До комітету з державних премій Ізраїлю: «Шановні панове! Я висуваю свою кандидатуру на здобуття держпремії та додаю свої книги російською та івритом, а також публікації в російській та івритській пресі. З повагою М. Бєленький».
Відповідь: «Шановний п. Бєленький! Рекомендації кандидатів на здобуття держпремії Ізраїлю необхідно заповнювати на спеціальному бланку, який ми вам надсилаємо. Після заповнення бланка надішліть його за вказаною адресою, і тоді ми передамо надіслані вами матеріали для ознайомлення членам комітету з держпремій».
Бланк я їм вислав, але результатів поки чомусь немає.
Її Величності Єлизаветі Другій, Королеві Англії, Шотландії, Північної Ірландії та Уельсу: «Ваша Величносте! Вітаю вас із Різдвом і бажаю вам та всьому англійському народу щастя та здоров'я. Мар'ян Бєленький, письменник і журналіст».
Відповіддю на цього листа було запрошення на прийом у посольство.
До відділу іноземних публікацій МЗС Корейської Народно-Демократичної Республіки: «Дорогі товариші! Я, як і все прогресивне людство, уважно стежу за успіхами соціалізму в Корейській Народно-Демократичній Республіці. Переможно крокуючі по всьому світу ідеї чучхе, розроблені великим вождем дорогим товаришем маршалом-батьком Кім Ір Сеном і творчо розвивані улюбленим керівником шановним товаришем Кім Чен Іром, є дороговказною зіркою для всіх народів світу. Прошу надіслати мені журнали «Корея» російською мовою, щоб я та мої товариші знали ще більше про чудові успіхи корейського народу у справі будівництва соціалізму, втіленні великих ідей маршала-батька, великого вождя, який веде корейський народ до перемоги та слави під гордо майоріючим прапором трьох революцій шанованого керівника дорогого товариша Кім Ір Сена та улюбленого керівника шанованого товариша Кім Чен Іра».
Відтоді корейські товариші акуратно надсилають мені чудові антикомуністичні журнали «Корея», де містяться гарні кольорові фотоілюстрації до Орвелла.
Директору банку «Дисконт»: «Шановний пане директоре! П'ять років тому я відкрив рахунок у відділенні вашого банку. Відтоді у мене на рахунку постійний мінус і часто навіть недозволений. Прошу вас розібратися в цьому безчинстві та вжити заходів, щоб це більше не повторювалося».
«Шановний пане Бєленький! Для отримання банківської позики зверніться до начальника відділення, де у вас відкрито рахунок».
До Управління пошти: «Шановні панове! Я обурений до глибини душі! Мої листи на адресу Месія бен Давид і Господь Адонай Елокейну повернулися зі штампом «Адресат невідомий». І це ізраїльська пошта?! Сором і ганьба! Ця адреса відома кожній дитині: Єрусалим, Старе Місто, Сміттєві ворота, Стіна плачу. Прошу доставити листа за призначенням. Що ж стосується листа на адресу Месії, прошу зберегти його до того часу, коли адресат зможе його отримати».
До служби безпеки Ізраїлю Моссад: «Шановні панове! До написання цього листа мене підштовхнули історичні паралелі. Відомо, що служба безпеки царської Росії – так зване «Третє відділення його імператорської величності канцелярії» активно допомагала письменникам. Так, О. С. Пушкін двічі отримував гроші від Третього відділення на видання газети і саме на ці гроші була заснована «Літературна Газета». Коли Микола Некрасов програв у карти «Сучасник», Третє відділення позичило йому гроші на викуп видання. Є дані про допомогу Третього відділення й іншим російським письменникам, наприклад, Гоголю під час його перебування в Італії. Виходячи з вищевикладеного, чому б службі безпеки Ізраїлю не допомогти письменнику-репатріанту?» Далі – список публікацій, звань тощо.
Через півроку я отримав від абсолютно невідомого мені фонду 3 500 шекелів із коротким повідомленням: «Шановний п. Бєленький! Наш фонд вирішив виділити вам матеріальну допомогу». Я всі літературні фонди країни знаю і впевнений, що до цього я не звертався...
До міністерства зв'язку Ізраїлю: «Шановні панове! До вас звертається письменник Мар'ян Бєленький (перелік публікацій, книг тощо). Виходячи з вищевикладеного, прошу випустити марку з моїм портретом».
Відповідь: «Шановний Мар'ян Бєленький! У відповідь на ваш лист від ... повідомляємо, що в Ізраїлі не прийнято випускати марки з портретами живих людей. Бажаємо подальших успіхів у творчості».
До муніципалітету міста Єрусалима: «Шановні панове! До вас звертається письменник Мар'ян Бєленький (перелік заслуг). Виходячи з вищевикладеного, прошу встановити меморіальну дошку на будинку, де я жив у Єрусалимі (адреса).
Відповідь: «Шановний Мар'ян Бєленький! Ваш лист передано до комісії з найменувань вулиць та меморіальних дощок».
До управління тюрем Ізраїлю: «Шановні панове! До вас звертається письменник Мар'ян Бєленький (перелік заслуг і публікацій). Наразі я працюю над повістю з ізраїльського життя, і один з її героїв за ходом сюжету опиняється у в'язниці. Однак ця сторона ізраїльського життя мені не знайома. На підставі чого прошу помістити мене на кілька днів до в'язниці на правах звичайного ув'язненого. Зобов'язуюся оплатити всі послуги».
Відповідь від заступника начальника управління тюрем: «Шановний пане Бєленький! Ми змушені відмовити у вашому проханні. У нас у країні немає можливості посадити людину до в'язниці без санкції судових органів, навіть за її проханням. На ваші запитання щодо характеру утримання ув'язнених може відповісти прес-секретар управління тюрем. Також є можливість організації екскурсії в одній із тюрем країни на прохання установи, яку ви представляєте».
До міністерства закордонних справ України: «Шановні панове добродії! Київська кондитерська фабрика, що звалася або зветься фабрикою Карла Маркса, до 1918 року належала моєму дідові Соломону Біленькому, що я є його єдиним нащадком. Відносно власництва та спадкоємства фабрики я маю усі відповідні документи. Прошу повідомити мене, у який формі уряд України відшкодує мені вартість фабрики. Я згоден отримати одноразову компенсацію у розмірі 500 тисяч долярів США».
Відповіді немає вже два роки. Однак якби дідусь мав тоді фабрику не в Києві, а в Ризі, то в мене в житті було б уже значно менше проблем.
Мар'ян БЄЛЕНЬКИЙ,
Єрусалим, Ізраїль.
Спеціально для «Заграниці».