Саме соціально-економічний компонент демографічної проблеми (і найменше потреби оборони чи етнокультурної ідентичності) визначає тривогу європейської громадської думки та урядів. Експерти впевнені, що ситуацію не врятує навіть приплив мігрантів із країн, що розвиваються, які становлять 70% приросту населення ЄС.
Населення 25 країн, які нині входять до Євросоюзу, становило в 1960 році 1/8 населення планети, але в 2025 році, за прогнозом Європейської комісії, становитиме лише 1/20. При рівні народжуваності 1,4 дитини на одну жінку (при необхідному для відтворення покоління рівні 2,1) Євросоюз перебуває на одному з останніх місць у світі. Демографічна ситуація неоднакова в різних частинах ЄС. Народжуваність уже кілька років систематично падає у Фінляндії (–3,1% на рік), Великій Британії (–2,9%), Німеччині (–0,9%), Бельгії (–0,1%). Найбільше дітей народжують ірландки (14,6 новонароджених на тисячу населення), за якими йдуть француженки (13,1). Найменше проявляють себе в дітонародженні німкені (9,2).
У найближчі 20 років, якщо вірити прогнозу, населення 25 членів союзу ще зростатиме і збільшиться приблизно на 13 млн осіб: з 456,8 млн зараз до 470,1 млн до 1 січня 2025 року. Але й цей приріст може бути забезпечений лише завдяки імміграції, тому що з 2010 року кількість смертей перевищить кількість народжень. А з 2025 року навіть імміграція не зможе компенсувати природне зменшення населення, і воно почне скорочуватися. За чверть століття до 2050 року Європа в нинішніх кордонах ЄС втратить понад 20 млн жителів.
Демографічна політика країн Європейського Союзу складна й багатогранна. Це не тільки і не стільки заохочення народжуваності. Хоча на це в основному сподіваються націоналістичні партії та рухи. Ця політика включає і допомогу на виховання дітей, і імміграцію, і забезпечення старості, і покращення системи охорони здоров'я (для всіх, а не тільки для молодих мам). Європейці при всьому націоналізмі, вихованому епохою національної держави, розглядають свою демографічну проблему в глобальному контексті. Не померла ж європейська цивілізація в результаті масового змішування етносів – плавильного котла Римської імперії, навал варварів, норманів... Не помре, вважають учені і впевнені ліберальні політики, і під нинішніми хвилями імміграції.
Населення Європейського Союзу поки що ще зростає, правда, повільно – на частки відсотка на рік. Однак збільшенням кількості своїх громадян Євросоюз завдячує імміграції, на яку припадає 70% приросту населення. Іншими словами, лише менш ніж третина нових жителів ЄС – це діти, народжені на його землі. Щороку на постійне місце проживання до ЄС приїжджають від 700 до 900 тис. осіб. У рекордному 1992 році Західна Європа прийняла 1 млн 350 тис. іммігрантів.
За оцінками фахівців Євростату, за нульової або недостатньої імміграції окремим частинам Європейського Союзу, особливо Німеччині, Греції, Італії та Швеції, у минулому році загрожувало б абсолютне зменшення чисельності населення. Але сама по собі імміграція лише частина рішення. У нещодавно опублікованій книзі колишній європейський комісар із зовнішньої політики Крістофер Паттен зауважив: «Ми повинні заохочувати імміграцію, щоб задовольнити цільові потреби нашого ринку праці, але не треба розповідати казки про те, що сама лише імміграція допоможе нам вирішити демографічну проблему». Іммігранти теж старіють, а їхні дочки в нових життєвих умовах народжують менше. Навантаження на соціальний бюджет все одно зростатиме, якщо тільки не припускати фантастичну гіпотезу масового імпорту немовлят-сиріт.
У розвинутих європейських країнах система сімейних допомог склалася ще в 30-х роках минулого століття. Але сплеск народжуваності – «бебі-бум» – припав на 60-ті. Тобто прямого зв'язку одного з іншим – немає. Статистика показує, що рівень народжуваності з року в рік то зростає, то падає, причому значно, тоді як допомоги не змінюються. Вони радше не стимул продовження роду, а один із засобів забезпечення гідного життя певним категоріям громадян.
Система допомог відрізняється в різних країнах ЄС залежно від національних традицій та національного доходу, але загальні принципи схожі. Сьогодні француженка на сьомому місяці вагітності отримує базову допомогу в €841 плюс €168 на місяць до досягнення дитиною трирічного віку. Якщо вона змушена покинути роботу в період за місяць до пологів і до місяця після, то покладається компенсація в €1.294. Цілком безкоштовне обов'язкове медичне обслуговування вагітної жінки, включаючи ехографію та визначення тяжких генетичних аномалій плода. До досягнення дитиною шестирічного віку їй покладена допомога, яка передбачає вибір між оплатою ясел, няні або повного присвячення себе вихованню дітей вдома. В останньому випадку це €541, а якщо вона працює на півставки – то доплата в €345. Але все одно, за всіх допомог і пільг європейські жінки не поспішають народжувати.
На конференціях з демографії, які проводяться в Брюсселі, акцент ставиться не на стимулюванні дітонародження, хоча і цьому приділяється увага. Головне – як мінімізувати соціальні наслідки старіння. Можливо, автори апокаліптичних прогнозів надто згущують фарби? Економіст Бюро планування бельгійського уряду Мішлін Ламбрехт вважає, що демографи ООН не врахували реальних тенденцій суспільного розвитку сучасної Європи. Наприклад, зазначає вона, експерти ООН приймають за постійну величину нинішній рівень життєдіяльності. Тим часом у Бельгії намітилася тенденція до зростання зайнятості серед жінок і прогнозується зростання активності старших вікових груп. Вже цілком реальний рубіж виходу на пенсію в 75 років. Іншими словами, люди, які у доповіді ООН заздалегідь названі тягарем суспільства, у майбутньому стануть його активною частиною. Цьому сприяє і технічний прогрес. Навіть здорова людина в 60 років не полізе в шахту. Але це й не потрібно: усі шахти в Бельгії давно закриті. Зате він може продуктивно працювати за комп'ютером.