Цей забавний епізод – зайве підтвердження того, що у процесу об'єднання Європи були хороші історичні передумови. У березні відзначили 50-річчя підписання в Римі договору про заснування Європейського економічного співтовариства, що став прообразом Євросоюзу та 15-річчя підписання в Маастрихті договору про створення Європейського Союзу. Крім того, п'ять років тому почав ходіння готівковий євро. Німеччина, яка вступила з 1 січня 2007 року в права голови Ради Євросоюзу, заявила про відновлення роботи над проектом багатостраждальної європейської Конституції. Все це дає привід уважніше поглянути на сьогодення та майбутнє єдиної Європи.
Багато (мало) Європи
Німеччина прийняла естафетну паличку голови в Раді Європейського Союзу, найважливішому законодавчому органі об'єднання, у складний для Європи час. Євросоюз, що розширився до 27 країн, зіткнувся з масою суперечностей у проведенні загальноєвропейської політики. Маючи величезний внутрішній ринок ємністю 480 млн споживачів, Брюссель досі не може затвердити довгострокову правову основу його існування: у ЄС немає спільних правових норм, що стосуються товариств, компаній або об'єднань. Поки європейський внутрішній ринок регулюється лише за допомогою директив, визнаних усіма членами Союзу. Туманне майбутнє і Конституції Євросоюзу, проект якої відхилили під час референдуму у 2005 році громадяни Франції та Нідерландів. (У 2004 році країни-члени ЄС підписали договір про Конституцію Європи, але він набуде чинності лише після того, як кожна країна його затвердить.)
Посилився розкол між прихильниками та противниками інтеграції. Ось як його характеризує прем'єр-міністр Люксембургу Жан-Клод Юнкер: «Одна половина населення майже у всіх наших державах, у всіх частинах континенту, хотіла б більшої Європи, кращої Європи, тієї Європи, яка продовжуватиме інтеграцію. А інша половина населення думає, що Європи і так забагато. Знайти прості шляхи в цій ситуації нелегко».
У травні 2004 року до ЄС прийняли Естонію, Латвію, Литву, Польщу, Чехію, Словаччину та Угорщину, що входили під час холодної війни до радянського блоку. Але ще за рік до цього відносини старої та нової Європи дали тріщину: на відміну від головних фінансових донорів ЄС Франції та Німеччини, країни-кандидати підтримали агресію США проти Іраку. Незабаром після цього на саміті Євросоюзу в Афінах президенту Франції Жаку Шираку довелося нагадати: «Європа – це колективні прагнення, всіма поділювана дисципліна, тверда солідарність і природне відчуття себе європейською родиною».
Мічурінці
Перенесення кордонів Євросоюзу на схід не дало серйозного посилення економічної могутності ЄС. Кількість країн збільшилася на 40%, населення – на третину, але ВВП зріс лише на 5%. Старі члени ЄС виділили десятки мільярдів євро на модернізацію економік нових сусідів, але там все одно говорять про несправедливість. Так, президент Чехії Вацлав Клаус вже через місяць після вступу цієї країни до ЄС (до речі, на умовах, значно менш вигідних, ніж Польща) заявив на конференції в Мюнхені: «Все свідчить про те, що Чеській Республіці найближчим часом уготована роль чистого платника, а зовсім не отримувача коштів Євросоюзу. Це різко контрастує з тим становищем, в якому перебували при вступі до ЄС Греція, Ірландія, Іспанія або Португалія… Я не передбачаю помітного ефекту і від того, що нові члени тепер можуть впливати на процеси прийняття рішень у Європейському Союзі: вони для цього недостатньо підготовлені і ще довго залишатимуться в ролі junior members… Найсерйозніша перешкода на шляху до їх ефективної участі в прийнятті рішень – дефіцит демократії в Євросоюзі, ступінь бюрократизації якого зводить їхні шанси практично до нуля».
Багато європейських політиків побоюються, що спроби Брюсселя навести порядок у механізмі прийняття рішень всередині ЄС закінчаться надмірною централізацією та спрощенням демократичних процедур. Тому сьогодні в Європі все частіше говорять, що доти, доки не будуть зняті всі питання щодо процедури прийняття консолідованих рішень, двері ЄС для нових членів будуть закриті. Після вступу до ЄС з 1 січня 2007 року Румунії та Болгарії, реальні шанси забратися під крильце Брюсселя в найближчі сімдесят років має лише Хорватія. Голова комісії ЄС Жозе Мануел Баррозу у вересні 2006 року прямо заявив: до того, як доля договору про Конституцію ЄС не проясниться, процес розширення ЄС має бути тимчасово припинено.
В Європі намагаються зрозуміти, якою є природа європейської інтеграції, де знаходиться головна точка притягання держав, розташованих на континенті. У 2000 році провідні європейські політологи та футурологи провели конференцію, де обговорювалося майбутнє ЄС. Довга дискусія, модераторами якої стали відомі філософи Юрген Габермас та Жак Дерріда, привела до такого висновку: природа європейської ідентичності визначається в рамках проблем, створюваних глобалізацією, і в першу чергу спробою побудови однополярного світу під керівництвом США.
У складі ЄС є дуже впливовий гравець і потужний провідник інтересів США – Великобританія. Деякі політологи вважають, що нинішня криза ЄС бере витоки в 1973 році, коли Британія, разом з Данією та Ірландією, була прийнята до складу Європейського Союзу. Британія прийшла не одна, а під руку з Америкою, яка почала мутити воду. Особливість британської позиції добре ілюструє доповідь міністра фінансів Великобританії Гордона Брауна на конференції Фабіанського товариства в січні 2006 року, яка починається так: «Що означає британство? Чи потрібно його зберігати і чому?». У півгодинному повідомленні про геополітичні інтереси своєї країни Брауну вдалося обійтися без словосполучення «Європейський Союз». Стосуючись теми інтеграції, впливовий політик говорить про необхідність пошуку британської, а не європейської ідентичності. За Брауном, тільки коли британці визначаться зі своїми цінностями, з'явиться нова «глобальна Британія»: «Країна, для якої членство в об'єднаній Європі матиме першочергове значення, яка допоможе реформованій, більш гнучкій та орієнтованій назовні Європі почати відігравати важливу роль у глобальній спільноті, сприятиме покращенню відносин між Європою та США».
Таким чином, процес глобалізації створив ситуацію, коли практично стерлася грань між зовнішньою та внутрішньою політикою Євросоюзу. Тепер кожна країна-член ЄС повинна розглядати власні інтереси тільки через призму зміцнення міжнародного впливу спільноти. Брюсселю ще належить вчитися ефективно та своєчасно відповідати на виклики, що стоять перед світовою спільнотою.
Приберіть лапи з Бохума!
Незважаючи на те, що процес європейської інтеграції починався з Союзу вугілля та сталі, тобто в нього була цілком конкретна ділова основа, у фінансово-економічній сфері у Євросоюзу сьогодні не менше проблем, ніж у політичній. Тут спостерігається та сама відкрита та гостра конкурентна боротьба зі США та Японією. «Європа зможе використати свою вагу тільки в тому випадку, якщо вона матиме сильну та динамічно розвиваючу економіку, – каже міністр закордонних справ ФРН Франк Вальтер Штайнмайер. – При цьому Європа потребує економічного устрою, що об'єднує конкурентоспроможність із соціальною та екологічною відповідальністю».
Статистика ЄС вселяє оптимізм. У 2006 році економічне зростання в країнах Союзу склало 2,8% (на 1,1% більше, ніж у 2005 році). У першій половині минулого року обсяг експорту з 25 країн ЄС досяг майже €600 млрд: це на 20% більше, ніж за той же період попереднього року. Інфляція за рік практично не виросла, склавши в середньому 2,3%. Рівень безробіття скоротився. Однак якщо подивитися на глибинні процеси і, перш за все, на неузгодженість дій країн-членів ЄС, оптимізм зменшується.
Ось ілюстрація до теми єдиної енергетичної політики по-європейськи: не чекаючи консолідованих рішень у рамках Союзу, в листопаді минулого року італійці з різницею в добу підписали угоди про постачання газу з РАО «Газпром» та алжирською компанією Sonatrach. У відповідь на критичні коментарі з Брюсселя дотепні італійські влади запропонували розглядати ці угоди як «модель, якою може керуватися Європа, коли вона почне говорити єдиним голосом». Міністр економічного розвитку Італії П'єр Луїджі Берсані заявив, що він та його підлеглі не спали тижнями, прагнучи забезпечити енергетичну безпеку своєї країни, але йому дуже хотілося б, щоб це питання було включене в контекст європейської стратегії…
Одна з ключових проблем Євросоюзу – нерівномірність економічного простору. Так зване «ядро Європи» (територія, розташована по лінії, що з'єднує Лондон, Париж, Мілан, Мюнхен та Гамбург) дає понад 50% ВВП у масштабах 15 «старих» країн Союзу. При цьому йдеться про 20% території ЄС та 40% населення. Важко навіть уявити розрив у рівні життя між Бухарестом і, припустимо, Кельном. (До речі, саме в Румунії знайшлися чудові живі декорації для зйомок пострадянського Казахстану у фільмі «Борат».) Тому стратегія просторового розвитку Євросоюзу робить ставку на розвиток конкретних територій. У ключових документах ЄС не раз згадується поняття «субсидіарність». Суть його в тому, що в рамках владної вертикалі на високий рівень передаються тільки ті проблеми, які не можуть бути вирішені на нижчому рівні. Цю ідею дуже добре розуміють у Федеративній Республіці Німеччина – країні, де ступінь централізації процесів управління мінімальна.
Німці дуже гостро реагують на спроби ЄС впровадитися у сферу компетенції місцевого самоврядування. Розповідає професор Франц Ленер, президент Інституту праці та техніки Наукового центру землі Північний Рейн – Вестфалія: «Я живу в невеликому містечку Бохум поблизу Дюссельдорфа. Уздовж старої залізниці там почали прокладати велосипедну доріжку. Коли роботи закінчилися, жителі побачили рекламний щит: «Побудовано на кошти Євросоюзу». Така нахабність обурила городян: вони платять податки, з яких більша частина залишається в місті, а менша йде до федерального центру, звідки ще якась частина направляється до структур ЄС. Тобто Євросоюз бере наші ж гроші і на них будує нам велодоріжку. Таким шляхом ми швидко створимо централізовану державу, де не довіряють місцевій владі та переоцінюють можливості високих начальників. Нехай ЄС прибере свої лапи з Бохума – муніципального утворення!».
У Брюсселі все частіше говорять про необхідність запровадження спеціального податку «на ЄС», тоді, мовляв, і навантаження утримання інститутів Союзу буде справедливішим (зараз найбільш розвинені країни ЄС віддають до загальноєвропейського бюджету більше грошей, ніж отримують), і громадяни почнуть краще розбиратися в тонкощах податкової політики.
У Німеччині надмірною централізацією Євросоюзу обурюються і на земельному рівні. Коли влада Нижньої Саксонії в черговий раз заднім числом отримала рішення, ухвалені в Брюсселі, причому не з Берліна чи Брюсселя, що було б логічніше, а від колег із землі Саар, вони вирішили відкрити представництво при ЄС. Аналогічні кроки зробили влада Баварії, Гамбурга та інших великих територій ФРН. Представники земель не мають права законодавчої ініціативи в Європарламенті. Головне їхнє завдання – відвідувати в офісах Євросоюзу численні прийоми та фуршети і вивуджувати інформацію.
За словами депутата ландтагу Нижньої Саксонії, члена комітету у справах Федерації та Європи Ульріке Куло, між собою земельні влади Німеччини створили «систему раннього оповіщення» про ініціативи єврочиновників: «Тепер ми можемо напряму, минаючи Берлін, отримувати свіжу інформацію з Брюсселя, де працюють Рада ЄС та Єврокомісія. Для нас це важливо з двох причин. По-перше, час від часу ЄС ухвалює рішення, які стосуються нас безпосередньо. Наприклад, про заповідники. Нібито в Брюсселі краще знають стан наших заповідників. По-друге, деякі норми ЄС можуть мати суттєвий вплив на бюджет Нижньої Саксонії. Скажімо, зараз у Брюсселі обговорюється комплекс заходів щодо розвитку конкуренції, зокрема йдеться про різке скорочення обсягів промислових активів, що належать державним структурам. А згідно із законом країни ще 60-х років, Нижня Саксонія володіє п'ятою частиною акцій концерну «Фольксваген»«.
У той час як політичні рішення все частіше відходять до компетенції Брюсселя, в оподаткуванні ніякою інтеграцією не пахне. У практиці податківців кордони збереглися, через що в Європі виникає багато конфліктів. Наприклад, після того, як з 1 січня цього року в Німеччині на 3% підвищилася ставка ПДВ, німецькі товари стали дорожчими за голландські, магазини, розташовані на кордоні з Голландією, втратили конкурентну перевагу і тепер підраховують збитки. Більше того, одразу кілька голландських рітейлерів запустили проекти будівництва торгових центрів уздовж «неіснуючого» кордону з Німеччиною.
Рух – життя
Більше половини законодавчих ініціатив, які обговорюються сьогодні в країнах-членах ЄС, мають місцем походження Брюссель. З 1979 року, коли відбулися перші загальні та прямі вибори до Європейського парламенту, його вплив на європейську політику зріс багаторазово. Тепер найпопулярніша професія в Європі – адвокати. Тисячі людей заробляють гроші, займаючись трактуванням нових законів.
Економічні реформи Євросоюзу мають на меті посилення конкуренції та скорочення частки промисловості на користь сфери послуг. А зростання сфери послуг у масштабах континенту неможливе без високої мобільності робочої сили. Люди повинні вільно пересуватися в пошуках кращих умов і стимулювати тим самим розвиток конкуренції. Але процес створення загальноєвропейських фірм надто бюрократизований. Національні влади та компанії не вітають новачків з інших країн. Низька мобільність робочої сили в ЄС характеризується таким показником: у зоні євро щороку переїжджає на нове місце проживання менше 0,1% населення (до вступу в ЄС Болгарії та Румунії найбільшою мобільністю відзначалися поляки та португальці), тоді як у США – 2,5%.
Експерти вважають, що руйнування законодавчих та адміністративних бар'єрів у сфері послуг дозволить збільшити ВВП на 1,8% і створити 2,5 млн робочих місць. Процес створення єдиного ринку послуг поки буксує. Конфлікти виникають навіть між країнами, близькими одна одній за менталітетом і практикою ділових відносин. У січні 2007 року до Європейського суду надійшов позов від латвійської компанії Laval un Partneri, яка отримала підряд на будівництво школи у шведському місті Ваксгольм. Відповідач – об'єднання шведських профспілок, представники якого заблокували вхід на будівництво латвійським робітникам. Річ у тім, що Laval un Partneri, працюючи у Швеції, віддала перевагу керуватися латвійським трудовим законодавством (менш суворим і більш вигідним для бізнесу) і підписала угоду з профспілками Латвії. Це обурило шведів: вони впевнені, що компанія повинна дотримуватися трудових стандартів тієї країни, де працює, а не тієї, де зареєстрована. Рішення суду на користь латвійської фірми надасть імпульс розвитку загальноєвропейського ринку послуг, підвищить мобільність робочої сили, але при цьому стара зарегульована Європа програє молодій, більш конкурентній.
Порятунок чеського гуляшу
Ініціативи Брюсселя породжують у європейському суспільстві масові дискусії. Вічне протистояння між Францією та Німеччиною за звання батьківщини печінкового паштету відійшло на другий план після появи загальноєвропейських норм громадського харчування. За правилами ЄС, у кафе та ресторанах будь-яку страву необхідно реалізувати не пізніше чотирьох годин після приготування. Але чеський гуляш – як наш борщ: має добу-дві настоюватися, щоб стати смачнішим. Чеські ресторатори відстояли кулінарний суверенітет країни: з'явилася погоджувальна комісія, ЄС довелося відступити.
У Німеччині вже 12 років громадські об'єднання видавців та рекламодавців протистоять спробі чиновників з ЄС запровадити заборону на рекламу алкоголю, тютюну, надто жирних та солодких продуктів. Розповідає Анья Пасквай, прес-секретар Федерального об'єднання видавців газет Німеччини: «У Брюсселі вважають, що реклама шкідливих товарів, тим більше за участю молодих фотомоделей, загрожує здоров'ю громадян. Ми ж вважаємо, що компанія, яка легально виробила сигарети або алкоголь, повинна мати можливість рекламувати свій товар. Це елемент свободи на поширення інформації. Нас підтримали деякі депутати Бундестагу, представники тютюнової індустрії, спілки виробників реклами. Спільно ми замовили дослідження, щоб з'ясувати, чи дійсно людина палить, тому що на неї впливає реклама товару, чи вона самостійно прийняла принципове рішення палити, а реклама лише допомагає їй у виборі марки сигарет. Результати, які ми надіслали до Брюсселя, показали, що реклама сигарет – не пропаганда, а лише інформація про продукт».
Є привід
Створення Євросоюзу – проект, що вимагає підвищеного почуття громадянської відповідальності. Але ЄС виходить на новий ступінь розвитку в той період, коли на Європейському континенті (втім, як і у світі) втрачається інтерес до політики. Виникає феномен, який колишній президент Франції Валері Жискар д’Естен назвав «виснаження демократії». Він помітний хоча б по різкому скороченню політичних ставок у букмекерських конторах Європи, ефірного часу, відведеного телеканалами під політичні дебати та новини. З одного боку, люди хочуть простоти у викладі інформації. З іншого – дії та рішення політиків стають все складнішими, у тканину реальної політики вплітається все більше суперечностей та парадоксів. Представники органів влади традиційно звинувачують у всіх гріхах пресу: мовляв, вона не формує політично освіченого глядача та слухача, який усвідомлює природу появи тих чи інших непопулярних рішень, а відсутність такої аудиторії підвищує очки політиків-маргіналів. Слів немає, преса багато в чому винна безвідповідальністю. Але чи достатньо відповідальні самі політики? Їхнє невміння спілкуватися з простими громадянами наочно проявилося під час роботи, спрямованої на просування Конституції ЄС.
Криза європейської інтеграції – хороший привід для Європи показати світу, як треба вирішувати системні проблеми в XXI столітті: через освіту та культуру, недоторканність прав особистості та прагнення до справедливого світоустрою. Про глобальні завдання, які стоять перед об'єднаною Європою, говорить хоча б той факт, що ще в 1994 році Євросоюз ухвалив резолюцію про вивчення ризиків зіткнення нашої планети з астероїдами.
Сьогодні доля ЄС багато в чому залежить від Німеччини. Прем'єр-міністр Люксембургу Жан-Клод Юнкер вважає, що це велика удача для Європи: «Німеччина – європейська країна з найбільшою кількістю сусідів, а тому й країна, яка несе найбільшу відповідальність у Європі та за Європу у світі. Німеччина знає, що робити з цією відповідальністю. Вона виробила вміння слухати іншого, – чи то великий чи маленький, близький чи далекий родич».