Федеральні вибори в Канаді не перевернули життя догори дриґом
Основний підсумок виборів такий – уряд консерваторів, що перебував при владі, за підсумками виборів отримав переважну більшість місць у Парламенті, що дало їм можливість сформувати уряд більшості та гарантувало їм перебування при владі на найближчі чотири роки. Одночасно з цим у Канаді стався інший політичний катаклізм, пов'язаний із кардинальною перестановкою сил у таборі опозиційних партій, у результаті чого консерватори фактично залишилися без серйозних опонентів.
Що це означає в перспективі найближчих років? Якщо більшість аналітиків сподівається на те, що результати виборів матимуть благотворний вплив на економіку та призведуть до подальшого розквіту Канади, то в усіх інших сферах, включаючи імміграцію, варто очікувати посилення та відмову від соціального альтруїзму.
Одна з головних несподіванок – у результаті виборів впевнено перемогли консерватори, набравши довгоочікувану більшість місць у Парламенті, а з нею і право сформувати уряд більшості. Нагадаю, що за підсумками двох попередніх виборчих кампаній (2006 та 2008 років) консерватори хоч і приходили до влади, але не набирали абсолютної більшості місць у парламенті, і були змушені задовольнятися урядом меншини. На практиці це означало, що для проведення будь-якого свого рішення через парламент вони були змушені йти на компроміси з опозицією, роблячи їм поступки, або мали ставити питання руба: «ви голосуєте за нашу пропозицію, або ми йдемо на розпуск парламенту і перевибори».
Зазвичай ця тактика справно спрацьовувала, і консерватори проводили всі свої ініціативи через парламент без особливих проблем. Цьому сприяло й те, що Ліберальна партія, яка останні 4 роки була офіційною опозицією і мала порівняно велику кількість місць у парламенті, вела політику угодовства, намагаючись уникати різких потрясінь. Однак парламентська криза весни 2011 року призвела до дострокових виборів.
І ось, із третьої спроби, тобто на третіх виборах з моменту першого приходу до влади партії консерваторів, вони отримали довгоочікувану більшість. Причому не просто більшість, а значну перевагу, якої ніхто не очікував, оскільки опитування, що проводилися перед виборами, показували майже паритет голосів, які виборці планували віддати за партію консерваторів та партію лібералів. Але на практиці все вийшло зовсім інакше. В результаті консерватори отримали повну свободу дій і тепер можуть проводити свою лінію без огляду на опозицію.
Якщо говорити про політичний стиль консерваторів, то його можна охарактеризувати як досить жорсткий, спрямований на досягнення результатів не стільки шляхом переговорів, скільки шляхом тиску. До цього варто додати особистісні характеристики лідера партії Стівена Гарпера, якого звинувачують в авторитарному стилі керівництва та непрозорості прийняття рішень. І якщо під час проведення економічних реформ такий стиль керівництва може бути корисним, особливо коли йдеться про кризові періоди, то в соціальній сфері та політичному житті ефект зазвичай буває зворотний.
Друга несподіванка, яку можна сміливо назвати найважливішою віхою в політичній історії Канади, це розгром партії лібералів, яка практично залишилася без місць у Парламенті. Тут варто нагадати, що починаючи з 1993 року і до 2006 року Ліберальна партія правила країною. Більше того, це найстаріша партія Канади, яка протягом усього 20-го століття визначала її політичний ландшафт. І ось, вперше за всю свою історію, партія змістилася за ступенем свого впливу на третє місце, втративши в підсумку навіть статус офіційної опозиції. Найголовніше, в результаті минулих виборів кількість місць у парламенті у лібералів виявилася в рази меншою, ніж у партії нових демократів NDP, яка вийшла на друге місце, не кажучи вже про партію консерваторів. Тобто йдеться про повний розгром лібералів і втрату ними будь-якого впливу в суспільстві.
На цьому тлі підйом партії нових демократів NDP, які стали другою силою в парламенті та отримали право сформувати офіційну опозицію, виглядає приголомшливим успіхом, якого не очікував ніхто. Варто сказати, що NDP у Канаді вважають соціалістичною партією, і голосувати за неї завжди було долею маргіналів та людей із вкрай лівими поглядами, а це дуже вузький спектр електорату. Тому оглушливий успіх нових демократів став для багатьох справжнім шоком.
Нарешті, ще однією великою несподіванкою стали зміни політичних уподобань у такому регіоні, як провінція Квебек. Останні кілька десятиліть там домінувала партія Квебекський блок, головною метою якої є відділення провінції від Канади. Фактично зусиллями цієї партії Квебек отримав особливий статус, першим серед інших провінцій і територій отримав право проводити власну імміграційну політику, тощо. І ось, у результаті минулих виборів, партія Квебекський блок зазнала нищівної поразки, віддавши переважну більшість місць у парламенті партії нових демократів NDP.
Хоча результати минулих виборів були несподіваними, однак їм є цілком раціональні пояснення. Головна причина того, що сталося – громадяни Канади висловили своє ставлення до політичних партій. Точніше, до того, наскільки ці партії прислухаються до них і наскільки політики захищають їхні інтереси.
Якщо розібратися, то в чому причина політичних катаклізмів, що сталися в країні? Це розгром Ліберальної партії, і частково відхід з політичної сцени партії Квебекський блок. Ліберальна партія настільки дискредитувала себе в останні роки, що голосувати за неї бажаючих було мало. Тому фактично всі ті, хто традиційно голосував за лібералів, стали перед вибором голосувати або за партію нових демократів NDP, яких в Канаді вважають чи не комуністами, або за консерваторів, як за менше зло. Тобто фактично ці дві партії набрали голоси за рахунок лібералів.
Особливо відчутні втрати сталися у лібералів у провінції Онтаріо, яка дає в Парламенті більше місць, ніж чотири західні провінції (Британська Колумбія, Альберта, Саскачеван та Манітоба), разом узяті. Варто сказати, що протягом усього часу провінція Онтаріо була оплотом Ліберальної партії, вона тут користувалася колосальною підтримкою. Що ж сталося?
Судя з усього, головною причиною відторгнення онтарійцями партії лібералів стала невміла економічна політика провінційного відділення цієї партії, яка на даний момент перебуває при владі. Вкрай непопулярний уряд МакГінті, якого звинувачують у непродуманій податковій політиці, надмірній підтримці профспілок, невмілому витрачанні бюджетних коштів і, найголовніше, введенні в липні 2010 року ненавидимого онтарійцями єдиного податку на продажі HST, який негативно вплинув на роботу малого бізнесу, став однією з головних причин того, що в Онтаріо виборці голосували за консерваторів у тих регіонах, де традиційно перемагали ліберали.
Нарешті, великий вплив на результати виборів справило негативне ставлення до керівництва партії лібералів, і безпосередньо до особи лідера партії Майкла Ігнатьєва. Варто нагадати, що в 2006 році ліберали втратили владу через серію скандалів і через те, що перестали уважно ставитися до потреб виборців, стали проявляти зарозумілість. До цього додалося те, що Майкл Ігнатьєв, обраний у 2008 році на роль лідера партії, одразу ж проявив себе слабким політиком, який легко йшов на угодовство з партією консерваторів.
Принаймні, епічна історія грудня 2008 року, коли партія консерваторів ледь не була викинута з влади коаліційним урядом, ініціатором створення якого виступала партія NDP, закінчилася нічим з вини Майкла Ігнатьєва, який відмовився вступати в коаліцію. Більше того, на фоні роботи депутатів від партії консерваторів і особливо від партії нових демократів, які впроваджувалися у всі верстви населення і реально працювали з ними, партія лібералів виглядає затишним міжсобойчиком політиків, відірваних від народу. Все це призвело до того, що сталося.
Перемога партії нових демократів NDP, яка досягла таких вражаючих результатів на минулих виборах, теж цілком з'ясовна. В першу чергу успіхом дана партія завдячує своєму лідеру Джеку Лейтону, розумному і харизматичному політику, який за кілька років вивів NDP на новий рівень. Принаймні, в Парламенті Джек Лейтон та його дружина і соратниця по партії Олівія Чау були найбільш жорсткими критиками уряду консерваторів, і саме Лейтону належить ідея та практична підготовка формування коаліційного уряду в 2008 році, яка ледь не призвела до усунення від влади партії консерваторів. Все це лягло до багажу NDP, що трансформувалося в переконливу перемогу на виборах.
Якщо говорити про зміни в провінції Квебек, то варто зробити невеликий історичний екскурс. Довгий час провінція була вотчиною Ліберальної партії, однак з підйомом сепаратистського руху в Квебеку в 60-х – 70-х роках ліберали втратили там свій вплив, їм на зміну прийшла націоналістична партія Квебекський Блок, метою якої є виведення провінції зі складу Канади та створення незалежної держави. Протягом десятиліть Квебекський блок домінував у провінції, відіграючи важливу роль у політиці Канади. Але оскільки все має свою ціну, то за свій сепаратизм Квебек був змушений розплачуватися своїм економічним процвітанням.
Історично склалося, що з моменту заснування Канади Квебек був найрозвиненішою провінцією країни, а Монреаль де-факто був фінансовою, культурною та діловою столицею Канади. Коли почався підйом сепаратистських настроїв, такому положенню прийшов кінець, оскільки з провінції почався відтік ділових людей та компаній, які переводили свій бізнес у стабільну провінцію Онтаріо. В результаті в середині 80-х років Монреаль здав свої позиції, поступившись місцем Торонто, розквіт якого триває до цього часу, в той час як Монреаль старіє і втрачає свою колишню чарівність.
Таким чином, після півстоліття з моменту початку підйому сепаратистських настроїв провінція Квебек опинилася далеко не в найкращому стані, і мешканці провінції прийшли до усвідомлення того, що потрібні зміни, і сепаратизм ні до чого доброго не веде. Тобто результати виборів дозволяють говорити про те, що сага квебекського сепаратизму підходить до кінця і варто очікувати серйозних змін у цій провінції.
Читайте продовження теми: «ПЕРСПЕКТИВИ ПІСЛЯ ВИБОРІВ»
Олена РЯБІНІНА.
«Російський Торонто»