Але так було далеко не завжди. Більше того, мало хто пам'ятає, що на зорі олімпійської ери зимових Ігор взагалі не існувало. Знадобилося майже сто років, щоб снігові Олімпіади перетворилися на головну спортивну подію зими.
Зимовий тиждень
Коли в 1894 році був заснований Міжнародний олімпійський комітет, ніхто й не думав про проведення зимових Олімпійських ігор. Хоча вже тоді до програми літніх Ігор пропонувалося включити фігурне катання. І таки включили! У 1908 році на лондонській літній Олімпіаді фігуристи змагалися у виконанні обов'язкових фігур. Три роки потому італійський граф Еудженіо Брунетта д'Уссе запропонував МОКу провести нарешті тиждень зимових видів спорту в рамках Олімпіади 1912 року в Стокгольмі, але організатори ідею не підтримали: вважалося, що існуючі з 1901 року Північні ігри, що збирали зірок зимових видів спорту, цілком самодостатні. Чи варто з ними конкурувати? Аргументом проти було й те, що змагання з зимових видів спорту не мають давніх витоків і до них не застосовне саме слово «олімпійський». Зрештою, П'єр де Кубертен вирішив це завдання на користь зимових Ігор, і в 1924-му в Шамоні пройшов перший Міжнародний тиждень зимових видів спорту під егідою МОКу - власне, це й була перша зимова Олімпіада.
До програми цього дебютного тижня увійшли стрибки на лижах з трампліна, фігурне катання, біатлон (який тоді фігурував як змагання військового патруля), бігові ковзани, лижні перегони, бобслей і хокей на льоду. Загалом тоді брали участь 294 спортсмени, що було визнано великим успіхом. Відтоді ці види спорту так і залишилися в програмі Олімпіад ключовими. Звісно, вони розвивалися, з'являлися нові дистанції, техніка пересування (як ковзанярський хід у лижних перегонах). До числа учасників включалися жінки (у біатлон вони прийшли лише 1992 року, у ковзанярський спорт - 1960-го). У 70-х роках стрімко еволюціонувала екіпіровка, хоча ідея залишалася незмінною - ми можемо відрізнити фігуриста від лижника, навіть якщо дивимося на фотографії середини 20-х років минулого століття.
Після вдалого дебюту в Шамоні II Ігри 1928 року в швейцарському Санкт-Моріці вже називали зимовою Олімпіадою. У програмі з'явився скелетон, вид санного спорту, популярного у Швейцарії. Втім, на той час він не отримав постійної олімпійської прописки (ще раз змагання проводилися 1948 року) і повернувся в програму лише 2002 року. Не секрет, що вимоги до олімпійських видів спорту були досить простими: популярність, доступність для широкого кола вболівальників (подивився змагання - ставай на лижню сам!), достатня простота в організації трас.
І все ж в історії олімпійських видів було кілька поворотних моментів. 1936 року на Олімпіаді в Гарміш-Партенкірхені, яку відкривав Адольф Гітлер, до програми вперше включається гірськолижна альпійська комбінація - швидкісний спуск і слалом і для чоловіків, і для жінок. Надалі альпійські дисципліни лише прибувають, і зараз у цьому виді програми розігрується десять комплектів нагород. 1956 року фігурне катання йде під дах, що дозволяє зробити цей вид набагато привабливішим для глядачів - чого варті лише відкриті костюми фігуристок порівняно з грубими вовняними сукнями, в яких вони мужньо каталися на повітрі. До речі, хокеїсти стали змагатися на критих аренах уже з 1932-го, на Олімпіаді в Лейк-Плесіді. 1960 року відбувається революція в гірськолижній екіпіровці: француз Жан Вуарне вперше надягає лижі з металевим кантом замість дерев'яних і виграє швидкісний спуск. Тоді ж у Скво-Веллі в програмі з'являється чоловічий біатлон, що став нині хітом трансляцій з Кубка світу. Щоправда, спочатку чоловіки бігли і стріляли лише на дистанції 20 кілометрів. Через вісім років з'являється командна гонка - естафета 4х7,5 кілометра. І лише з 1992 року на Олімпіади допускаються стріляючі жінки: їм дозволено змагатися на 7,5 і 15 кілометрів. Жінки були раді - вони довго чекали запрошення на олімпійську трасу.
Кольорові картинки
Поява нових видів у програмі приваблює нових глядачів і розширює телеаудиторію. Так, починаючи з 1964 року, вартість телевізійних прав на показ зимової Олімпіади зросла більш ніж у десять разів! Із $50.000 у Скво-Веллі до $597.000 в Інсбруку. З наступної Олімпіади в Греноблі 1968 року телебачення переходить на кольорову картинку, що піднімає вартість показу Ігор уже до $2,5 млн (в Турині ця цифра сягнула $613 млн). У МОКу радісно потирають руки: «Ми на правильному шляху».
Із цього моменту й починається, мабуть, комерційне процвітання зимових Олімпіад. Присутність на Іграх як спонсора стає більш ніж вигідною для представників відомих брендів - адже телеаудиторія постійно розширюється. Та й фірми - виробники спортивної екіпіровки моляться на Олімпіаду: якщо раніше класична форма лижника була білою (на чорно-білому екрані це виглядало елегантніше), то тепер лижня «розквітла». До того ж олімпійські комбінезони розкуповуються потім лижниками-любителями, як гарячі пиріжки...
1992 року в Альбервілі в програмі з'являється шорт-трек - вид спорту, надзвичайно популярний у Китаї та Південній Кореї (власне, звідти походить багато сучасних чемпіонів). МОК вбиває одразу кількох зайців, відкриваючи дорогу швидкісному бігу на ковзанах у звичайній хокейній коробці: інтерес до зимової Олімпіади різко зростає в Японії, Кореї та Китаї, які не вирізняються великими успіхами в традиційних, що походять зі Скандинавії, видах спорту, як-от лижні перегони чи біатлон. А за глядацьким визнанням приходять і солідні вкладення нових спонсорів із цього регіону. До речі, починаючи з 1994 року, зимові Олімпіади стали проводитися через два роки після літніх, а не в той самий рік, як це було раніше. МОК ухвалив таке рішення, щоб розвести два настільки значні спортивні форуми в часі - чи це не визнання успішності зимових Ігор!
Крім шорт-треку, в програмі з'являється надзвичайно видовищний вид зимового екстриму - могул, популярний в Америці та Канаді і збирає тусовку екстремалів з усього світу, які кочують зі своїми сноубордами по численних змаганнях і в Європі. Спортсмени змагаються на трасі довжиною 225 метрів і шириною 23,5 метра з ухилом 26 градусів. Завдання - проїхати між двома рядами воріт, розташованих за десять метрів один від одного, по схилу, всіяному штучними сніговими пагорбами. Після першої та другої третини дистанції могуліст злітає на два особливо великі пагорби, які стають трампліном для виконання повітряних вправ. Неважко здогадатися, що спортсмени, які злітають на кілька метрів, зачаровують публіку своїм мистецтвом - тут збирається часом навіть більше глядачів, ніж на гірських лижах.
«Все це, звісно, враховувалося МОКом при включенні цього виду в програму Ігор, - коментує Ігор Казіков, керівник робочої групи «Турин-2006». - Зараз у принципі помітна тенденція - включати те, що популярне у молоді й ефектно виглядає по телебаченню. Це нові швидкості, несподівані повороти спортивного сюжету, нові герої, які швидко перетворюються на кумирів... Недивно, що наступним виявився сноуборд, який відповідає всім необхідним критеріям сучасного спортивного шоу».
Час нових героїв
Сноуборд з'явився на Іграх у Нагано, і перша ж золота медаль канадського спортсмена Роса Ребальяті викликала великий скандал - допінг-контроль на Іграх у Нагано виявив у його аналізах сліди марихуани. Медаль у Роса відібрали, але яка ж хвиля обурення піднялася! До МОК миттєво надійшла не лише скарга від збірної Канади, а й численні листи від фанів. Чиновникам популярно пояснили, що раз уже ви включили сноуборд у свою програму, то зволяйте грати за нашими правилами: у тусовці сноубордистів, мовляв, не забороняється балуватися травичкою. Тож зволяйте, поверніть медальку. Найдивовижніше, що на МОК дуже подіяли ці аргументи і «золото» Ребальяті повернули. Інцидент незабаром забувся, але багато хто досі запитує, чи варто взагалі «одомашнювати» снігових екстремалів, перетворюючи їх на олімпійців і змушуючи два тижні дотримуватися суворих правил Олімпійського селища? До речі, цього року окрім змагань у хаф-пайпі (у перекладі з англійської - «жолоб») і паралельного гігантського слалому сноубордисти вперше розіграли ще один комплект нагород у борд-кросі. Чоловічі та жіночі змагання проходять у Бардонеккії на одній і тій же трасі довжиною 900 метрів з перепадом висот 230 метрів. Траса розташована таким чином, що глядачі можуть спостерігати за перипетіями боротьби від старту до фінішу. А випробування учасників очікують нелегкі - на трасі їх зустрічає смуга перешкод із пагорбів, трамплінів і канав.
Звісно, включений у програму в 1998 році керлінг не настільки ефектний, як змагання сноубордистів, зате це змагання командні, та ще й із багатовіковою історією. Кажуть, що керлінг виник десь у XVI столітті в Шотландії, а за два століття був перенесений до Північної Америки та Канади військовими британської армії. Англійське слово curl означає «завиток», «спіраль». Так приблизно ковзає по льоду майже 20-кілограмовий гранітний камінь з рукояткою - рухомий снаряд у керлінгу. Гра довга й некваплива, проте зачаровує...
Загалом, розмірковуючи про програму майбутніх зимових Олімпіад, фахівці висловлюються дуже обережно: справа ця довга - включити новий вид спорту, а високі результати хочеться мати вже зараз. «Ви ж знаєте, що на узгодження з МОКом ідуть роки, це дуже довгий процес, - пояснює Ігор Казіков. - Поки питання буде розглянуте на сесії МОКа, поки набере достатньо голосів... Давайте вже краще розвивати те, що є. Але якщо, звісно, бути оптимістами, то нам би хотілося включити в програму хокей із м'ячем (бенді), в якому ми дуже сильні. Тоді золотих нагород у скарбничку збірної додалося б».
А поки політика МОКа така: зберігати «класику» типу дистанцій на 50 кілометрів у чоловіків у лижах або 10.000 метрів у ковзанярів, вносячи невеликі зміни на кшталт додаткового комплекту нагород у тих же ковзанярів (на цій Олімпіаді в них з'явилася командна гонка) чи сноубордистів. «Класика» допомагає виховувати справжніх спортивних героїв, які вміють терпіти на лижні чи біговій доріжці, а поступово впроваджувані новинки не дають старіти глядацькій аудиторії Ігор, залучаючи молодь. І ця політика, треба сказати, виправдовує себе.