Імпорт працівників для Німеччини стає важливішим за імпорт газу та нафти
На думку ж експертів, через 15-20 років жахлива цифра шредерівського безробіття може обернутися своєю дзеркальною стороною – п'ять мільйонів вільних робочих місць не буде кому зайняти. Крім матеріальних збитків, такий дефіцит принесе жахливо небезпечні суспільні настрої: вічно голодні відділи кадрів брежнєвських часів, власне, і виховали з робітника – «людину праці», яка зрештою погубила радянську економіку.
Будемо зараз відвертими, внутрішніх ресурсів у Німеччини для вирішення цієї глобальної проблеми немає. Більше того, близько 700 тис. жителів ФРН щороку залишає країну надовго або назавжди. Приблизно стільки ж, до речі, у ФРН переселяється з інших країн. У результаті – нульовий баланс.
А фахівці однозначно вимагають: не менше 500 тис. приросту працездатного населення на рік, інакше «нове економічне диво» перетвориться на власну протилежність. Я впевнений, що через 5-10 років імпорт кваліфікованих кадрів стане в Європі набагато важливішою справою, ніж імпорт енергоносіїв. Саме за людський ресурс почнеться боротьба між найбільш розвиненими країнами. Адже навченого професії людини не дістанеш ні з яких надр і шельфів. На нього треба витратити мінімум 20 років, і грошима цей час компенсувати не вийде.
До того ж у найближчі п'ять років за допомогою комп'ютерної техніки буде знищений мовний бар'єр (голосовий перекладач стане такою ж обов'язковою частиною мобільника, як сьогодні фотокамера) – і кріпосне мовне право впаде. Людина виявиться універсальним, повсюдно конвертованим дорогоцінним ресурсом розвитку. З однією, правда, маленькою поправкою, якщо це людина – лояльна культурі тієї країни, яка має намір його, так би мовити, імпортувати.
Втім, ще зовсім недавно про лояльність іноземців говорити вголос не наважувалися. Лише Тіло Саррацин, немов Герцен декабристів, розбудив Німеччину від мультикультурного сну.
Країна зараз приходить до тями, бурмочучи спросоння різні нісенітниці, і дивується тому, що їй снилося цілих 20 років: ніби будь-який іноземець – це добре. Якщо нічого не робити, то є шанс, що сон просто змінить забарвлення, і тепер виявиться, що будь-який іноземець – це погано.
І те, й інше, звісно, образлива неправда. А правда – те, що в Німеччині утворилося, художньо кажучи, два полюси нових громадян: 4 мільйони вихідців з колишнього СРСР (абсолютна більшість яких – етнічні німці) і 4 мільйони вихідців з ісламських країн (абсолютна більшість яких, підкреслимо це, зовсім не нахлібники, не потенційні терористи, не злочинці, а чесні та старанні, законопослушні люди).
Але в будь-якому разі, якщо ці два полюси звести в одну статистику, обчислити середню температуру по лікарні, то й вийде та сама солодка отрута «мульти-культи», якою майже 20 років годували суспільну свідомість. А розділити... До Саррацина чомусь не наважувався ніхто.
Ну то залишимо Саррацина сарацинам. Зараз у Німеччини з'являється унікальний шанс різко розширити свій, так би мовити, європейський полюс нових мешканців.
Німецька економіка зростає, як бамбук. Економіки ж головних конкурентів у боротьбі за людський ресурс (США, Канада, Великобританія) поки ще не до кінця оговталися від кризи. Отже, у німців є невелика фора в часі. Водночас у Центральній Азії (у колишніх радянських республіках), у Білорусі, в українській та російській глибоких провінціях залишаються без достойного заняття мільйони працездатних європейців. Додамо до них понад мільйон російських німців та членів їхніх родин у тих же краях, зупинених непереборними мовними тестами. І ось перед нами – ті самі наддефіцитні робочі руки, без яких ФРН ніяк не втримається в ролі локомотива Європи.
Для того щоб відчинити їм двері, не потрібно жодних неймовірних зусиль. Потрібна лише одна політична воля. І розуміння того, що двері відчиняти доведеться все одно. Якщо не в Європу, то в Азію та Африку.
Як говорилося в старій московській рекламі, при всьому багатстві вибору іншої альтернативи немає.
Арсеній КАМАТОЗОВ.
