Активність натуралізації іноземців у Німеччині неухильно падає всі останні роки
Для опозиції, думку якої традиційно озвучує партія «зелених», це – результат «провальної інтеграційної політики», в першу чергу – надмірно суворих критеріїв мовного тесту. «Негайно скасувати абсурдне тестування» вимагає спікер фракції «зелених» з питань міграції Йозеф Винклер. «Кожна нова перевірка, кожен наступний іспит принижує претендента, дає зрозуміти: його в Німеччині ніхто не чекає, нікому він як потенційний громадянин не потрібен». Солідарні з «зеленими» і представники Турецької громади ФРН. На думку спікера Ерен Юнзал, завищені освітні вимоги «відлякують мігрантів, і без того сумнівних у доцільності повного вливання в німецьку культуру». До того ж положення про обов'язкову відмову від першого національного громадянства у разі прийняття німецького створює «серйозні економічні труднощі, зокрема, щодо права спадкування», а тому змушує двадцять разів зважити: чи є сенс ставати німцем? Особливо враховуючи, що у половини (!) турків, що живуть у ФРН, старше 40 років є «потаємна мрія повернутися додому».
Цифри, такі обурливі з точки зору опозиції, обурливі, втім, лише на перший погляд.
Активність натуралізації у ФРН неухильно падає всі останні роки. У 2007-му громадянами країни стали 113 тис. осіб – на 10% менше, ніж у 2006-му. До прийняття реформи закону про громадянство нових паспортів видавали близько півмільйона на рік; з 2000 року до сьогодні їх видано загалом трохи більше мільйона.
Тому досить наївним здається пояснювати статистику «надмірно складним» мовним іспитом, введеним лише у 2007 році. До того ж, складати його потрібно не всім, а лише тим, хто з якоїсь причини не може пред'явити довідку про проходження мовних курсів в одній з державних шкіл. Та й не складний він для людей, які прожили в Німеччині більше 8 років, а саме стільки в середньому має пройти до моменту подання заяви на натуралізацію. Для особливо нездатних існують заняття в «народних школах». Там же можна підготуватися до тесту з країнознавства – його зобов'язані складати, за деякими винятками, іноземці, які не отримали в Німеччині середньої освіти. А ось чи потрібні німецькому суспільству нові громадяни, які вивчили прості відповіді на прості запитання, щоб, як це практикували радянські студенти, «скласти і забути»? – це вже інше питання та інша сторона інтеграційної політики.
Проблема зовсім не в завищених вимогах. Падіння інтересу до громадянства Німеччини варто пояснювати скоріше іншими причинами. Ось одна з них: з набранням чинності реформи закону про громадянство одним із моментів, що перешкоджають натуралізації, стала судимість за злочин, караний строком у 90 днів тюремного ув'язнення (замість 180, як раніше). Таким чином, до групи позбавлених шансу стати німцями потрапляють ті, хто помічений на дрібних магазинних крадіжках та на зберіганні (не розповсюдженні!) марихуани. Не варто й коментувати, який відсоток турецьких юнаків, та й їхніх ровесників – вихідців із СНД, спочатку підпадають «під роздачу». Точніше, у нашому випадку, навпаки – нероздачу німецьких паспортів.
Але справа не тільки в цих правопорушниках, яким сам бог велів для початку освоїти правила життя в цивілізованому соціумі, а потім уже мріяти про документи, що свідчать про причетність до цього соціуму. Йдеться і про значно більшу за чисельністю групу цілком законослухняної молоді – про хлопців, народжених у Німеччині від батьків-іноземців, яким, згідно з реформою 2000 року, після досягнення 18 років належить ухвалити рішення на користь громадянства німецького або набутого у спадок. В результаті демографічного піку 1990-го саме у 2008 році повноліття досягло набагато більше вихідців з мігрантських сімей, ніж до того, і саме їм довелося вплинути на актуальну статистику натуралізації.
Вгадаємо, який вибір зробили деякі з них? Наприклад, юні наречені, які мчать назустріч своєму щастю в кабріолеті, приховуючи обличчя та фігуру під шаріатською паранджею. Особливо коли мами та бабусі встигли передати їм головну сімейну мрію – колись повернутися додому.
Елена ОБОДОВСКАЯ.
«Русская Германия»