Перемога Саркозі виявилася безперечною і переконливою: він зміг збільшити п'ятивідсотковий розрив, який визначився між ним та його суперницею Сеголен Руайяль після першого туру виборів, і фінішував з результатом 53,6% (відповідно, Руайяль набрала цього разу 46,94% голосів). Руайяль, не чекаючи публікації остаточних офіційних результатів виборів, визнала свою поразку перед трьомастами зібраними в її штаб-квартирі прихильниками та закликала їх «зберегти цю гігантську енергію народного руху» для майбутніх битв.
Що стосується Саркозі, то в нього тепер інші турботи. У процесі передвиборчої кампанії він роздав чимало обіцянок французам – обіцянок, які доведеться якимось чином виконувати вже хоча б тому, що цього разу до виборчих урн прийшла рекордна кількість французьких виборців: понад 85% усіх, хто має право голосувати. Як зазначають спостерігачі, у другому турі Саркозі підтримали французи, що «перекинулися» як з табору центриста Франсуа Байру, так і зі стану правого націоналіста Жана Марі Ле Пена. Останнє тим більше дивно, що ратуючий за «стару добру Францію» Саркозі – син угорського дворянина та єврейської емігрантки з Греції: тобто, за припущеннями політологів – «не варіант» для будь-якого правого націоналіста. Тим не менш факт залишається фактом: згідно зі статистичними викладками, правий фланг французьких виборців «поставив» Саркозі близько 3% голосів. Очевидно, свою роль зіграла його репутація «сильної руки» та лідера ізоляціоністів, які бажають якомога більше ускладнити процес потрапляння до країни нових мігрантів, «приструнивши» тих з них, хто вже перебуває у Франції.
Що ще, окрім бульдозерного чищення та «задраювання люків», пообіцяв Ніколя Саркозі французам? Якщо орієнтуватися на його президентську програму, то можна зробити прогноз, що в недалекому майбутньому на Францію чекає зниження податків, зменшення державного боргу, «розхитування» трудового законодавства та скорочення витрат на держчиновників – все, що обіцяла і послідовно впроваджує його колега-консерватор Ангела Меркель у Німеччині. Загалом, з перемогою Саркозі позиції консервативних партій у всьому Євросоюзі зміцнилися: відомо, що елегантний француз (а Саркозі двічі, у 2004 та 2005 роках, перемагав у неофіційному конкурсі на звання «найелегантнішого чоловіка країни») є однодумцем прагматичної німецької керівниці в більшості загальноєвропейських економічних та політичних питань.