдужий. Відмучилася на факультеті два роки (вільного художника в мені не змогла затоптати печатка креслень котлів утилізатора та з'єднань труб). Єдиний раз, коли я трохи підбадьорилася, – це на другорічному проекті робота: мною було втілено в життя механічного триголового пса Цербера, який їздив коридором і лякав усіх своїм виглядом. Великого вартового не оцінили. Я повністю розчарувалася у факультеті та житті й вирішила поїхати з провінції до Оттави. Тут вступила спочатку на архітектурний, а потім перевелася на промисловий дизайн (Carleton University). Фактично, знайшла себе та ідеальну професію».
Наталія НОЙНЕЦ: «Наприкінці четвертого курсу, навесні, до нас на лекцію завітала керівниця відділу зв'язків з громадськістю нашого Інституту туризму, прочитала кілька прізвищ за списком і попросила зайти до неї на перерві. Як виявилося пізніше, до списку потрапили ті, кого рекомендували викладачі з англійської мови. Нам запропонували провести літо в Греції в мережі готелів Grecotel, працювати з російськими туристами. Така практика була ідеальною. Звісно, всі погодилися. Ми пройшли співбесіду з представником готелю і восьмеро опинилися в Греції. Спочатку нас відправили працювати в ресторани. Мене – в буфет. Тут найголовніше – швидкість. Не можна залишити без свіжої шинки численних шанувальників «все включено». Бігати доводилося з кухні до залу постійно. За кілька днів моя кухонно-буфетна вахта закінчилася. Влилася «свіжа кров» – студенти з Польщі. Нас же перевели на ресепшн та guest relation (клієнтський відділ готелю). Це вже більш почесна та цікава робота. Але й нервова. Ресепшн – перша допомога на всі випадки життя. Ми повинні знати, як вирішувати всі питання і вже далі перерозподіляти їх між відділами в готелі. Цікаво, що туристи з різних країн сильно відрізняються: голландці дуже стильні і жодної скарги чи запитання, їх не видно і не чутно. Німцям плювати на зовнішність, у них мало скарг і дуже багато питань щодо екскурсій та роботи готелю. У росіян же більше скарг, ніж питань».
Кирило Давидов: «Для того щоб вступити до німецького коледжу, потрібно скласти чотири екзамени та отримати Abitur – державний атестат, з яким можна вступати до інституту чи університету. Іноземцю для складання Abitur спочатку доводиться відвідувати спеціальний коледж (Studienkolleg), щоб добрати недостатні два роки (у Німеччині в школі навчаються до 19 років, а не до 17). А заодно підтягнути німецьку, якщо це необхідно. У Studienkolleg Sachsen у Лейпцигу кілька факультетів, я навчався на економічному. Навчатися було простіше, ніж у нашій школі. Всі дисципліни дають зі знижкою на те, що студенти недостатньо добре володіють мовою, тобто лекції читають «надто доступно». Все пройдене багаторазово повторюється для закріплення матеріалу. Мабуть, це правильна методика. У мене з мовою проблем не було, тож навчання давалося легко, і залишалося багато вільного часу. Того ж року я паралельно став студентом першого курсу Фінансової академії в Москві, причому її очного відділення. Жив я, звісно, у Лейпцигу, тож у Москві навчався фактично заочно. На щастя, у ФА вдалося домовитися про те, щоб мені дозволили бути відсутнім на заняттях, приїжджаючи тільки на сесію. До речі, за цією ж схемою зараз вступили дві мої однокурсниці – весь рік вони живуть і навчаються за кордоном, а додому приїжджають тільки на час сесій».
За матеріалами порталу Учеба.Ru.