Амбіції єдиної Європи зростають як на дріжджах і простягаються вже далеко за межі континенту. На конференції, що відбулася в Неаполі, йшлося ні багато ні мало про створення єдиного парламенту, до якого поряд з європейцями увійшли б представники країн Середземномор'я, включно з країнами Північної Африки та Близького Сходу. Але якщо ця ініціатива - лише перспектива, то створення в Європейському інвестиційному банку спецфонду, який вкладатиме кошти в «приручення» арабських країн, - уже реальність. Подібне ж «приручення» практикувалося і щодо держав Центральної та Східної Європи, які сьогодні стрімко поповнюють лави ЄС.
«Мала» Європа тіснить Європу «стару», вимагаючи собі дедалі більших привілеїв. Головними «могильниками» європейської конституції, розробленої колишнім французьким президентом Валері Жискар д’Естеном, стали поляки, які ще навіть не були на той момент повноправними членами ЄС. Камінь спотикання - вимога «малих» зберегти адекватне «великим» представництво в керівних органах ЄС. Голос батьків-засновників звучить дедалі тихіше на тлі хору новобранців, яких уже навесні стане аж на десять більше. І якщо справа так піде й далі, у не такому вже й віддаленому майбутньому Євросоюзом керуватиме наднаціональна бюрократія, що складатиметься головним чином із представників країн Східної Європи та Північної Африки з Близьким Сходом, - просто тому, що за чисельністю населення неофіти перевершать «стару» Європу. А саму організацію можна буде перейменувати на Всесвітній Європейський Союз (ВЄС).
Яким буде цей новий «глобус» Європи? Дозволимо собі трохи політичної фантазії. Як, наприклад, могли б виглядати дорожні нотатки якогось журналіста, що подорожує Францією десь у 2020-му році? Можливо, що й так...
Частина перша. ВЄС-2020
...Я прокинувся від плачу муедзина на сусідньому мінареті. Підійшов до вікна: Єлисейські поля, як завжди, були в дощі. Увімкнув радіо, там лунала бадьора румунська пісенька, віддалено нагадуючи арію з «Циганського барона». Після короткої синкопи мелодія захлинулася, і в ефірі зазвучав оксамитовий баритон президента Європи. Він говорив польською у супроводі синхрону фінською та мальтійською. Говорив, судячи з усього, щось дуже важливе, але стараннями гучноголосих товмачів нічого неможливо було розібрати. Я засвітив екран монітора, що примостився під облупленою стелею. Співвітчизник Івана Павла II скаржився на несвідомість депутатів. Виявляється, після того як Європейський Союз отримав статус Всесвітнього Європейського Союзу, члени Всеєвропейського парламенту (ВП), який досяг 2.017 депутатів, зовсім відбилися від рук. Дві третини парламентарів, що представляють країни Західної Європи, передовірили свої мандати з правом голосування колегам із країн Середземномор'я. Останні охоче голосують і за себе, і за «того хлопця». Дивна річ: чомусь західні члени ВП воліють вирішувати ВЄСомі долі у себе у виборчих округах - у Берліні та Мадриді, Лондоні та Римі, - а от депутати з третіх країн воліють глобальну політику.
Президент Європи закінчив свою спіч, а я, полінувавшись поголитися - борода моджахеда сьогодні в моді, - спустився до готельного буфету. Коли поряд зі мною з'явився гарсон з блакитними білоруськими очима, я замовив йому сосиски: терпіти не можу ці французькі сніданки з твердим хлібом і розеткою конфітюру! У відповідь офіціант лише здивовано звів брови: «Мабуть, месьє приїхав з Америки. Зобов'язаний повідомити вас, що згідно з рішенням Дамаської конвенції в країнах ВЄС свинини та страв з неї в громадських місцях не подають». Мені залишалося лише взяти плошку з табулі - арабською манкою зі спеціями - і чашку дико солодкого зеленого чаю.
Вдавши, що поснідав, я вийшов на колишні Єлисейські поля, перейменовані на Еспланаду Солідарності, і ледь не був розчавлений маніфестацією Антиглобалістського інтернаціоналу. Його активісти гучно крокували під гаслами: «Європейське громадянство - для всіх!» та «Скасуймо паспорт - інструмент бюрократії!».
Зрозуміти, як це можливо одночасно, мені не дали: кремезний поліцейський-креол із фірмовим європейським околишем на кашкеті (жовте сузір'я на синьому тлі, увінчане жирним півмісяцем) зупинив мене. «Ваші документи!» - тоном, що не терпить заперечень, промовив він. Я дістав з-за пазухи паспорт. Блюститель порядку погортав його і недовірливо хмикнув: «Неєвропеєць? Чому білий?» «Він не білий, а червоний», - вибачливим тоном зауважив я, показуючи на пунцову обкладинку мого посвідчення особи. «Та я не про паспорт, я про вас. Сьогодні розпочато декаду перевірки документів у європейців з білим кольором шкіри... Будьте обережні, постарайтеся без потреби не виходити з готелю».
Почувши себе метеликом, якого переслідують за віддалену схожість із міллю, я вирішив більше не спокушати долю й повернувся до готелю. У холі біля стійки лежали свіжі газети - єгипетська «Аль-Ахрам», польська «Газета виборча», шведська «Свенска дагбладет», навіть ізраїльська «Маарів», - але жодної французької чи італійської не було. Чим час убити? Паризький колега, який мав везти мене на інший кінець міста на ділову зустріч, усе не з'являвся. Щоправда, здогадався подзвонити з дороги: «Вибач, старий! Я затримався в мерії. Не повіриш: для того щоб моя донечка пішла до дитячого садка в паризькому передмісті, потрібно отримати схвалення на це від якихось португальсько-угорських чинуш у Брюсселі! Я подзвонив у відповідну структуру ВЄС, а мені відповідають лише турецькою та болгарською...»
Частина друга. ВЄС-2003
Я піднявся до номера, від нічого робити відкрив тумбочку і натрапив на старий журнал за 2003 рік з рясними розводами від чаю на колись глянцевій обкладинці. Я відкрив навмання: «Формально на саміті в Брюсселі розбіжності в таборі ЄС пов'язані з ухваленими в 2000 році на зустрічі на вищому рівні в Ніцці рішеннями. Тоді в результаті запеклих дискусій Німеччині та Франції, які мають велике населення та економічний потенціал, було виділено квоту по 29 голосів у Раді міністрів ЄС. При цьому Іспанія та Польща, менш значні країни, отримали по 27 голосів. Берлін і Париж зажадали в столиці Бельгії перегляду рішень саміту в Ніцці та розподілу голосів пропорційно населенню, з чим не захотіли змиритися Варшава і Мадрид, що підтримав її...»
Через що тільки державні мужі в ту далеку пору ламали списи? А тепер глобальна Європа розкинулася на трьох континентах. Я витрусив із пачки останню сигарету, привезену з Москви. Купити сигарети в Парижі (кому спало на думку продавати їх виключно в аптеках?!) мені було не по кишені: у ВЄС надання економічної допомоги новим країнам-членам здійснюється в основному за рахунок підняття до небес податкових зборів на тютюн та алкоголь. Купувати ж з рук у смуглявих хлопців із підворіть молдавський чи український «самосад» я не наважувався - з моєю підозрілою староєвропейською зовнішністю це більш ніж небезпечно.
Довелося повернутися до пожовклих сторінок журналу за 2003 рік. Про що думали тоді європейські лідери? Чи передбачали вони, що Європа стрімко перетворюється на щось зовсім не європейське?
...Прем'єр-міністра Італії Сільвіо Берлусконі, який головував на тому саміті, сварка в Брюсселі не дуже зачепила. Для нього головним було провести брюссельську зустріч на вищому рівні якомога швидше, щоб встигнути на недільний футбольний матч Міжконтинентального кубка, де його команда «Мілан» змагалася з аргентинцями з «Бока Хуніорс». Що зрештою й було досягнуто сеньйором Берлусконі під його двозначні жарти щодо четвертого шлюбу Герхарда Шредера та нещодавньої вертолітної катастрофи Лешека Міллера.
Щоправда, треба визнати: процедура колективного європейського харакірі в Брюсселі завершилася на бравурній ноті. Проблефувавши два дні щодо «чотирьох компромісів» із поляками, які нібито були в нього в кишені, і не доклавши жодних зусиль для відновлення загальноєвропейського діалогу, італійський прем'єр зрештою звернувся з незгасною усмішкою до своїх побратимів: «Не будемо падати духом. Ми досягли великого прогресу...»
Ось тобі й посилення «європейського виміру». Втім, такими є справи давно минулих днів. Я намацав телевізійний пульт - на екрані новини Всесвітньої Європи.
...Сопрезидентами Банку Центральної Європи в результаті обмеженого консенсусу в інстанціях ВЄС стали представники Словаччини та Лівану.
...Ухвалено додаткові заходи щодо подальшої демократизації діяльності Всеєвропейської ради міністрів: відтепер голос одного міністра-мусульманина прирівнюється до двох голосів міністрів, які представляють держави-засновниці ВЄС.
...Розпочато переговори щодо включення до ВЄС Палестинської автономії, Коморських островів і Науру як спостерігачів.
...На Корсиці та в Країні Басків тривають військові операції проти сепаратистів, які діють у підпіллі під ксенофобським гаслом: «Бий кольорових, рятуй Європу!»
...На всеєвропейському конкурсі на майбутній гімн ВЄС переміг італієць Сільвіо Берлусконі, який написав і виконав пісню «Строката Європа» у супроводі французького академіка Валері Жискар д’Естена, який грав на акордеоні.
По-моєму, я вже зустрічав ці імена. Коли? Видно, у попередньому європейському житті. Читаю заповітний журнал із брюссельської тумбочки. Європейці зіткнулися між собою і з релігійного питання: включати чи ні до конституції посилання на основоположні християнські цінності? За - традиційно католицькі країни: Польща, Іспанія, Італія... Французи ж і німці побоюються, що тоді доведеться згадувати в конституції також іслам та іудаїзм.
...У гучномовці знову заволав муедзин, закликаючи європейців до намазу. Мій французький колега застряг і розчинився без сліду в автомобільній пробці. На трьох континентах ВЄС усе було як завжди: нещодавно європейці спершу відзначили мусульманське свято Аїд ель-Кебір, а потім дружно відгуляли й іудейський Йом Кіппур... Ще не вечір! Не за горами - всесвітній День усіх святих...
Що, віриться з працею? Хіба лише двадцять років тому не здавалося нам абсолютно нереальним знесення Берлінської стіни? Десять років тому - скасування більшості національних валют і введення спільної - європейської? П'ять років тому - серйозні розмови про скасування в'їзних віз для відвідування Євросоюзу громадянами різних, подекуди найекзотичніших держав?
Сьогодні такі пропозиції в Брюсселі лунають. А чого варта дискусія у Франції, яка ще нещодавно вважалася суто католицькою країною, про прирівнювання мусульманських свят до християнських? Жаку Шіраку, який сподівається на переобрання президентом, поки що вдалося цю ініціативу завернути. Але це тільки поки що.
Тож і Всесвітній Європейський Союз - це не більше ніж прогноз. Але й не менше.