ADIEU, КОНСТИТУЦІЯ?
Шираку не допомогли ні потужна рекламна кампанія, ні широка міжнародна підтримка. Даремно напередодні референдуму до Парижа завітали канцлер ФРН Шредер і прем'єр-міністр Іспанії Сапатеро (останній, як представник народу, який визнав на власному референдумі Конституцію ЄС, мав особистим прикладом надихнути сусідів). Не змінили становища ні хороводи депутатів Європарламенту перед будівлею Національних зборів у Парижі, ні палкі заклики світочів європейської літератури та філософії. Французьке «Non!» Євроконституції виявилося остаточним і безповоротним, як удар суддівського молотка, який завершує оголошення вироку.
Причин такому неприйняттю безліч. Слід зауважити, що в цьому випадку перемогу у Франції святкують не стільки праві радикали з лепенівського Front National, скільки лівий партійний блок: соціалісти, комуністи та незалежні профспілки на кшталт Attack. Саме їхня аргументація, яка налякала громадян П'ятої Республіки грізними видіннями масового збідніння, тотальної залежності від «неоліберальних бюрократів із Брюсселя» та втрати значення Франції в Європі, спрацювала повною мірою.
Для самого Ширака, який неодноразово заявляв, що «поставив на цей референдум своє добре ім'я та свою політичну кар'єру», особливих наслідків не передбачається. Президент і досі залишається дуже популярним політиком, і про можливість його відставки офіційний Париж навіть не згадує. Усі очікують, що за прорахунки Ширака поплатиться досить непопулярний останнім часом прем'єр-міністр французького уряду Жан-П'єр Референ, а також ще кілька міністрів. Саме їм судилося стати в очах громадської думки цапами-відбувайлами, якими пожертвує французький президент.
Для Євросоюзу ж загалом наслідки французького референдуму виявляються набагато тяжчими. Можна навіть стверджувати, що в ЄС назріла цілком серйозна криза, перша від часів «великого розширення». Франція стала десятою країною з 25, які визначилися з рішенням щодо Євроконституції. Теоретично французьке «ні» мало б автоматично означати, що Основний закон ЄС у його нинішньому вигляді не може бути прийнятий як такий. Тобто всі подальші ратифікації в решті 15 країн втрачають сенс, зокрема й результат голландського референдуму 1 червня.
Тим не менше, вже в понеділок, 30 травня, президент Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу заявив, що референдуми та голосування в решті 15 країн будуть проведені, як заплановано. Весь процес триватиме до кінця наступного року, після чого, за словами голови Єврокомісії, «буде видно, де ми приземлилися». На питання, навіщо проводити, здавалося б, уже марні заходи, Баррозу відповів у тому сенсі, що слід дотримуватися демократії та дати можливість висловитися всім, перш ніж приймати остаточне рішення.
На думку модного прозаїка Віктора Пєлєвіна, сучасна демократія не має нічого спільного з античною. Назва останньої походить від давньогрецького слова «демос» - народ, тоді як сучасна веде свою етимологію від англійського словосполучення demo-version. Саме такі думки закрадаються в голову, коли чуєш, яке рішення було ухвалено в Брюсселі одразу після оголошення результатів французького референдуму. Голосування триватимуть до кінця 2006 року, після чого в країнах, які проголосували проти прийняття Євроконституції, буде проведено повторні голосування - строптивим дадуть, так би мовити, можливість схаменутися. Зрозуміло, що в країнах, які сказали Конституції «так», жодного переголосування не планується. Окрім Франції, проти Конституції ЄС можуть, згідно з прогнозами, висловитися щонайменше Велика Британія та Чехія, причому результати французького референдуму можуть мати вирішальний вплив на підсумки голосування в цих державах.
Своїм рішенням офіційний Брюссель серйозно підриває довіру до самих основ європейської демократії. Зрештою, шлях зміни тексту Конституції для того, щоб він став прийнятнішим для противників основоположного документа, був Єврокомісією з ходу відкинутий.
Тиск, який може бути в майбутньому здійснений на країни-противниці Євроконституції, стане потужним поштовхом до розвитку відцентрових процесів усередині ЄС, тоді як конструктивними та єдино необхідними для самого існування Співтовариства є виключно процеси доцентрові. В осяжному майбутньому не варто очікувати розпаду об'єднаної Європи, однак цілком імовірний відкат до тих часів, коли ЄС був не стільки політичним, скільки економічним утворенням.
Референдум у Франції підтвердив висновок, який робився вже не раз. Невтримне розширення ЄС на Схід, черга нових кандидатів (серед яких далеко не останню роль у справі залякування європейців відіграє Туреччина), посилення ролі брюссельської єврократії - усі ці чинники негативно позначаються на образі єдиної Європи в очах самих же європейців.