Необхідність докорінних змін в імміграційному законодавстві Німеччини, затвердженому в своїй основі ще в 60-х роках минулого століття, давно назріла. Останні кілька років це було абсолютно ясно не лише представникам різних верств німецького суспільства, але, найголовніше, і німецьким політикам. Причому як соціал-демократам, так і консерваторам.
Причина, яка змушувала державних мужів Німеччини поспішати з ухваленням нового закону, була і залишається досить простою. Населення країни старіє. Причому старіє катастрофічними темпами. У ФРН народжується все менше дітей, а тривалість життя збільшується. Єдиним виходом для докорінної зміни ситуації в демографії, а отже, і на ринку праці, стало б, на думку експертів, відкриття Німеччини для іноземних робітників і спеціалістів, які бажають попрацювати на благо Федеративної Республіки.
Здавалося б, усе ясно. Проблеми зрозумілі, рішення намічені. Справа за малим — ухвалити новий закон. Але тут у справу втручається «велика політика». Представники ХДС/ХСС і ВДП вирішують, що законопроєкт, запропонований кабінетом Герхарда Шредера, надто ліберальний. Мовляв, як би в країну не хлинули потенційні отримувачі соціальної допомоги, а то й майбутні терористи. Та й корінне населення слід заспокоїти. І так у країні понад чотири мільйони безробітних!
Незважаючи на протести з боку соціал-демократів, які марно намагалися якнайшвидше ухвалити справді необхідний закон, вони нічого вдіяти не можуть. Усі козирі у грі з перетягування ковдри на себе невдовзі опиняються в руках опозиції. Внаслідок численних програних СДПН і «зеленими» земельних виборів консерватори отримують більшість у бундесраті. А отже, і можливість заблокувати будь-який закон, який їм не до вподоби. Водночас християнські демократи із задоволенням спостерігають за зростаючими розбіжностями в самій урядовій коаліції. Невдоволені посиленням, а не послабленням (як планувалося спочатку!) імміграційного законодавства «зелені» в травні цього року вийшли з переговорного процесу й пригрозили розривом коаліції.
Лише втручання глави уряду, який нарешті зрозумів, що на карту поставлено не лише його авторитет, а й позитивний імідж усієї Федеративної Республіки, докорінно змінює ситуацію. Компромісний варіант закону особисто узгоджує «великий тріумвірат»: Шредер, Меркель і Штойбер.
Знайдене політиками рішення знаменує собою кінець виснажливого шляху. Сьогодні всі сторони почуваються трохи переможцями. «Зелені» — тому що покращилася правова база для певних категорій біженців. «Червоні» — тому що з’явилася реальна можливість запрошувати в країну висококваліфікованих спеціалістів. «Чорні» — тому що досягнуто домовленості про легше висилання іноземців, які становлять небезпеку для німецького суспільства.
Судити про те, поганим чи хорошим стане новий закон у сучасних умовах, що постійно змінюються, можна буде лише з плином часу. Ясно лише, що своє початкове завдання — перетворення Німеччини на типово імміграційну країну — він навряд чи виконає.